Редактор «Наших грошей» Юрій Ніколов отримав шведську нагороду за розслідування закупівель Міноборони
Співзасновник та редактор «Наших грошей» Юрій Ніколов отримав нагороду від фонду Svenska Dagbladet за своє розслідування щодо закупівель харчів Міністерством оборони. Стипендія у розмірі 120 тисяч шведських крон (близько 10 тисяч євро) повністю перерахована благодійному фонду «Dignitas» на закупівлю дронів для військових, що зараз воюють на Бахмутському напрямку.
Фонд «Stiftelsen Svenska Dagbladet» прийняв рішення вручити нагороду, оскільки «завдяки ретельному розслідуванню та вражаючим викриттям Юрій Ніколов став провідним журналістом, що своєю роботою сприяє прагненню України залишити корупцію та автократію у минулому і закласти основи для вільної України без війни».
Зі згоди шведського фонду ця стипендія у повному розмірі вже перерахована українському благодійному фонду «Dignitas» для закупівлі дронів для ЗСУ. Кошти стипендії використано на придбання чотирьох дронів DJI Mavic 3 Fly More Combo ціною 2260 євро (без ПДВ) кожен.
Засновниця фонду Любов Шипович 
передала три дрони військовим 207 батальйону 241 бригади ТрО, що зараз воюють на Бахмутському напрямку. У цьому батальоні проходить службу керівник Центру протидії корупції Віталій Шабунін. Ще один дрон буде відправлений військовим на цьому ж напрямку.
Стаття Юрія Ніколова про завищені ціни на харчі для військових ЗСУ вийшла у «Дзеркалі тижня» 21 січня 2023 року. Її наслідком стало зниження контрактних цін Міністерством оборони у розмірі, який має принести 6 мільярдів гривень економії за рік. Також був прийнятий закон про відкриття закупівельних цін у незбройних закупівлях військових для кращого контролю з боку громадськості. Тодішній керівник департаменту Міноборони Богдан Хмельницький та профільний заступник міністра В’ячеслав Шаповалов звільнені з посад та зараз знаходяться під слідством.
Фонд «Stiftelsen Svenska Dagbladet» був власником газети однієї з найбільших газет Швеції «Svenska Dagbladet». Метою фонду було володіння та управління газетою «Svenska Dagbladet», а також захист її незалежності та позиції «журналу інтелектуалів» і цінностей, які газета відстоює з моменту свого заснування у 1885 році: «Загальне і рівне виборче право, вільна торгівля, вільний бізнес, сильна оборона і опора на західний світ та його цінності». Зараз Фонд «Stiftelsen Svenska Dagbladet» присвятив себе наданню стипендій видавничим ініціативам та людям, які «працюють у дусі фонду».
*********************************
Інтерв’ю Юрія Ніколова газеті Svenska Dagbladet
«Моє слово – це зброя»
Юрій Ніколов працює журналістом у Києві. Він брав участь у викритті корупції в Міністерстві оборони, що призвело до рішучих дій президента Зеленського. Зараз він отримує стипендію Stiftelsen Svenska Dagbladet.
Хто ви, чим займалися в минулому і де виросли?
Я народивсяще за часів Радянського Союзу в Сумській області, майже на самому кордоні з РСФСР. Завжди був схильний до математики, тому отримав вищу технічну освіту і став інженером на заводі, що виготовляв газові компресори і стволи для танків. Там я чотири роки ремонтував станки з електронним управлінням. І фактично займався тим же, що і у подальшому у медіа – аналізом проблем та пошуком рішень.
Чому і коли ви вирішили почати кар’єру в журналістиці? Де ви здобули освіту і де працювали журналістом?
Мій друг у 1999 році очолив регіональну газету в Сумах і позвав всіх своїх товаришів стати новою кров’ю для видання, що застрягало у старих скілах. Я прочитав базову літературу про те, як робити новини, відвідав кілька навчальних семінарів. І все. Вся моя журналістська освіта вмістилась у кілька тижнів. У подальшому я «здобував зброю в бою» – у співпраці з досвідченими колегами.
Розкажіть про видання «Наші гроші», співзасновником якого ви є.
