Консультанти розповіли, якими способами західний бізнес виходить або «виходить» із РФ
Місцеві консультанти розповіли, які схеми застосовують західні гравці для виходу з російського ринку після вторгнення Росії в Україну. Про це повідомляє «Retail.ru».
Генеральний директор аналітичної компанії «INFOLine» Іван Федяков називає не зовсім достовірними повідомлення, що іноземні компанії не хочуть залишати ринок, а тільки вдають, що йдуть. Збитки списуються, подекуди уряди європейських країн обіцяють підтримати своїх співвітчизників. Наприклад, є інформація, що уряд Фінляндії своїм компаніям компенсує ці збитки шляхом прямих виплат.
Водночас у Росії охочих купувати бізнеси компаній, що йдуть, не так багато. Винятками є найбільш ліквідні та прибуткові активи. Наприклад, «Черкізово» купив фінську «Sibylla».
Експертка у галузі харчової індустрії та керівниця агентства «Bright Consulting» Марія Яшенкова розповіла про те, які спостерігаються типи угод з купівлі західних компаній:
- «Умовно-удавані» угоди.
Закордонні бренди домовляються зі своїми дистриб’юторами або постачальниками, що ті поки що «потримають» їхній бренд у Росії. Якщо ситуація стабілізується, бренди зможуть повернутися до Росії та забрати право користування. За ознаками таких угод чітко видно, що вони умовно-удавані: коли невеликий постачальник чи дистриб’ютор, про якого ринок раніше не чув, заявляє про купівлю великої закордонної компанії, виникає підозра, що угода несправжня. Незрозуміло, звідки гравець невеликого розміру міг взяти гроші.
- Продаж непрофільних активів.
Продається не основний бізнес, а випадково куплений, приватизований чи отриманий у спадок. Наприклад, компанія будівельна, але власник прикупив колись невеликий сирний завод, а тепер оптимізує активи та продає його. Особливо багато угод відбувається із бізнесменами, які вирішили виїхати з країни. Як не дивно, такі угоди – найскладніші та малоймовірні для продавця. Справа в тому, що метод оцінки, який використовують ці власники, немає зв’язку з реальністю ринку. Зазвичай, вони оцінюють актив, спираючись свої вкладення, зроблені у нього. Завод може простоювати і нічого не виробляти, але власник вимагає відшкодувати всі витрати. Зрозуміло, що люди планують жити на ці гроші за кордоном і хочуть отримати максимум, тому переговори зазвичай ведуться малоконструктивні, угоди щодо таких об’єктів просуваються важко і непередбачувано.
- Реальні угоди.
Тобто повноцінні угоди, які «несуть вигоду покупцеві та дають синергетичний ефект бізнесу». Наприклад, виробник м’ясної продукції «Велком» купив російський підрозділ фінського концерну «Valio». Великий холдинг, який має серйозну виробничу базу та розгалужену систему збуту, купуючи молочне виробництво «Valio», виходить у новий собі сегмент продуктів харчування. За словами Яшенкової, ціна там також хороша (для покупця).
«Думаю, ще нещодавно така вигідна угода для «Велком» була малоймовірною», – каже вона.
При цьому про те, чи була ця угода вигідна для фінів, не повідомляється.