Гримуча суміш монополії та «діп-стейту» в Міноборони: бронежилети
Дуже повчальна історія відбувається прямо цими днями в Міноборони. Вперше від початку війни у 2014 році українським солдатам дозволили купити кращі закордонні бронежилети за державні гроші. Ця історична подія сталась після відставки одного заступника міністра оборони.
Юрій Бірюков
Отже, все починалось у 2014 році. На той момент українські військові не надто переймались власним оборонним виробництвом, здебільшого розпродували радянські запаси. Коли Путін напав уперше – почали ворушитись, але одразу «винайшли велосипед». Під чуйним керівництвом радника міністра оборони Юрія Бірюкова сфера речового забезпечення військових була розбита на сегменти. І найбільші сегменти були роздані в одні руки.
Мільярдні закупівлі бронежилетів повністю були віддані фірмі «Темп-3000». «Наші гроші» ще в 2018 році повідомляли, що вона продала армії своїх «корсарів» на $100 мільйонів. І не цуралась навіть перейти на схему з безпосереднім виводом коштів за кордон. У 2020 році Міноборони купувало «корсари» у чеської фірми, таким чином одразу конвертуючи гривню в євро й виводячи її за кордон, куди українські правоохоронці мають менше можливостей зазирнути.
А у складі власників «Темп-3000» з’явився навіть такий колоритний співзасновник, як Станіслав Лєсніков, відомий читачам «Наших грошей». Про нього дуже багато говорили ЗМІ за часів Порошенка у контексті потоків «Укрзалізниці» та зараховували його до числа «смотрящих» за цими потоками. А в лютому цього року він був затриманий детективами НАБУ разом із колишнім директором «УЗ» Євгеном Кравцовим.
При цьому монополія «Темп-3000» була хоч не офіційною, але надійною через суміш технічних «заточок» і… низької ціни.
Справа в тому, що через цілеспрямований злив грошей в одні руки тільки ці руки змогли отримати достатньо коштів для будівництва власного виробництва бронеплит в Україні. Всі інші продовжували імпортувати дорожчі плити з-за кордону. А це дуже суттєва різниця, яка може сягати 20% від ціни бронежилету.
А дешевші імпортні броніки не могли конкурувати з «корсарами» через технічні вимоги. Наприклад, по низькій очікуваній ціні ніхто не міг запропонувати вироби, які підходять по стійкості гнучкого бронепакету до температури 180°C протягом п’яти хвилин (докладніше «Історія закуплених «бронежилетів, які прострілюються», та несподівані матеріали «справи Марченка»).
Звісно, монополія розбещує. Монополіст завжди знижує вимоги до своєї якості, але вимагає збільшення ціни за свій товар. Тому питання щодо їхньої «вбивчої» якості були навіть у правоохоронців (докладніше «Про бронежилети «Корсар», здатні витримати постріл з протитанкової зброї, або до чого тут монополія»). А ціна «корсарів» постійно росла.
Крім того, солдати регулярно нарікали на незручність і недовговічність тканинних плитоносок, у які вкладають бронеплити. І якось так Міноборони роками шкандибало по граблях стосунків із монополістом, не в змозі навіть розбити окремо закупівлю плит і плитоносок.
Цього року перший крок було зроблено. Новий міноборонівський закупівельний підрозділ «Державний оператор тилу» влаштував відкриті торги за участі трьох фірм. І хоч «Темп-3000» зрештою таки виграв два підряди на 241 млн грн. Але для цього був змушений опустити свою ціну на 30% (!) від очікуваної вартості – до 12 450 та 11 600 грн за чохол для модульного бронежилета (Вид 5, комплектність: 1-5).
При цьому монополія вітчизняного виробника призвела ще до одного дуже поганого наслідку. Коли нашим військовим знадобились швидкі та значні поновлення запасів, монополіст банально не міг наростити свої потужності. І таке було вже щонайменше двічі лише за останні два роки: торік, коли треба було швидко вдягнути «гвардію наступу» та посилити броню, і зараз, коли треба вдягати нову хвилю мобілізації. Ось приклад із «Прозорро», як «Темп-3000» у березні власноруч відмовився від підрядів по двох лотах на 600 мільйонів гривень, а ніхто інший на торги навіть у теорії прийти не міг через низьку ціну.