Наші гроші (https://nashigroshi.org/) – це перше видання в Україні, повністю присвячене контролю за державними видатками. З моменту заснування у 2010 році ми зробили низку публікацій, якими зупинили розтрату на суму щонайменше 1 мільярд доларів. Наша поява допомогла запуску «Прозорро». Оскільки до появи цієї революційної системи саме ми кілька років популяризували ідею публічного контролю за тендерами, як контролем за державною політикою. Якщо влада сфокусована на корупції – то це видно саме в тендерах, через які в Україні проходять суми співставні з розміром державного бюджету.
Наше маленьке видання від самого початку існувало виключно на гранти західних донорів та благодійні пожертви. Тому ми мали розкіш завжди залишатись справжніми сторожовими псами української демократії.
Яким був медіа-ландшафт в Україні до лютого 2022 року і яким він є зараз – які ЗМІ продовжують працювати?
Найбільша зміна відбулась у найвпливовівшому секторі медіа – інформаційному телевізійному мовленні. З початком вторгнення влада дозволила у загальнодоступному телеефірі вихід лише Єдиного телемарафону. До нього були допущені лише ті телеканали, які належать державі, та старим олігархам Ахметову, Фірташу, Пінчуку та Коломойському.
Тобто ви можете переключати пультом різні канали, але бачитимете одну й ту саму картинку. В цьому телемарафоні діє правило «не критикувати владу хай там щоб там не було». Новинні телеканали опозиційного екс-президента Порошенка до марафону не допустили і позбавили можливості безкоштовно віщати у загальному ефірі.
Це добре діяло на настрої українців у перші місяці вторгнення, але у подальшому монополія на інформаційне телевізійне мовлення стала однією з причин повернення корупційних практик, що були зникли у перші півроку війни. Відсутність будь-якої критики з боку великих ЗМІ призвела до того, що багато чиновників знову перестали «бачити берега».
Чи підпадають ЗМІ під дію спеціального законодавства про воєнний/надзвичайний стан, і якщо так, то що це змінює?
Обмеження стосуються роботи кореспондентів у фронтових зонах, але вони зрозумілі. Головні обмеження журналісти накладають на себе самі. Ми чудово розуміємо, що наше біологічне життя залежить від військової перемоги на фронті. Тому наша робота має працювати на перемогу, а не на внутрішні чвари і розколи.
Як українці сприймають світ зараз – чи відчувають вони підтримку?
Безумовно відчуваємо! Якби не західна зброя – ми вже були б поневоленими. Якби не гостинність європейських країн – мільйони українців жебракували б без шансу на майбутнє. Якби не міжнародна фінансова допомога – у нас не було б грошей на прожиття мільйонів в тилу України. Якби не підтримка наших союзників – у нас вже б не було сил протистояти навалі автократії зі Сходу.
Ми щиро радіємо кожній новій партії снарядів і пушок. Ми засмучуємось кожній проволочці з рішенням про надання нам сучасних авіавинищувачів і ракет. Ми аплодуємо, коли західні країни демонструють єдність у боротьбі з автократами. І гнітимось, коли деякі держави та політики підтримують російсько-китайські наративи щодо придушення України.
Але головне те, що українці – це європейці. Останні соціологічні дослідження показують, що за вступ до Євросоюзу виступає 92% українців. Це означає одне – ми бачимо, хто наші справжні друзі та партнери, з якими і хочемо пов’язати наше майбутнє.
Як зараз виглядає українське суспільство, чи намагаються люди жити нормальним життям? Чи ходять діти до школи? Чи працює транспорт, бізнес?
Якщо ви у Києві чи Львові, то життя виглядає дуже «нормальним». Працює транспорт, ресторани, офіси, школи і університети. Якщо ви у Краматорську у 50 кілометрах від лінії фронту, то життя теж може здаватись нормальним – працюють кав’ярні, лікарні, пекарні.
