Мартиненко хоче отримати виправдувальний вирок шляхом скасування усіх доказів з-за кордону
Екс-нардеп Микола Мартиненко намагатиметься отримати виправдувальний вирок шляхом визнання українським судом недопустимими доказів, які НАБУ отримало за результатами міжнародної співпраці. Про це пишуть в «Українській правді» Олена Щербан та Дар’я Каленюк з Центру протидії корупції.
Прокурори САП подали суду 209 томів справи, з яких половина – це документи, отримані внаслідок міжнародної співпраці. Раніше НАБУ повідомляло про щонайменше 50 таких запитів у цій справі. Серед зібраних доказів – томи банківських документів. Ключовою є інформація від швейцарських банків, де Мартиненко фігурує як бенефіціар компанії, що отримувала відкати. Іноземним правоохоронцям вдалося отримати величезну доказову базу під час обшуків та інших слідчих дій за кордоном, які проводилися за запитами НАБУ.
«Очевидно, Мартиненко планує відрізати незручну доказову базу через те, що НАБУ начебто отримало ці матеріали незаконно», – переконані автори.
Зробити це збираються, вказуючи на те що детективи НАБУ нібито мали слати запити закордон і отримувати відповіді через Генпрокуратуру, а не напряму.
«Його захист проситиме український суд визнати ці документи недопустимими доказами. Простою мовою – не брати ці документи до уваги взагалі через начебто відсутність у НАБУ повноважень їх запитувати», – стверджують автори.
«Якщо український суд за підігрування ГПУ піде на визнання недопустимими доказів, отриманих НАБУ за результатами міжнародної співпраці, це означатиме фактично виправдання самого Мартиненка та більшості його співучасників», – говориться у статті.
Більше того, це небезпечний прецедент, який зможуть використовувати чи не всі фігуранти із подібними «міжнародними схемами заробітку», наголошують автори.
Вони підкреслюють, що українське законодавство дозволяє НАБУ діяти цілком незалежно без жодних узгоджень з Генпрокуратурою. Це прямо зазначено у нормах кримінального процесу та у їх профільному законі. Там також чітко вказано на пріоритет цього закону над іншими нормативними актами, які йому суперечать. Ще у 2014 році Рада проголосувала в тому числі за ці норми, оскільки відповідні повноваження для НАБУ були однією з важливих вимог міжнародних партнерів, яка гарантувала його незалежність.
Крім того, автори підкреслюють, що Мартиненко вже намагався нівелювати міжнародну співпрацю НАБУ у швейцарських судах і зазнав там повного фіаско. Йдеться про рішення судів Швейцарії, які розглядали скаргу підконтрольної Мартиненку компанії на швейцарського прокурора, а також на рішення швейцарських правоохоронців щодо задоволення запиту про міжнародно-правову допомогу від НАБУ.
У травні 2017 року Федеральний суд Швейцарії відхилив вимоги компанії Мартиненка та визнав безсумнівним право НАБУ на подання міжнародних запитів про надання правової допомоги. А у червні того ж року Швейцарський Верховний суд в апеляції підтвердив рішення першої інстанції про законність передачі доказів швейцарцями в НАБУ у справі Мартиненка.
Більше того, швейцарці з обуренням наголосили на зловживаннях позивача у процесі, а саме – безпідставних звинуваченнях прокурора в упередженості та бездоказовому намаганні його відвести від справ. Суд висловив сумніви взагалі в доброчесності аргументів захисту Мартиненка.
Нагадаємо, генпрокурор Юрій Луценко домагався позбавлення НАБУ права напряму співпрацювати з іноземними колегами. У свою чергу його заступник Євгеній Єнін на зустрічах з іноземними прокурорами застерігав їх від прямої співпраці з НАБУ.
Раніше у НАБУ повідомляли про можливості впливу Мартиненка на суддів і прокурорів. Так, слідство навело конкретні приклади, як на електронну адресу секретаря Мартиненка надходили листи з проханнями про надання вказівок слідчим прокуратури (формально з боку Генеральної прокуратури), а також суддям при вирішенні конкретних справ.
Крім того, детективи показали як Мартиненко у 2015 році слав запит у ГПУ разом із відповіддю на нього. Запит стосувався провадження, яке вели чеські правоохоронці по закупівлях компанії Skoda JS.
До слова, у вказаній вище статті автори зазначають, що провадження щодо схем Мартиненка велися у Чехії та Швейцарії ще з 2013 року. Іноземці неодноразово направляли до ГПУ запити у цих справах. Однак Генпрокуратура не тільки не реєструвала власне кримінальне провадження, але й запити виконувала суто формально. Відповідне провадження в Україні було зареєстроване вже детективами НАБУ, які разом із прокурорами САП довели справу до суду.
На відміну від Швейцарії, в Україні Мартиненку вдалося повністю відвести від участі у розслідуванні і доведенні у суді його справи одного з прокурорів САП і детектива НАБУ. З огляду на те, що розслідуванням цієї справи займалася невелика група детективів і прокурорів, втрата кожного учасника, знайомого із усіма деталями розслідування і доказування, є дуже суттєвою.