Чим закінчилась боротьба Чечоткіна і Гороховського за інтерчейндж
Весною 2021 року власник маркетплейсу «Розетка» Владислав Чечоткін публічно «зарубився» із співзасновником «Монобанку» Олегом Гороховським щодо того, який відсоток мають отримувати банки за те, що люди користуються картками при оплаті товарів та послуг. В результаті зіркової війни Україна вперше в своїй історії почала знижувати ставки міжбанківських комісій за безготівкові карткові платежі. І це могло б бути тектонічним кейсом, наприклад у Британії просто зараз 46 мільйонів(!) користувачів колективно відшкодовують збитки, завдані «Mastercard» за переплачену комісію. Але в Україні обмежились зниженням цих тарифів далеко не до європейського рівня. Та Антимонопольний Комітет противиться будь-якій можливості влаштувати аналогічний колективний позов проти монополістів в Україні. Про «особливий» український шлях в справі інтерчейнджу – аналіз від «Ліги антитрасту».
Наприкінці листопада багато споживачів помітили зниження, або навіть повне зникнення кешбеків у звичних місцях покупок. Це відбулось тому, що банкірам силоміць знизили ставку інтерчейнджу за міжбанківські перекази, і у них зник ресурс на подарунки клієнтам. А це відбулось тому, що Нацбанк і платіжні системи «Mastercard» та «Visa» раніше підписали Меморандум про зниження ставки інтерчейнджу. Здавалося б блага справа, але в результаті цього ланцюга знижок залишилась купа невдоволених.
Про що взагалі йде мова: еквайринг та інтерчейндж
Коли ви купуєте за 100 гривень каву і пончики, то платите просто за товар. Але банкіри отримають комісію за вашу оплату через POS-термінал – це і є послуга еквайрингу. Цю комісію у розмірі від 1,7 до 3 гривень платить власник кав’ярні. Як правило він враховує ці гроші у вартість кави і в підсумку їх сплачує той, хто цю каву купує. Однак так буває на завжди і часто витрати на еквайринг це клопіт самого торговця.
У подальшому плата за еквайринг розщепиться на різні частини. Близько 70% з неї заберуть собі два банки – той, чиєю карткою ви розплачуєтесь, і той, чий термінал встановлено у кав’ярні. Тобто вони заберуть 2 з 3 гривень загальної комісії. Вони поділять їх між собою – частина залишиться у еквайринговому банку, а частина “інтерчейндж” піде банку, карткою якого ви розплатились (це гроші за випуск та обслуговування вашої картки).
Решту 30% заберуть «Віза» та «Мастеркард» – платіжні системи, всередині яких і відбувається проводка грошей. Фактично банки виконують функції фізичних носіїв, по яким несуться наші гроші, оцифровані міжнародними платіжними системами. І це важливий момент – ставку інтерчейнджу, від якої вже і формується загальна вартість еквайрингу, визначають саме «Віза» і «Мастеркард» – світові дуополісти, що контролюють в Україні 99% ринку (національна система «Простір» має менше 1%). Але самі гроші за інтерчейндж (оті 70% комісії) отримають банки.
Наприклад, якщо в магазині встановлено термінал «Ощадбанку», а карта клієнта належить «Приватбанку», продавець має сплатити комісію за «перенесення» грошей з одного банку до іншого. Самі банки розмір цієї комісії не встановлюють і не мають жодного впливу на її розмір. Це роблять платіжні системи, такі як «Visa» та «Mastercard». Саме вони диктують умови та правила встановлення міжбанківських комісій, бо усі безготівкові платежі стають можливими лише завдяки використанню мереж (послуг) цих компаній. Їх основна роль – управління платіжними транзакціями, за що вони і отримують свій відсоток. Платіжні системи не випускають картки. І яку з них буде використовувати споживач – «Visa» чи «Mastercard» – залежить від банку, який видає картку (банку- емітента). Він же і отримує всю суму комісії інтерчейнджу.
А вже потім кожен з банків і емітент, і еквайєр розраховуються з платіжними системами за «доставку» грошей між ними. Як правило, якщо переказ здійснюється в межах одного й того самого банку, то плата за інтерчейндж не стягується, оскільки по суті гроші не «покидають стіни» банківської установи.
