Розгром колишнього лідера картелю руками поліції?

Скріншоти з ролику, випущеного поліцією щодо справи по будівництву водогону в Кривий Ріг
А в цей час на корупційному ринку відбуваються дуже потужні події. Це справді складно переоцінити!
Поліція і Генпрокуратура повідомили про підозру кільком бізнесменам та інженерам приватної фірми за привласнення коштів на будівництві водогону від річки Інгулець до Південного водосховища для водозабезпечення Кривого Рогу після підриву рашистами Каховської ГЕС. Його будувало ТОВ «Автомагістраль-Південь». Формально засновником цієї фірми зараз є австрійська компанія «EйПі Констракшн Холдінг ГмбХ», а бенефіціаром – Олександр Бойко (його брат Юрій Бойко є директором ТОВ «Шляховик-97», чиїм власником є та сама австрійська компанія).
За даними Нацполу, фірма отримала 7,4 млрд грн, слідство вважає, що привласнено щонайменше 240 млн грн, а загалом сума збитків може сягати кількох мільярдів гривень.
«Як встановили оперативники Департаменту стратегічних розслідувань спільно зі слідчими Головного слідчого управління Нацполіції, організували схему з розкрадання бюджетних коштів група осіб з-поміж керівництва дорожньо-будівельної компанії. […] Щоб реалізувати «схему» заволодіння бюджетними коштами, ділки завищували ціни на будматеріали, які закуповували через афілійовану компанію. […] До прикладу, шляхобудівельна фірма закуповувала труби для прокладання інженерних комунікацій з переплатою до 50% від ринкової вартості. Наприклад, труба, що коштувала 16 тис. грн за метр, перепродавалася будівельній компанії вже за понад 24 тис. грн. Первинна вартість матеріалів формувалася цими ж підконтрольними компаніями, які здійснювали постачання, тож цінник збільшувався в рази ще на етапі формування кошторису. У такий спосіб організатори схеми виводили отримані з бюджету кошти через підконтрольні фірми, а далі — конвертували їх у готівку».
Звертає на себе увагу той факт, що слідство не висуває жодних претензій представникам Держвідновлення, які були замовниками цього проекту. Слідчі акцентують на тому, що «первинна вартість матеріалів формувалася цими ж підконтрольними компаніями, які здійснювали постачання, тож цінник збільшувався в рази ще на етапі формування кошторису».
І саме це є єдиною претензією до будівельників: знайшли дешеву трубу і продали її державі по ціні, з якою погодився замовник. Хоча коли на тендерах крадуть гроші, зазвичай треба доводити, що крадії впливали на проведення закупівлі. Наприклад, НАБУ і САП у справі Фісталя про розкрадання 230 млн грн на закупівлі медобладання Інститутом раку довело не тільки подорожчання товару по ланцюжку від виробника до тендеру. Але й те, як замовник заточував торги під визначені фірми, як формувався предмет закупівлі, хто і кому давав вказівки по формуванню очікуваної ціни торгів, як бізнесмени допомагали замовнику знайти вади в пропозиціях дешевших конкурентів, щоб не допустити їх до торгів.
Про все це в розслідуванні по «Автомагістралі-Південь» не звучить. А є тільки звинувачення в корупції за продаж державі труб по ціні вищій, ніж у виробника. Що дає підстави для питань до самого слідства.
Якщо ціна завищена, то чому в тюрму не садять замовника? Бо це ж Держвідновлення затверджувало кошторис із «завищеними» цінами.
Відповідь очевидна. Бо той кошторис пройшов державну експертизу, яка легалізували ціни. До того ж, окрему експертизу провели американці з USAID, які тоді фінансували Україну. І ніхто з них не висловив зауважень до кошторисних цін.
«Наші гроші» теж аналізували ціни того будівництва. І не просто ціни однієї «Автомагістралі-Південь». А й ціни іншої компанії «Автострада», яка одночасно мала підряд на будівництво аналогічного водогону від Хортиці до Марганця на Дніпропетровщині. Ми порівнювали їх між собою та з відомими на той момент ринковими цінами бетону, сталі та труб. І ще тоді прийшли до висновку, що ціни у всіх були в межах ринку. А відмінності в кошторисах двох фірм або були не найсуттєвішими, або пояснювались різними діаметрами труб (що більший діаметр, то важчий метр труби і вище його ціна: ось спеціальний калькулятор).
Тобто по-хорошому поліція мала б тоді бігти й за «Автострадрою», якщо вже її ціни приблизно на одному рівні з «Автомагістраллю».
І цей нюанс відкриває простір для чергових питань. У соцмережах вже певний час ходить інформація про зв’язок керівника Департаменту стратегічних розслідувань Нацполу Андрія Рубеля з власником «Автостради» Максим Шкілем. Цей зв’язок цілком офіційний і легко відстежується у відкритих джерелах. Рубель раніше декларував, що його дружина Анна Рубель отримувала дохід у розмірі понад 1 млн грн від співпраці з ТОВ «ЗС Груп» Шкіля.
Також можна згадати, як ще під час «Великого будівництва» Шкіль вивів «Автостраду» з Національної асоціації дорожників України.
В неї тоді входили найбільші підрядники проєкту Зеленського-Голика, і фактично вони отримували привілеї на тендерах «Укравтодору». Це давало привід для розслідування картелізації галузі, й головними бенефіціарами на той момент якраз були фірми Бойко і Шкіля, які ділили між собою першість по тендерах «Укравтодору». Однак розслідування АМКУ загинуло в зародку. А потім почалось вторгнення, і дорожні підряди фактично зникли з ринку, відтак битись стало ні за що.
За гіпотезою деяких учасників ринку, якщо ДСР пересаджає у в’язницю причетних до справи представників «Автомагістралі-Південь», то сама компанія відразу не посиплеться. У неї є багато діючих контрактів на експлуатаційне утримання доріг в різних місцях України, будівництво захисту електричних підстанцій. Фірма навіть отримала підряд на будівництво дороги в Румунії і вже виконує роботи (справді нечасто буває, щоб українці вигравали тендери в Євросоюзі). Тобто подушка у компанії є.
Звісно, може виникнути питання щодо відключення компанії від нових держпідрядів, але це можливо лише після остаточних вироків. Сам факт оголошення підозри по українському законодавству не є перепоною для участі в тендерах.
Не можна виключати, що поліція та Генпрокуратура підуть далі й арештують всю можливу й неможливу техніку і рахунки «Автомагістралі-Південь». Це буде брутально, але показово. Бо в такому випадку «Автострада» справді виглядатиме як бенефіціар розгрому конкурента. Якщо держава валить одного з двох найбільших гравців ринку, то воленс-ноленс у виграші той, до кого питань було менше. Реалізація виграшу відбудеться якщо і коли завершиться війна, та в країну хлинуть очікувані мільярди на Велику відбудову.
Блог від: Юрій Ніколов