Тіньові схеми Мінекономрозвитку, які має знищити Абромавічус

За даними «Дзеркала тижня», наступні схеми продовжують працювати у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі після роботи Валерія Пятницького та Павла Шеремети, і які має знищити новопризначений міністр Айварас Абромавічус (висунутий «Блоком Петра Порошенка»):

• Сфера держзакупівель. У плані корупції найбільш пріоритетна сфера діяльності чиновників — Мінекономрозвитку. Працюють у підрозділах міністерства в цій темі особливо довірені особи. Кожен новий керівник міністерства пріоритетним завданням бачить заміну керівників департаменту держзакупівель на «свою» людину.
• Накладення санкцій на суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності під час здійснення експортних операцій. Система «віджимання» грошей чиновниками Мінекономрозвитку з суб’єктів господарювання усіх форм власності побудована на недосконалості та суперечностях законодавства України, яке дозволяє в одних і тих самих випадках приймати протилежні рішення. Більшість рішень зі зняття санкцій формулюють самі чиновники після отримання від підприємств хабарів. На цій схемі заробляють і працівники СБУ, які «виявляють» порушників та вимагають від міністерства накладення санкцій на них.
• Ліцензування та квотування вивезення брухту чорних і кольорових металів. Мінекономрозвитку «працює» з певним колом суб’єктів господарювання, які спеціалізуються на операціях із вивезення брухту. Основна функція чиновників міністерства — встановити квоту на вивезення. А далі схема проста: хочеш працювати — плати чиновникам і отримуй ліцензію.
• Технічне регулювання. Крім дозвільних функцій для «віджимання» грошей чиновниками, найпоширеніша схема — наділення суб’єктів господарювання правом сертифікації товарів і продукції у чутливих сферах: паливо, хімія, автомобілі тощо. Це тонко організований бізнес, де встановлюється частка чиновника залежно від продуктивності процесу сертифікації. Тіньовий оборот у цій сфері сягає кількох мільярдів доларів.
• Сфера інтелектуальної власності. Тотально корумпована система. Не забезпечує реального права на інтелектуальну власність і дозволяє чиновникам (експертам у цій сфері) приймати рішення щодо «справедливого» розподілу прав між різними власниками.