Як рашисти знаходять наших виробників зброї для ракетних ударів

29.04.2025   //  

На дискусії, влаштованій Українською радою зброярів 28 квітня (туди був запрошений ваш покірний слуга представити точку зору журналістів-розслідувачів), прозвучала велика купа аргументів щодо захисту виробників зброї. Бо насправді по ним летить купа ракет. Коли в зведеннях за ніч повідомляють, що по Києву вгатили ракетами, які впали просто десь на Оболоні чи Святошино, то не сумнівайтесь – цілили в щось важливе для нашої оборони. І десь же вони беруть дані куди стрілять, вірно?

Болі зброярів

На дискусії були присутні виробники, постраждалі від обстрілів, і пов’язані з ЗСУ експерти. Від них прозвучало, що чутливі питання такі (звісно, це окрім тих дуже частих ситуацій, коли інфу ворогу зливають сусіди та всякі колаборанти):

• Інформація про фінансовий стан підприємства. Якщо дохід різко збільшився, то значить почало працювати, а в воюючій країні це з великою вірогідністю буде щось з ОПК.
• Інформація про місце виробництва.
• Інформація щодо поставок. По номенклатурі імпортних та внутрішньоукраїнських закупівлі фірми можна судити про її профіль діяльності.

Тобто алгоритм такий. Рашисти спочатку мають визначити чи підприємство цінне, чи варто витрачати на нього дорогі “іскандери”. А потім вже дізнатись куди саме стріляти.

Фінрєзи – це дані скоріше податкової. Їх можна закрити від умовного «юконтрола», але вони все рівно продовжать існувати. І рашисти продовжать мати до них доступ через шантаж, чи скоріше підкуп якихось окремих податківців.

Дані про закупівлі підприємства – це також податкові проводки та митні декларації. В них видно номенклатуру. Формально – це і так закриті дані. Але насправді до них мають доступ всі кому не лінь. Бо це важливо навіть для самих виробників зброї – вони по цим даним пробивають надійність своїх контрагентів (чи ведуть вони заявлену діяльність, чи не є кидалами без обороту і без совісті).

Прив’язка підприємства до локацій є у багатьох реєстрах: кадастр, майновий реєстр. Але найласіший для ворога відкритий реєстр, де дані взагалі викладаються з планами приміщень, тобто можна вирахувати в яку саме точку заводу на кількох гектарах треба цілити ракету (умисне не називаю його, щоб мене не звинуватили у підказці для рашистів, хоча вони і так знають про це).

Системна біда з воєнпрєдами

Перший варіант, що спав на думку вашому покірному слузі – це дозволити визначеним оборонним підприємствам реєструвати земельні ділянки і нерухомість на кого-попало, але не на самого виробника зброї. Також створити ланцюжки лівих фірм для імпорту та закупівель товарів. Щоб розірвати прямий зв’язок між відомими рашистам юрособами і точками на карті для пострілу.

Але тут же з’ясувалась проблема. Зброярі отримують оплату за товар для ЗСУ після того як всі документи підпише представник військового представництва Міноборони. Поміж іншим воєнпрєд перевіряє які видатки виробник включив в собівартість виробу, бо держава дозволяє їм мати 20- 25% прибутку. І якщо воєнпрєд побачить, що в кошторис загнали поставку якихось штук від лівих фірм, чи оренду цеху у кого попало – він це виключить з собівартості, і виробник піде в збитки, бо витрати ж він все рівне несе, щоб там не казалось воєнпрєду. Або ж воєнпрєд взагалі не підпише акт прийомки, і зброяр тоді взагалі отримає штраф за зрив поставки.

Закрити очі на це воєнпрєд не захоче, бо потім саме до нього прийде прокурор чи дбрівець, який згідно-відповідно відкриє справу і закриє полковника за підпис в «лівому кошторисі». А хто в системі Татарова має заборонити це робити правоохоронцям?

Тим більш ситуація справді слизька, бо не всі ж виробники доброчесні. І військова прийомка допомагає тримати якість. Так, не всюди – є унікуми серед воєнпредів, які закривали очі на неякісні 120-мм міни державного виробника, які тупо не долітали до ворога, є й отакі історії зростання воєнпрєда з виробником. Але загалом інститут воєнпредів потрібен, і з цим певною мірою погоджуються самі виробники.

Виявилось, що це знайома проблема для влади. Торік між відомствами Камишина-Сметаніна (Мінстратег) і Умєрова (Міноборони) навіть відбувався певний скрєжет. І зрештою перемогла концепція «систему змінити неможливо». Тобто воєнпреди залишились з їхніми вимогами до зброярів: якщо хочеш продавати державі зброю – реєструй все на свою базову юрособу. А значить і наражайся на небезпеку. І що з цим робити – наразі невідомо.

Легендування обраних vs загальна параноя

Тож на дискусії прозвучала ідея дозволити закривати навіть у закритих реєстрах дані по окремим підприємствам, які визначить Мінстратегпром. Наприклад, в проводках ПДВ дозволити писати що придбано «Товар 1», а не «бронескло».

Так, це може призвести до налому інших державних ланцюжків. Наприклад, податківці тоді можуть втратити розуміння а як взагалі проводити звичайні перевірки таких підприємств. А якщо не проводити такі перевірки під час війни, то зростає ризик того, що хтось в Мінстратегу поставить касу на роздачі статусу «підприємство ОПК». Бо отримаєш його – і роби що хочеш у повній темряві.

