Як порошенківські енергетики годують ОРДЛО коштом українців, або Історія одного акцепту
Передісторія, яку можна прогорнути
Спочатку Путін напав на Україну і віджав частину Донбасу, на якій видобувався весь наш антрацит.
Відтак половина українських теплоелектростанцій потрапила у повну залежність від поставок антрациту з ОРДЛО. І кілька разів путінські посіпаки вже демонстративно зупиняли поставки, банально зупиняючи ешелони без пояснення причин. Фактично Путін дозволяє вивозити з Донбасу в Україну таку кількість вугілля, яка дозволяє нам прожити лише кілька тижнів без віялових відключень електроенергії. Останній раз так погрожували у травні.
Є два виходи – поставка антрациту з незалежного від Путіна закордону або переведення українських ТЕС з антрациту на марки вугілля, які добуваються на українському Донбасі.
З огляду на якість і фізико-хімічну подібність українські ТЕС можуть без проблем спалювати вугілля з Південно-Африканської республіки. Однак порошенківські куратори енергетики вже два роки не можуть налагодити більш-менш стабільні поставки. Спочатку Генпрокуратура Яреми влаштувала цирк, заявивши, що африканське вугілля не горить. При Демчишину взагалі не напружувались, дозволяючи собі тупу закупівлю готової електроенергія безпосередньо у ворожої Росії та закупівлю нібито африканського палива, яке нібито виявлялось російсько-медведчуковським. Ну і звісно – постійне ниття про те, що африканське вугілля дорожче від ордловського, бо його – везти через півсвіту. І на додачу ниття про низьку пропускну здатність українських портів. Усе це у сумі і привело до того, що Україна завозить з ПАР лише кілька відсотків від необхідного «антипутінського» запасу.
Зав’язка, яку не можна пропустити
Переведення хоча б частини українських ТЕС з ордловського антрациту на українське газове вугілля вже б покращило незалежність від витребеньок Путіна. І з цим почали мудрувати ще на початку 2015 року. Достеменно відомо про те, що переведення котлоагрегатів І черги Зміївської ТЕС на використання непроектного палива марок «Г» і «ДГ» на пиловугільних котлах, спроектованих на спалювання вугілля марок «А» та «П» піднімалось такими документами:
- протокольне рішення Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 19.01.2015р,
- Наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 05.02.2015р. №69 «Про утворення Робочої групи з питань спалювання вугілля марок «Г» і «ДГ»,
- Протоколи Робочої групи Міненерговугілля №1 від 12.02.2015 р., №2 від 19.02.2015 р., №3 від 26.02.2015р.,
- рішення Науково-технічної ради Міненерговугілля від 17.03.2015 р. та від 23.02.2016 р.
Кульмінація #перемоги
Більше того. У Харкові є компанія «Котлотурбопром» з корпорації «Маст-Іпра» Сергія Анохіна та ще кількох місцевих спеціалістів саме такого профілю, які вже багато років займаються реконструкцією і ремонтом вітчизняних ТЕС.
Більше того, саме їх у 2015 році залучили до вищевказаних нарад з питання Зміївської ТЕС.
Більше того, наприкінці березня 2016 року Зміївська ТЕС оголосила про намір закупити у «Котлобурпрому» обладнання для технічного переоснащення систем подачі, приготування та спалювання вугілля марки «А» та «П» з переведенням котлоагрегатів ст. №2, 5 на використання вугілля марки «Г» і «ДГ».
Більше того, 30 квітня заявка фірми вартістю 72,58 млн грн. була акцептована.
Більше того, у травні міністр енергетики Насалик дозволив собі заяву, що в грудні вже запустять один оновлений блок Зміївської ТЕС, а у лютому 2017 року – де один.
Ага, запустять.
Розв’язка зі #зрадою
Пройшов травень, пройшов червень, пройшов липень, а угода з «Котлобурпромом» все не укладалась.
А днями директор «Центренерго» Олег Коземко в інтерв’ю «Бізнес.Цензору» заявив, що вся ця історія з переводом на газове вугілля – «прогнозний проект… навіть якщо з цього моменту підготовка до переобладнання буде відбуватися без перешкод, лише в квітні 2017 року ми зможемо запустити один блок».
А причина зволікань така: «Головне на сьогодні – віднайти кошти».
Найбільш цинічне у цій заяві те, що це заявив керівник державного «Центренерго», яке отримало прибуток 686 млн грн. за перше півріччя. І з цих грошей не можна виділити жалюгідні 73 мільйони на переобладнання ТЕС?!
Звісно, це не стільки компетенція Куземко, який є в.о. директора на той час, поки конкурс на повноцінного керівника блокується через суди. У цьому бедламі винна вся камарилья менеджерів Порошенка, які вже два роки тримають в руках енергетику і роблять з неї тільки корупцію і погань. І саме ця погань може пояснювати чому Україна і від ордловського антрациту не відмовляється, і як наслідок не реконструює ТЕС (треба ж той антрацит палити).
Справа все в тій же «роттердамській» формулі, по якій відтепер визначається ціна вугілля для теплоенергетиків. Штучне включення до тарифу вартості транспортування вугілля з Голландії до України насправді є просто такими собі «чайовими», які за визнанням голови НКРЕКП Вовка мають гарантувати «відсутність проблем з вугіллям».
А проблеми з ордловським вугіллям Україні хто створює? Отож!
Мораль
Тобто насправді «чайові» йдуть на задобрювання Путіна. І то вже його справа, куди він направляє той грошовий потік – на прокорм терористам чи виплату пенсій на окупованих територіях. Головне, що Україна офіційно платить гроші на утримання путінського режиму на окупованому Донбасі. І нічого не робить, аби позбавитись цього ярма і отримати справжню, а не удавану незалежність від кремлівського рубильника.
Ось таке пояснення того, чому один акцепт так і не перетворився на справжню угоду і поставку обладнання.
Блог від: Юрій Ніколов