Ганна Герман. Всепрощаюча
Уже впродовж кількох днів у редакції «Наших грошей» відчувається невловимий запах мирту і ладану. Очі співробітників випромінюють благочестивість і упокору. Повсюди розлита тиша. Лише час від часу чується потріскування нововідкритих чакр, а ще здавлений схлип: це черговий неофіт осягнув радість сліз катарсису.
Корупція покинула цей дім: на моніторах незримими вогненними літерами пломеніє: «Прости, і прощеним будеш».
Каємось: не заслужили ми просвітлення. Бо не через нічні чування чи умертвіння плоті прийшло воно до нас, а лиш через слово Вчителя – радника президента України Ганни Герман. У непорочності своїй пробачила вона «Наші гроші» за гріх содіяний, про що сповіщено було мирян через Youtube і «Телекритику».
Не з умислу ми грішили, коли писали, що радник Учителя на ім’я Дмитро Сагач став співзасновником ТОВ «УНН», а відтак і сайту UNN. Хотіли просто поділитись сакральним із братами і сестрами. Бо хто ж не знає, що Великі цього світу розсіюють свої знання не напряму, а через апостолів.
Тільки зарано, либонь, ми це зробили. Бо новину нашу окрім правовірних прочитали також сектанти із «УП», почавши всякий раз вживати слово Учителя всує в контексті сайту UNN.
Що було робити нашому духовному наставнику? Тільки одне. Як каже мудрість: «Щоб вижити серед вовків – одягни вовчу шкуру». Так що 29 березня «Наші Гроші» написали про Сагача – співвласника ТОВ «УНН», а менше, ніж через тиждень – 4 квітня – його вивели зі складу засновників. Чиясь длань животворяща зробила навіть так, що свого засновництва він позбувся заднім числом – з 24 січня 2012 року. Бо можливості Учителя – неосяжні.
І хоча Сагач був одним із двох, хто ще 3 березня 2011 року породив «УНН» (повна назва – ТОВ «Інформаційне агентство УНН», ЄДРПОУ – 37535221), але ж сказано: «Аврааме, Аврааме!… Я знаю, що ти боїшся Бога, тому що не пошкодував єдиного твого сина для Мене» (Бут. 22, 11–12). Атеїстам нагадаємо, що тодішня історія закінчилась тим, що зарізали барана.
Але повернемось до нашого UNN. Ми розуміємо, що де-юре слідів нашого вчителя там немає вже півроку. І сумом огортаються наші серця. Та жевріє надія, що місце, якого торкалась стопа учнів ЇЇ, не може так швидко бути поглинуте тванню людською. Тому, бредучи у пітьмі, виглядатимемо там сполохи мудрості. Щоби осягнути майбутнього спасіння і особливо – прощення. Адже грішити ми збираємось ще не раз…
Блог від: Олекса Шалайський