У будь-якому разі ідеї по захисту зброярів від самих зброярів лежали у площині легендування таких підприємств та зачистки даних саме про них.

Але, здається, у представників влади перемагає просте рішення: закрити всі дані про всіх. В основі такого підходу лежить думка про те, що якщо зробити виключення для якогось переліку підприємств, то тоді цей перелік і приверне увагу рашистів. І тоді вони зрозуміють які саме юрособи мають для них підвищену вагу і сконцентрують зусилля на пошуку інформації саме про них.

Це параноідальна тема. Абсолютно. Тому, що рашистам і так відомі наші виробники. І не тільки тому, що вони лишають своє маркування на виробах, які потім трофеять наші вороги. А тому, що виробники самі світять дані про себе у абсолютно публічних джерелах. Ось у «Вікіпедії» висить список членів «Ліги оборонних підприємств». Цей перелік зброярів був створений ще до повномасштабного вторгнення. Але вибіркова перевірка “Наших грошей” показала, що в ньому є діючі компанії. можете самі перевірити, там набагато більше компаній, що не влізли в один скрін.

Плюс наші військові теж видають фортелі. Торік у відкритий доступ попав красіво зверстаний Головним управлінням безпілотних систем Генерального штабу перелік нових виробників дронів з телефонами контактних осіб. Тобто рашисти отримали не тільки перелік фірм куди стріляти, але й дані людей яким можна дзвонити-вербувати-відстежувати-стріляти.

Звісно, було б цікаво аби наші спецслужби створили купу лівих підприємств, які б по документах і реєстрах бились би як потужні зброярі. І нехай би рашисти витрачали ракети для ударів по фіктивним площадям.

Але це теж не вихід. В день, коли Українська рада зброярів дискутувала якби зробити так, щоб менше ставало відомо даних про виробників і постачальників зброї, «Агенція оборонних закупівель» зробила хід конем. Закупівельники Міноборони заявили:

«Відтепер виробники та постачальники, які хочуть запропонувати свою продукцію для потреб оборони, мають пройти процедуру верифікації — залишити інформацію про себе на новому сайті Агенції оборонних закупівель у розділі “Постачальникам”: https://dpa.mod.gov.ua/suppliers»

Тобто своїми руками створюється перелік АКТУАЛЬНИХ постачальників зброї, які мають самі викласти про себе дані на сайті замовника.

Так, звісно, там кіберзахист і сек’юрізація. Але в умовах війни з ворогом, у якого дуже потужні хакери і коли американські партнери припинили підтримку нашої кібербезпеки (стаття з «Блумберг» тут) – це навіть не смішно.

Висновок: обстріли продовжаться і буде скандал

Отже за результатом дискусії ваш покірний слуга при всіх присутніх сказав автору законопроекту про закриття реєстрів Ігорю Фрісу приблизно таке:

«От ви закриєте дані про всі підприємства, але тепер зрозуміло що у рашистів залишиться інформація по кому стріляти. Тоді в наш завод знову прилетить ракета, і всі скажуть: «Так а нафіга закрили інформацію в тому числі про корупціонерів, якщо це не допомогло вирішенню основної задачі – захисту зброярів». Ви ж самі наразите владу на звинувачення в захисті корумпантів, і неефективній роботі проти окупантів».

Я говорив про знаменитий кейс Смирнова. Журналіст Михайло Ткач знайшов дані про нерухомість заступника голови Офісу президента, яку він наживав до і під час війни. І за результатом журналістського розслідування НАБУ відкрило справу про нетрудові доходи Смирнова і взагалі виявило, що заступник Єрмака брав хабарі за рішалово.

Відповідь Фріса і його колег була у тому дусі, що владу і так у всьому звинувачують, але ж треба щось робить. Може хоча б на одну ракету менше прилетить. Хоча це і неможливо буде перевірити.

Тобто ми маємо справу з старим-добрим наративом «давайте потратим сили на шось, щоб здавалось що ми працюємо, а ефективність – ну може поможе, але в справді складні речі краще не лізти, а то ще якусь не ту скрєпу зламаєм і посиплеться весь будинок з піску ̷к̷о̷р̷у̷п̷ц̷і̷ї̷ ̷і̷ ̷р̷у̷к̷о̷ж̷о̷п̷і̷я̷».

Ліричний відступ про витрачання сил “не на то”

Це мені нагадало про зусилля Верховного головнокомандувача Зеленського і голови Офісу президента у 2023-2024 роках. Коли вони проводили якісь саміти, підписували якісь меморандуми, витрачали купу зусиль дипломатів на те, що не принесло ніякої користі, і було потім зметено в унітаз самим фактом обрання Трампа, яке виглядало дуже вірогідним ще у 2023 році. Відтак в ситуації коли треба було всі наявні ресурси направляти на вироблення власних ракет, будівництво «лінії дронів» та активізацію європейців – ми заглядали в очі Глобальному півдню, витрачали мільярди на тилові дороги та гламурили фасади і так працюючих лікарень та шкіл. І в результаті ми зараз «не маємо карт», але маємо дуже похмурі перспективи щодо примусу нас до капітуляції. Бо необхідних грошей на ракети у нас так і немає. І це я теж дізнався вчора на дискусії Української ради зброярів.

Блог від: Юрій Ніколов