Але нормального мирного життя у нас тепер нема навіть в теорії. У нас тепер не існує такого поняття як «безпечне місце». Ну хіба що підземний бункер. Тому кожен день ми живемо з тим, що у будь-якому місті України може впасти ракета. Коли звучить повітряна тривога –
дітей у школах відразу ведуть у підземні сховища. У будь-який будинок кожної миті може прийти повідомлення про смерть воїна на фронті. Мій брат і племінник – вже служать, у моїй родині я лишився єдиним цивільним чоловіком непенсійного віку. Під окупацією залишається 10% материкової України і Крим. Мільйони людей зашились без домівок і змушені були переїхати в тому числі і у Європу.
Що ви пережили 24 лютого?
Я був одним з тих, хто не вірив у напад Росії на Україну. Бо я не розумів навіщо окупувати країну з абсолютно нелояльним до загарбника населення. Тому я відчув суміш відчуттів – подив і страх. Тваринний страх від того, щоб прямо над моїм будинком з жахливим ревом пролетіла ворожа ракета. Саме цей страх змусив мене евакуювати родину подалі від лінії фронту. А подив змусив не боятись за майбутнє. Якщо ти дивуєшся ідіотським діям ворога, то значить ворог десь помилився і у тебе є шанс.
Яким було ваше життя з того часу? Чи є у вас сім’я, і якщо так, то де вона зараз?
Перші тижні після вторгнення моя родина переховувалась у селі неподалік від Києва, де тривали бойові дії. Потім ми змогли евакуюватись у Львів, але ракети вибухали і там. Тому ми з дружиною вирішили, що вона з 10-річним сином евакуюється у Німеччину подалі від бомбардувань. А я повернувся у Київ – поближче до центру прийняття «корупційних рішень».
Як, на вашу думку, закінчиться ця війна?
Я не знаю чим може завершитись напад Росії на Україну. Я просто розумію, що ми не можемо програти. Інакше рашисти спочатку повбивають нас. А потім прийдуть у Європу. І покажуть вам що таке автократія прямої дії.
В описігранту від Svenska Dagbladet Trust, зокрема, йдеться про таке: «Посеред палаючої війни українські журналісти показали, як вони щиро і серйозно будують вільну і незалежну пресу для демократичного суспільства. Завдяки ретельному розслідуванню та вражаючим викриттям Юрій Ніколов став провідним журналістом у зусиллях України, спрямованих на те, щоб відправити корупцію та автократію в минуле і закласти підвалини вільної України після війни». Що для вас означає цей грант?
Я абсолютно щиро вірю у те, що криза – це можливість. Україна роками будувала імідж корупційної держави. Тому війна для нас це можливість виправитись самим, і показати себе людям з нового боку. Моя стаття про харчі Міноборони виявилась не просто розповіддю про корупцію, а стала історією про боротьбу з корупцією.
Справді були арешти і відставки. Справді влада перестала робити вигляд, що все в порядку і взялась до виправлення помилок. І це помітив світ. Після виходу статті і правильної реакції влади – нам дали танки «Леопард» і «Абрамс». Тому я і сприймаю цей грант як оцінку моїх зусиль – я зробив дещо правильно з точки зору демократичних цінностей. Я зробив щось хороше для України. Я не дав вкрасти приблизно 150 мільйонів євро. Саме настільки Міністерство оборони знизило ціни харчів внаслідок моєї публікації.
Як ви використаєте кошти гранту – 120 000 шведських крон?
Всі ці кошти я жертвую фонду Dignitas для закупівлі дронів для наших захисників. А саме – для бригади територіальної оборони, де служить мій друг Віталій Шабунін. Віталій є головою правління Центру протидії корупції – потужної української громадської організації, яка стоїть за створення в Україні всієї антикорупційної інфраструктури. Завдяки роботі його команди у нас зʼявилися НАБУ та інші органи, були відкриті майнові декларації чиновників, реформовані державні закупівлі.
Навіть зараз, поки Віталій служить, ми з його командою разом працюємо над тим, щоб не давати корупції послаблювати Україну. Наприклад, завдяки розробленому нами спільно закону інформація про ціни на харчі та речі для військових з 23 квітня доступна для суспільства.
Ми розуміємо, що поки нас захищають військові на передовій, ми тут маємо будувати для них кращу Україну. Він цього зокрема буде залежати наше майбутнє після війни. Залежатиме довіра міжнародних інвесторів, з якими ми разом будемо відбудовувати зруйновані осіянами міста та села.