Довгі роки автоматизація і цифровізація процесів, від оплати проїзду в транспорті і до ведення онлайн бізнесу, змушували готівку «зійти з арени». Все більше споживачів вважають, що cashless – це і безпечно, і зручно. Тільки в січні 2021 року через термінали «Приватбанку» пройшло понад 137 млн покупок на 28,8 млрд грн., і це був рекорд.
Але майже ніхто не замислювався, що банківська комісія стала тягарем для власників бізнесу. Українські рітейлери багато років сплачували банкам в середньому 2% від суми переказу за послуги еквайрингу. Крупний бізнес платить менше, приблизно 1,7%. Середній і малий бізнес (ті самі кав’ярні) подекуди аж до 3%.
Це у сім-десять(!) разів більше від європейського рівня. І щоб українці цього не помічали, їх і відволікали красивими акціями та кешбеками. А враховуючи, що кешбек пропонують далеко не всі фінустанови, цей «запас» зазвичай складає чистий дохід банків. Тому, кожен українець, фактично дотує банківський сектор. І по дуже високому тарифу. А оскільки безпосередні витрати на еквайринг несуть торговці, то в епідемію COVID-19 проблеми бізнесменів лише загострились і вони заголосили першими.
Засновник української торгівельної платформи «Розетка» Владислав Чечоткін розповів, що щорічно витрачає на банківську комісію більше, ніж на оренду своїх магазинів, складів та офісів. https://cutt.ly/DT5rEG0 Тоді як торговці всесвітньо відомих торговельних платформ, таких як Amazon та Alibaba, виплачують банкам лише 0,2 – 0,5%.
У такому популярному виді бізнесу як вуличні кав’ярні, на першому місці по витратам стоїть зарплата, а потім – плата банкірам за те, що покупець мав змогу платити за каву без готівки (ще плюс фіксована сума за оренду POS-терміналу). І лише після цього йде електроенергія, без якої не може працювати ні кавовий апарат, ні платіжний термінал.
Банкіри навпаки вважають інтерчейндж «паливом всього карткового та платіжного бізнесу в країні», на якому тримається карткова інфраструктура. Вони погрожували скороченням бонусів, програм лояльності, кеш-беку для власників банківських карток та погіршенням якості обслуговування. Мовляв, на модернізацію та розвиток систем безготівкових розрахунків не буде вистачати грошей, а якщо законодавець все ж обмежить банкам можливість заробляти на міжбанківській комісії, то банки все одно «зароблять своє», піднявши вартість інших послуг. Співзасновник Monobank Олег Гороховський писав про це на своїй сторінці у Фейсбуці: https://cutt.ly/AT5rIno.
Весь світ фактично вже вирішив проблему завищених витрат на оплату міжбанківських комісій, змістивши баланс справедливості з боку банкірів на користь бізнесу та споживачів. Так у Євросоюзі з 2015 року на законодавчому рівні інтерчейндж обмежено до 0,3%. У США – це 20 центів з кожної операції. А загальний розмір комісії еквайрингу як у Європі, так і у Штатах встановлює ринок.
Але в Україні найшла коса на камінь. Торговці говорили одне, банкіри – протилежне, та ринок виявився неспроможним самотужки врегулювати це питання, оскільки він монополізований, і 70% послуг еквайрингу надають державні банки, а 99% ринку платіжних систем займають міжнародні платіжні компанії Visa та Mastercard (дуополія).
Держава від початку зайняла позицію спостерігача. Та сьогодні її кроки на зустріч справедливості невпевнені і, на жаль – не робочі.
Антимонопольний комітет першим мав би втрутитись, подивитися вглиб структури цього ринку, звернути увагу на дуополію Visa та Mastercard, особливості їх поведінки. Але, замість того щоб знайти та покарати «корінь зла», АМКУ самоусунувся і прогнав подалі підприємців, які скаржились на занадто високі банківські комісії. До нього ми ще повернемось.
Парламентарі лише чотири місяці тому, у липні, зареєстрували законопроєкт (№ 5734) про закріплення розміру інтерчейнджу на європейському рівні 0,2-0,3% – але аж після 2025 року. І поки що він «лежить» десь у Верховній Раді, чекаючи черги на опрацювання.
