Що робити зі Сходом: компроміс, війна, знищення сепаратистів силами самих східняків, нехай котяться під три чорти
Ось чотири стратегії сепаратизму і можливість досягнення цілей, що ставляться всередині них, в результаті компромісу з центральною українською владою. Варіанти запропоновані представником корпорації стратегічного консалтингу «Гардаріка» Сергієм Дацюком.
Перший шлях: компроміс кращий, ніж невизначеність і хаос війни.
Стратегія федералізму. Як загальнодержавне питання може бути вирішене лише на загальнодержавному референдуму. За соціологічними даними більшості воно на такому референдумі не набере. Отже реальна стратегія Сходу України – не федералізм, а автономія у складі унітарної України, як раніше це було, коли такою автономією у складі України був Крим.
Чи погодиться на автономію Сходу України більшість людей, що там проживає? Чи зможе Схід України самостійно декриміналізувати владу, міліцію, бізнес без допомоги центральної влади? Дуже сумнівно. Отже автономізація це подальша криміналізація і знову ж таки загострення ситуації, яку будуть вирішувати або війська України, або війська Росії.
Саме тому пропонована новою українською політичною елітою децентралізація влади та реальне місцеве самоврядування є найкращим виходом, бо вона базується на реальних самоорганізованих громадах, а не на штучно створених областях, які фінансуються з центрального бюджету і не мають жодних реальних повноважень, жодної реальної власності. Більше того, російськомовна федералізація це відкладений постійно діючий конфлікт, який за активної участі Росії рано чи пізно призведе до виходу Сходу України зі складу України. Якщо Схід України вибирає федералізацію, то вже краще нехай одразу виходить зі складу України.
Стратегія другої державної мови. Як загальнодержавне питання може бути вирішене лише на загальнодержавному референдуму. За соціологічними даними більшості воно на такому референдумі не набере. Отже реально Схід України може претендувати лише на російську як регіональну мову. А ця норма де-факто вже давно діє на території Східної України. Водночас статус регіональної мови можна оформити законодавчо лише за результатами компромісу з сепаратистами. В будь-якому разі другої державної мови в Україні не має бути.
Може взагалі відмовитися від поняття «державна мова», може піти проти світового правового тренду і оперувати винятково поняттями «регіональних мов» – українська, російська, англійська і т.д.?
Взагалі перший шлях можливий лише за доброї волі Росії – припинення ескалації сепаратних конфліктів в Україні (виведення своїх агентів з території України і роззброєння сепаратистів), оголошення діалогу як єдиного способу вирішення проблем самими українцями.
Другий шлях: криміналітет та сепаратисти мають бути знищені власними силами громади Східної України.
Зараз вже зрозуміло, що українська влада та силові структури чи армія не можуть допомогти у звільненні Сходу України від сепаратизму. Протистояти стратегічному жорсткому та цинічному Путіну в Україні може такий самий стратегічний жорсткий та цинічний український лідер. Якщо такого нема, то Україна Путіну вже програла.
Коли сепаратисти прикриваються жінками та дітьми, коли сепаратисти катують та роздягають перед телекамерами полонених, коли вони вбивають легітимних чиновників та захоплюють адміністративні будівлі, вони становляться терористами. Це терористичний сепаратизм. Українські політики та ЗМІ програють інформаційну війну саме тим, що ніяк не можуть розрізнити ці два поняття – сепаратизм і тероризм.
З тероризмом потрібно боротися дуже жорстко, не зважаючи на будь-які втрати. Якщо жаліти жінок та дітей, якими прикриваються сепаратисти-терористи, то в результаті такого підходу сепаратизм-тероризм буде поширюватися далі і жертв серед мирного населення буде набагато більше. Цьому вчать в будь-яких посібниках щодо боротьби з тероризмом. З терористами переговорів не ведуть. А з сепаратистами переговори вести можна. Цьому вчили в свій час Путіна, але цьому вочевидь не вчили нинішню українську владу.
Саме тому другий шлях полягає у том, що не центральна влада, а самі громадяни Сходу можуть дати відсіч терористичному сепаратизму.
Це важка невдячна робота може бути зроблена тоді, коли інтелектуали, політики та бізнесмени Сходу виявляться безсилі проти дій сепаратистів. Ця стратегія виглядає доволі зрозумілою, хоча і неприємною – армія проти армії, громада проти громади. Тобто, допоки українська армія стримує на кордоні російську армію, патріотичні громадяни розбираються з сепаратистськими громадянами на Сході України.
Зрозуміло, що це буде громадянська війна на часткове знищення населення Сходу України, бо арешт сепаратистів за умови підтримки їх частиною мирних громадян мало можливий. І питання навіть не у реакції Росії чи всього світу. Питання у тому, що сепаратист, який взяв зброю у руки, має бути готовий померти, що б там не говорили пацифісти і любителі прав людини.
