В Росії набирають оберти «жіночі рухи» проти війни. Особливо активні Тува і Бурятія
Останніми тижнями на російсько-українському фронті бойових дій з’явилася нова сила – дружини та матері військовослужбовців, які об’єднуються, щоб повернути додому своїх чоловіків та синів, що воюють проти України, повідомляє «Сибір.Реалії».
Антивоєнний «жіночий рух» особливо активний у Бурятії та Туві, де статистика загиблих на війні щодо чисельності населення республік показує найвищі результати по країні. Зокрема, на початку липня у Бурятії дружини та матері військовослужбовців записали відеозвернення до глави республіки з проханням повернути їхніх чоловіків з України.
Свої дії жінки координують через закриті групи у вайбері, де обмінюються інформацією та юридичними порадами про те, як відмовитись від участі у «спецоперації» на законних підставах.
«Останнім часом жінки у групах почали обговорювати тему відмови їхніх чоловіків від участі у спецоперації. Мабуть, поступово до них почало доходити, які величезні зараз на війні втрати. А раніше, на початку «спецоперації», вони просто обмінювалися новинами, хто зателефонував «звідти», яке надіслав відео», – розповів Василь Матенов, який разом із дружиною веде паблік «Азіати Росії» в Instagram.
Він стверджує, що вони знаходяться в контакті з тувинцями з 55 мотострілецької дивізії, яка у лютому наступала на Київ, а потім була перекинута на Схід України. За словами Матенова, 29 людей написали відмову, заявили, що не хочуть більше їхати до України. Їх поки що не звільнили з армії, але відправили працювати у похоронній бригаді.
За даними тувинських активістів, на сьогодні є незрозумілою доля 20 «відмовників», їх утримують у селі Валуйки Луганської області.
Більше пощастило іншим 14 тувинським військовослужбовцям 55-ї мотострілецької дивізії, яким таки вдалося повернутися додому. Серед них – Аяс, син тувинки Айлани (ім’я змінено на її прохання).
Жінка розповіла виданню, що вперше її син зміг їй подзвонити у середині березня, коли його частину повернули на територію Росії для переформування. За словами Айлани, син розповів їй, що багато контрактників не хочуть брати участь у бойових діях і кажуть, що командування обдурило їх, відправивши воювати проти України. Він також розповів матері, як на Київщині убитих і поранених ніхто не рахував, усі шукали, де сховатися, і через кілька днів безперервних боїв про «взяття Києва за два дні» вже ніхто не згадував.
Після цієї розмови Айлана почала консультуватися з юристами, щоб дізнатися, чи має військовослужбовець право розірвати контракт. Спершу їй відповідали, що це неможливо. У червні їй все ж таки вдалося знайти адвоката, який дав чіткі інструкції про те, який рапорт має написати контрактник, щоб відмовитись від участі у бойових діях. Завдяки підтримці матері Аясу вдалося вистояти під психологічним тиском офіцерів, і він разом із 13-ма іншими солдатами повернувся додому.
Видання відзначає, що для чоловіків із бідних регіонів, таких як Бурятія та Тува, служба за контрактом – практично єдина можливість хоч якось заробити. Як розповіла тувинка Айлана, середня зарплата у Туві становить 10-15 тисяч рублів. При цьому, за її словами, удвічі більше платять членам виборчих комісій за те, що вони «підробляють бюлетені на користь Єдиної Росії».
Як зазначалося, втрати тувинці на фронті є одними з найвищих. Видання зазначає, що це пояснюється роботою тувинців на передовій як радистів, а також невідповідністю екіпірування солдатів реальним бойовим умовам.
«Коли Аяса вже «відпустили» з армії, прийшов молодий хлопець, його заміна, теж тувинець. Прийшов із автоматом без магазину, без патронів. Мій син дивиться на нього здивовано і запитує: «Ти куди прийшов? Тут війна». А той кліпає очима: а що? Мені сказали тебе замінити. Тоді мій син віддав йому свою каску, все своє обмундирування, патрони, гранати, бронежилет. Каже: розумієш, брате, там справжня війна, люди гинуть. А той йому у відповідь: ну, нічого, може, виживу… Отак вони думають: «може, виживу». А шансів немає…», – зазначила тувинка.