Відстрочка платежу за поставлений товар – це не дурощі, а справжня корупція
ДП «Красноармійськвугілля» призначило на 21 жовтня розкриття по тендеру на поставку шахтної стойки СВП-27 на дуже пристойну суму – 12 млн грн. Оскільки планують придбати 600 тонн, то зрозуміло що шахтарі очікують вартість профілю в 20 тис грн./т.
Кілька хвилин гугління, і стає зрозуміло, що ціна шахтарів по відношенню до ринку є трохи завищеною, десь так на 10%.
Однак рука не підіймається написати, що шахтарі заклали в ціну 10% відкату. Річ у тім, що вони туди насправді заклали іншу дурість: «Форма оплати – за фактом постачання протягом 30-90 днів».
Тобто постачальник отримає гроші за поставлений товар лише через місяць або навіть через квартал по факту поставки. Для нього це означатиме, що він прокредитував замовника товаром, тому він цілком легально може вганяти в ціну товару відсотки за цей кредит з розрахунку. Наприклад, підняти ціну на 7%, якщо мова йде про відстрочку на три місяці. Сім відсотків – це чверть від середньоринкової ціни на кредити 28% річних.
Отже здається, що нібито і нема нічого поганого у цьому завищенні ціни. Однак ось ця норма про відтермінування платежу дуже бісить. Бо вона може мати лише два пояснення. Або державним підприємствам начхати, що вони дурно витрачають гроші, бо можна заплатити відразу по факту поставки без жодного закладання на відсотки. Або це справжня корупція. Ось що повідав перший замміністра інфраструктури Володимир Шульмейстер.
Деякі держпідприємства полюбляють тримати гроші у банках третьої-четвертої десятки, розміщаючи там свої кошти по заниженим ставкам за хабарі від банкірів. Наприклад, Іллічівській морський торговий порт поклав 100 мільйонів гривень у приватні банки під 3% річних. А це у кілька разів(!) дешевше від ринкової ставки депозиту. Тобто банкіри отримували надприбутки, а держпідприємство отримували «недоотриманий дохід», що цілком можна кваліфікувати і як «службову недбалість», і як більш тяжкий злочин.
Тож уявімо собі, що держпідприємство насправді відразу виділяє гроші на оплату придбаного на тендері товару, однак спершу кладе їх на рахунок у банк. Звідти вони йдуть постачальнику не відразу, а через місяць-квартал. І весь цей час крутяться в банку, приносячи дохід. І залежно від того, під який відсоток поклало гроші в банк держпідприємство – ринковий чи занижений – залежить де осядуть прибутки від цього кругообігу грошей.
Правда, ж не дуже важко уявити собі, що директор ДП кладе гроші на розрахунковий рахунок під 1% річних, а банкір дізнається від директора, що ці гроші насправді підуть з рахунку лише через три місяці, тому їх можна крутити весь цей час. Наприклад, видати кредит комусь під 28% річних, що за квартал принесе 7%, з яких по ставці розрахункового рахунку держпідприємству офіційно треба буде заплатити менше однієї десятої відсотка. Тобто банк ось так запросто візьме і заробить майже 7% від покладеної ДПшкою суми. Якщо це буде 10 мільйонів, то заробіток становитиме 700 тисяч гривень. Правда ж, це досить приємна сума, аби зашивати у тендерну документацію норму про відтермінування платежу до трьох місяців?
Тому є проста пропозиція до урядових чиновників, від яких залежить контроль за роботою держпідприємств: введіть пряму заборону на відтермінування тендерних платежів довше ніж на тиждень. Це просто і дозволить зекономити купу грошей.
Блог від: Юрій Ніколов