Відтак «ДОТ» забив на сполох і звернувся до Міноборони по дозвіл підняти очікувану вартість бронежилетів, щоби на торги змогли зайти виробники з дорожчими імпортними плитами.
Тут варто зробити пояснення щодо того, як бюрократично влаштований процес закупівель Міноборони.
Міністерство визначає потребу в тому чи іншому товарі: скільки і чого саме треба. Ці дані щодо кількості і технічних параметрів необхідних товарів доводять до відома «Державному оператору тилу» (тобто «ДОТ» не може змінити технічні вимоги до товару, технічні «заточки» програмуються в самому Міністерстві).
Ці вимоги доводяться закупівельникам разом з «орієнтовною ціною».
Орієнтовна ціна – це, грубо кажучи, стеля, верхній поріг бюджетних коштів, запланованих на конкретний товар. «Держоператор тилу» як технічний виконавець самої процедури закупівлі може встановити очікувану ціну торгів таку саму, як орієнтовна, або нижче від неї.
Однак в умовах, коли солдатів треба вдягати кров з носа, неможливо чекати. Тому «ДОТ», який уже зекономив мільярди на закупівлях багатьох інших товарів, запропонував: «Давайте ми перекинемо зекономлені бюджети на закупівлю дорожчих, але вкрай необхідних броніків. Бо мобілізованих тупо ні у що вдягати».
Віталій Половенко
Зауважимо, що в Міноборони якраз відбувались цікаві процеси. Минулої осені новий міністр Рустем Умеров завів свою команду заступників по ключових напрямках. Однак саме на напрямок формування потреби по НЕзбройних закупівлях якимось чином потрапив полковник Віталій Половенко. Він останніми роками керував тиловим забезпеченням Національного університету оборони України. Тобто дуже добре розумів, як влаштована система, яку роль грають «технічні вимоги» до товарів і рівня суворості при прийманні товару. І буквально через кілька місяців перебування на посаді Половенко домігся створення нового підрозділу в структурі Міноборони – Департаменту планування тилового забезпечення, який і почав «планувати» закупівлі. На цей Департамент призначили старого знайомого Половенка – Олександра Мацька, начальника Інституту забезпечення військ Національного університету оборони.
А тепер повернімось до запиту «ДОТу» щодо збільшення закупівельної ціни бронежилетів. Окрім задоволення нагальної потреби, цей запит може мати ще й довгостроковий наслідок – руйнування монополії «Темп-3000». Бо це ж хтось тепер ще отримає великі підряди й може знайти можливість для розвитку власного виробництва в перспективі.
І от що «половенківський» Департамент відповів «ДОТу»: «Ні, піднімати ціну бронежилетів не дозволяємо, бо ви не довели, що ваше бажання продиктоване тим, що «Темп-3000» набрався підрядів по самі гланди й не може взяти ще».
Відтак «ДОТ» звернувся до «Темп-3000», і виробник чесно визнав, що дійсно завалений замовленнями, тому нових брати не може. Але й цей лист не подіяв на «половенківський» департамент Мацька.
Все змінилось минулого тижня, коли Половенка було звільнено з посади заступника міністра. Одразу після того вже інший підрозділ Міноборони – Департамент політики закупівель під керівництвом Гліба Канєвського – відповів «ДОТу»:
«Визначення очікуваної вартості предметів закупівлі належить до виключної компетенції уповноваженої особи ДП ДОТ та може відрізнятись як в бік збільшення так і в бік зменшення від орієнтовної ціни за одиницю товару, визначеної в Переліку та обсягах».
За даними «Наших грошей», уже наступного тижня будуть укладені контракти на поставку бронежилетів з іншими виробниками, й українські солдати будуть забезпечені товаром, який раніше родичі та волонтери мали купувати за власні гроші, щоб військові не рвали спини у м’яко кажучи не найпопулярніших серед солдатів «корсарах».
Ось це і є одна зі сторінок у літописі боротьби нової української армії проти старого «діпстейту», який з радянських часів тримає потоки ЗСУ в своїх бюрократичних папірцях.
Далі буде)))
Юрій Ніколов, «Наші гроші»