Озброєння активних громадян Сходу України є дуже небезпечним. Але не Україна почала озброювати громадян на Сході. Першою це зробила Росія – саме вона озброїла сепаратистів на території України. Озброєння українських патріотів Сходу України це дія сумнівна, але може бути доволі ефективною. Якщо східняки так емоційно ставляться до своєї територіальної гідності, тобто не треба їм допомоги інших мешканців України, то нехай самі зі своїми проблемами і розбираються. Самі нагадили, самі нехай і підчищають.
Третій шлях: війна до повного руйнування Сходу України без надії на перемогу.
Це найважчий шлях. Війна Росії з Україною може бути результатом повної бездіяльності патріотичних громадян Сходу України. Позиція «нехай Україна з Росією розберуться, а ми побачимо куди іти – в Україну чи в Росію» завжди закінчується погано. Така пасивна позиція завжди призводить до війни і руїни.
Головна проблема вільного виходу Східної України з України до Росії у тому, що українці на це не погодяться. Якщо у ситуацію втрутиться Росія, то це призведе до тривалої війни Росії з Україною.
Війна перетворить лідерський регіон України у відсталий та зруйнований. Мешканці Сходу України в такій війні кругом будуть людьми другого сорту – і в Росії, і в Україні.
В разі входження Сходу України в Росію, більшість його нинішніх економічних зв’язків буде зруйнована. Інтегрувати такий економічний кластер в Росію непросто. Схід України – не Крим. У Росії навіть зараз грошей на Схід України нема. Їх тим більше не буде при окупації Росією Сходу України, бо економічні санкції світу ще більше погіршать економічне становище країни-окупанта. Але скоріше за все, Росія зовсім не буде інтегрувати Схід України в склад Росії, вона зробить з нього Придністров’я – пустку і депресивну територію.
В Росії частину жителів окупованого Сходу України вважатимуть зрадниками і неблагонадійними, а частину – патріотами сумнівного походження. Ніколи українцям Сходу не стати повноцінними громадянами Росії. Ніколи. Це малоприємний, але доволі безсумнівний факт.
Біженцям зі Сходу України в інші частини України теж буде погано – їх вважатимуть зрадниками, неблагонадійними громадянами. Вони поневірятимуться по різних місцях України без довіри та поваги.
Четвертий шлях: всі вороже до України налаштовані її частини нехай ідуть геть.
Це політичний сепаратизм. Цей шлях можливо здійснити через загальнодержавний референдум, де Україна має вирішити, чи лишати Схід України в своєму складі. Схід України за часів незалежності держави постійно поводив себе так, що не просто вимагав уваги, а вимагав особливого становища в Україні. Саме Схід нав’язав Україні президента-бандита, який розікрав Україну, криміналізував Схід України, надав перевагу олігархам Сходу України, знищив обороноздатність та великий економічний потенціал України, знищив довіру між народами країни, зрадив батьківщину на користь Росії, втік в Росію і продовжує розвалювати Україну.
Саме Схід України продовжує розкольницькі дії щодо країни і по суті є тягарем для подальшого її політичного розвитку. Ніякі економічні здобутки Сходу України не можуть бути взяті до уваги з огляду на позицію його мешканців. Ніякі економічні досягнення Сходу України не покривають політичних збитків, які він наніс, продовжує наносити і збирається і далі наносити Україні.
В такому масштабі злочин жителів Сходу України перед Україною є несумісний з перебуванням в складі України. Схід України підлягає вигнанню зі складу України.
Тобто в цьому шляху мова йде не про волевиявлення Сходу України щодо його вибору відносно України, а про волевиявлення решти України щодо долі Сходу України.
Якщо Схід України поводить себе як бандити, то вони не мають права вільно вийти з України. Вони мають бути вигнані з країни як зрадники. Це по суті висунення ультиматуму Сходу України від усієї України.
Умова залишення Сходу України в складі України в цьому ультиматумі – припинення сепаратистських дій власними силами, вибачення перед народом України, змирення свого локального егоїзму і участь в революційних перетвореннях на користь всієї України.
Вигнання Сходу України зі складу держави має супроводжуватися вивозом до території решти України майна біженців, елементів інфраструктури та власності лояльних до України бізнесменів Сходу України.
Причина появи такого підходу полягає, на мій погляд, у тому, що на переконання багатьох українців Схід України за свою антидержавну діяльність заслуговує на покарання. Правове підґрунтя такого підходу бачиться в тому, що євроорієнтовані громадяни складають більшість країни. А раз так, то меншість можна змусити до цього вибору.
Цей шлях мені не подобається, але я все частіше чую саме такі настрої серед багатьох моїх знайомих. Це надзвичайно немилосердний варіант, який може призвести до моральної травми жителів Сходу України. Його можна оцінити, намалювавши зворотну перспективу: «Давайте віддамо Галичину Польщі і заживемо нормально». Мені здається українцям не варто вдаватися до такого, бо образа за такі дії матиме вже історичний характер.
Україні досить ворожої Росії. А робити ворогами ще й частину своїх громадян це погано для майбутнього.
Яким шляхом піде Схід України? Це його вибір. Але цей вибір має бути усвідомлений і активний. Пасивність широкої громади Сходу України може призвести тільки до найгіршого шляху.