Металурги України. І сісти, і з’їсти

Випадково наткнувся в тижневику «Бізнес» на роздуми директора ахметівського «Метінвесту» Ігоря Сірого. У них там зараз проблеми – у світі метал купують все гірше. І от директор розповів, як з цієї халепи виплутатись. Мовою оригіналу звучало це так:

«Правительства многих стран, включая Россию, в кризисные времена активно поддерживают базовые отрасли, развивая внутренне потребление……Мировая практика свидетельствует, что единственные способ защиты от внешних вызовов – комплексное развитие внутренних рынков».

Усе правильно сказав. Хоча і не перший додумався. Останніми роками і металурги, і економісти в один голос твердять, що, як не можна продати метал за кордон, то треба знайти покупця тут. Тільки, як казав незабутній класик – «є тут одна фігня, малята».

Внутрішній ринок споживання металу росте тільки тоді, коли в країні існують десятки тисяч малих підприємств, яким цей метал потрібен. На цвяхи, заклепки, металеві паркани і кулькові ручки. Так звані «державні інфраструктурні проекти» – на зразок стадіону чи залізниці – проблеми не вирішують.

І от не може купити український малий бізнес такої кількості металу. Просто тому, що немає у нас малого бізнесу. У тому ж тижневику приведена ще одна цифра: 80% українського ВВП виробляється 300-ма фірмами.

Кумедності ситуації додає, що скаржиться на відсутність «крові економіки» структура, яка вже третій рік при владі, котра давить малі підприємства, як тільки може. Близькість до влади – це завжди приємність для бізнесменів: зручна приватизація, приємні тарифи, лояльність податкової і т.д.  Тільки, виявляється, цього мало. Хочеться, аби ще народ копієчкою підтримав. А народ не підтримує. Немає в народу копієчки.  А в кого є – той під подушкою тримає. Бо під подушку чиновник і податківець не залізе.

А для влади, можливо, і краще, що він там тримає. Бо не дай Бог почне заробляти, то так підніме «внутрішнє споживання металу», що вистачить не тільки на цвяхи, заклепки, а й на вила.

Блог від: Олексій Шалайський