Єдиним зрушенням з місця стало підписання у травні 2021 року Меморандуму між платіжними системами та Нацбанком про поступове зниження інтерчейнджу. 26 листопада «Visa» та «Mastercard» знизили його розмір до 1,2%, у 2022 р. обіцяють знизити до 1,0%, та у 2023 – до 0,9%. Тобто ставка все рівно залишиться у три-чотири рази вищою від європейського рівня. Тож український бізнес залишиться у дискримінованому стані.
Виникає резонне питання – як же європейцям вдалось подолати опір світових монополістів та отримати такі низькі ставки? Все просто і складно водночас.
Просто – тому що цьому сприяли колективні позови споживачів. Ці позови на Заході впливають на монстрів ринку часто-густо набагато краще за рекомендації та штрафи державних регуляторів. Оскільки виплати по ним – набагато загрозливіші, а тому удари по кредитним рейтингам та котируванням акцій – куди суттєвіші ніж від одноразових державних штрафів.
Складно – тому що в Україні без Антимонопольного комітету фактично не можливо виграти колективний позов проти зловживаючого монополіста. Оскільки для його визначення потрібне саме рішення АМКУ.
«Ліга антитрасту» ще рік тому звертала увагу АМКУ на цю ситуацію.
«Наприкінці 2020 року ми разом з підприємцями подали в АМКУ колективну заяву про зловживання «Mastercard» та «Visa», які стягували завищений розмір інтерчейнджу. Антимонопольний комітет відмовився розглядати заяву та відкривати справу. Начебто підприємці не мали права подавати заяви до Комітету, бо вони не є учасниками ринку. Ми подали повторні скарги, де чітко пояснили всі обставини, вказали суму збитків. Та Комітет знову не став втручатися. Звичайно такі відмови ми вважаємо незаконними і змушені оскаржувати їх суді», – розповідає засновниця «Ліги антитрасту» Агія Загребельська.
У квітні 2021 року АМКУ таки відкрив справу по інтерчейнджу. Але не проти «Mastercard» та «Visa», які і визначають правила гри на ринку. А проти державних «Приватбанку» та «Ощадбанку». Так, ці банки займають лідируючі позиції у своїх сегментах еквайрингу, та утримують комісію навіть тоді, коли транзакція відбувається тільки в межах однієї установи і гроші не «йдуть» від одного банку до іншого. Але не вони головні у цій схемі, вони – виконавці.
Менше з тим. Підприємці спробували працювати хоча б з тим що є – антимонпопольною справою проти виконавців. Це теж дає можливості для колективного стягнення збитків. Підприємці попросили Комітет долучити їх до розгляду вже відкритої справи у ролі «третіх осіб», щоб вони могли надавати слідчим докази порушень з боку монополістів, та у подальшому претендувати на відшкодування збитків від переплат. Але АМКУ знову відмовив!
Тобто маємо наступне. АМКУ відкрив розслідування не проти головних у схемі, а проти виконавців. У свою чергу за нинішнього законодавства розслідування Антимонопольного Комітету – це абсолютно непрозора історія. Слідчі та монополісти за зачиненими дверима часто домовляються про вигідні їм, та невигідні споживачам рішення. І вже той факт, що Комітет порушив справу не проти платіжних систем, які диктують умови встановлення міжбанківських комісій, а проти банків, які тільки виконують їх вказівки, свідчить про те, що ця справа не матиме значного впливу на розміри ставок комісії інтерчейндж в Україні.
Наразі «Ліга антитрасту» і підприємці оскаржують у судах заборону АМКУ долучатись до його розслідування.
«Якщо і коли наші скарги підтримають суди, Антимонопольний комітет не матиме іншого вибору, ніж почати справу проти платіжних гігантів та долучити до неї споживачів які досі залишаються по-за дверима, де приймаються «потрібні» рішення. І тільки тоді торговці отримають можливість скористатися законним правом на відшкодування їм збитків. Але поки що це право доводиться виборювати», – ділиться планами Загребельська.
Юрій Ніколов, Юлія Коробова, «Ліга антитрасту»