Хто розкриває крадіжки, той підриває економічну міць України
Покаятись, а потім застрелитись – і однаково не буде нам прощення.
Два роки писали про позолочені телефони, «Лексуси» і джакузі для держпідприємств, а так і не зрозуміли, що весь цей час ми підривали могутність рідної держави.
Але слава Богу, є ще мудрі люди в Україні. Розкрили очі. Ми ж раніше як думали? Коли минулого року прийняли Закон, який дозволив держпідприємствам купувати все без тендерів – то вирішили, що, аби легше було красти.
Тому зі всією своєю наївністю включились в групу, що підготувала законопроект, який змушує держпідприємства бодай публікувати, що вони там і за якими цінами понакуповували.
Бо раніше підприємства пищали, що тендери – це довго. От і придумався такий варіант, щоб «і сісти, і з’їсти». Тобто, щоб і без тендерів, і щоб, даруйте за пафос – реальні власники (громадяни України), були в курсі – хто там і як тирить.
Виявилось, однак, що проблема була не в швидкості. Усе набагато серйозніше: на кону національна безпека держави.
Езотеричним знанням поділився перший заступник Кінаха, тобто глави УСПП Сергій Прохоров: «Якщо закордонні компанії будуть читати ці звіти, вони зможуть визначити технологічний цикл підприємства, а це вже безпека країни загалом».
Фраза метра змусила нас міцно задуматись. Тим паче, що на перший погляд цифрами цю максиму підкріпити важко. Статистика стверджує, що в структурі кінцевого споживання домогосподарств частка імпортної машинобудівної продукції становить 99,2% (2008-го — 48,1%). Що стосується підприємств, то основний капітал у них збільшився на 92,6% за рахунок імпортної машинобудівної продукції.
Тобто так виходить, що, незважаючи на неймовірні досягнення української економіки, і простий народ, і бізнесмени намагаються купити щось чуже.
Після довгих роздумів, ми, здається, зрозуміли, що мав на увазі заступник глави УСПП, говорячи про «технологічні процеси».
От, наприклад, популярний нині ланцюжок – «копанка-держшахта-дотація-Мальдіви». Уже понад півроку зрозуміти, що і в кого купує державний вуглепром – неможливо. Згідно із законом – «технологічна таємниця».
Або наприклад Аграрний фонд. Раз в рік прокуратура знаходить, що зерно тут купують дорого, а продають дешево. Тільки якщо раніше, можна було дізнатись, хто ставав ощасливлений держбюджетом, то тепер – інформація тільки для обраних.
Державна таємниця повсюди. Не дай Бог вороги дізнаються. Усі гроші порахують. Так можна докотитись до перевірки закордонних рахунків в їхньому Люксембургу. А це, ясна річ – сильний удар по державі. Чи принаймні по її кращих людях…
Блог від: Олексій Шалайський