У Білій Церкві – блага вість: розводять лохів
Біла Церква – це місто митців. Однозначно. Бо одним із найбільших життєвих мистецтв – є в такий спосіб забрати в людини гроші, щоб вона думала, що сама їх потратила. Там – навчились.
Найлегший шлях – це зпіонерити з бюджету: всі гроші здали, а я один взяв. Але тут є два нюанси: по-перше, це банально. По-друге: деколи обездолені про це дізнаються. Бо якась падлюка кілька років тому змусила розкривати державні закупівлі. І через те білоцерківські владці нещодавно вляпались із витратами на місцевий водоканал. Народ після того гудить, пише на форуми депутатам, коротше кажучи, якось «невдобно получається».
Більш елегантний спосіб виймання грошей – це «державно-приватне партнерство». По-перше, саме словосполучення вселяє довіру, по-друге, нічого неясно, по-третє, способів його втілення є багато. У Білій Церкві вибрали – концесію.
Суть такого розводу полягає в кількох кроках. Спершу говоримо, що грошей нема. Потім, слава тобі Господи, знаходиться фірма (одна), яка кладе на себе тяжкий хрест оренди комунального майна. І не тільки вирішує всі його нинішні проблеми, а й ще за свої гроші будує на ввіреній їй орендній території всякого вигляду тадж-махали. Щоб через 15 років (тобто по закінченню оренди) передати все це добро розчуленій громаді.
Ну, ще гроші з населення вона збирає, ясна річ. Ну, і більші, ніж до того збирали. Бо Тадж-махал – він трохи коштує. Чим ця схема краща від бюджетно-транжирної? Усім.
По-перше, місцева газета розкаже людям, що «до нас пришов інвестор, а ми його так чекали, так чекали».
По-друге, тепер водоканал може купувати хоч золоті унітази: він же тепер ніби приватний. А в приватників по-різному буває: може, вигляд золотого пісуара піднімає ефективність роботи керівника?
Ну, і по-третє, грошей збирається більше (на Тадж-Махал), а сам Махал можна не будувати. Головне в договорі прописати: палац інвестор зобов’язується здати в 2027 році. Після Олімпіади в українських Карпатах. Але гроші збираємо вже. І на палац, і на Олімпіаду.
Боятись не треба. В Україні всі оренди водоканалів у всіх містах йшли за тим же способом: тарифи піднімаєм, гроші збираєм, замість інвестицій – прес-релізи про світову кризу.
Залишилось тільки знайти правильну фірму. Перший захід в Білій Церкві виявився не дуже вдалий. Минулого року хотіли віддати водоканал у руки ТОВ «Юніверсум ФГ», але поки папери готували, то той інвестор збанкрутував. Зрозуміло, чого збанкрутував: своїх грошей нема, люди ще не здають, міська рада гальмує… Будь-хто збанкрутує.
Так що робити треба швидко: в суботу ввечері фірму придумали, в понеділок – сесія, і щоб в п’ятницю – люди вже на інші рахунки платили. Так аби вже в наступну суботу було за що посидіти. Ну, і через тиждень піднімати тарифи: бо ж не хлібом єдиним інвестор буде жити.
Блог: від Олексій Шалайський