Тож, я жертвую нагороду, щоб у наших воїнів було більше можливостей боротись з окупантами. Моє слово – це зброя.
*****************************
«My word is a weapon»
Who are you, what have you been doing in the past, and where did you grow up?
Yurii Nikolov: I was born during the times of the Soviet Union in the Sumy region, almost at the very border of Ukrainian and Russian Soviet Federative Socialist Republic. I have always been keen in math, therefore I received a degree in engineering and began my career at a factory that manufactured gas compressors and barrels for tanks. I spent four years there repairing the CNC machines. Since then my career has always been dedicated to analyzing problems and finding solutions, which I continued to do after switching to work in media.
Why and when did you decide to pursue a career in journalism? Where did you receive your education and where have you been working as a journalist?
Y.N.: In 1999, my friend headed a regional newspaper in Sumy and invited all his buddies to become a new blood for the media, which was stuck in the past. All my education in journalism fit into a few weeks and was limited to studying basic literature on how to write a news article and a couple of training seminars. I gained all the further skills in practice, following the “battle ways” of my more experienced colleagues.
Tell us about Nashi Groshi, that you co-founded.
Y.N.: Nashi Groshi (meaning “our money” in Ukrainian) has been the first media in Ukraine that is fully devoted to the control of state expenditures. Since Nashi Groshi’s establishment in 2010, we’ve made a number of publications that have stopped the government from wasting at least $1 billion of taxpayers’ money. The appearance of our media has helped to launch Ukraine’s public procurement e-system Prozorro in 2016. Since then, the system has allowed saving more than 6 billion dollars and was globally recognized as good practice in public procurement. Before the Prozorro revolutionary system appeared, Nashi Groshi had been pioneering the promotion of public control establishment over tenders for several years. If the government is focused on corruption, the public procurement tenders will eventually demonstrate it.
From the very beginning, our small media existed exclusively thanks to the grant funding from Western donors and charity. Therefore, we had the luxury of always remaining genuine watchdogs of Ukraine’s democracy.
What was the media landscape like in Ukraine prior to February 2022, and what is it like now – what media are still operating and being published?
Y.N.: The biggest change has happened in the most influential media sector, which is TV news broadcasting. With the beginning of the invasion, the government allowed public broadcasting of the one and only news source which is United News telethon. The telethon basically gathered in one source all the TV channels owned by the state and Ukraine’s oligarchs Akhmetov, Firtash, Pinchuk and Kolomoisky. That means that you can switch different channels with the remote control, but you will see the same picture. The whole telethon follows the same initial rule, which is “do not criticize the government, no matter what”. The news channels of ex-president Poroshenko, who is now representing the opposition, were not allowed to participate in the marathon and were deprived of the opportunity to broadcast free of charge on the public airwaves.
This had a good effect on the mood of Ukrainians in the first months of the invasion. But later the telethon’s monopoly on TV news broadcasting became one of the reasons for the return of corrupt practices that had disappeared in the first six months of the war. The absence of any criticism from the major media led to the fact that many officials “lost sight of the shore” again.
Are the media subject to special war time/state of emergency legislation, and if so, what is the effect of such legislation?
Y.N.: Restrictions apply to the work of correspondents in frontline zones, but they are understandable. Yet, since the invasion began, the journalists have imposed restrictions on themselves voluntarily. We perfectly understand that our biological life depends on military victory at the frontline. Therefore, all of us should work for victory, avoiding internal strife and divisions.
How do the Ukrainians view the outside world – do they feel that they have support?
Y.N.: We definitely feel the support! If it were not for Western weapons, we would already be enslaved by the Russian forces. If it weren’t for the hospitality of European countries, millions of Ukrainians would be panhandling without a chance for a future. If it weren’t for international financial aid, we wouldn’t have the money to support millions of people in the rear. If it weren’t for the support of our allies, we wouldn’t have the strength to resist the onslaught of autocracy from the East.
We sincerely rejoice at each new batch of shells and cannonballs. We resent every delay in the decision to provide us with modern F-16 fighter jets and ATACMS missiles. We applaud when Western countries show unity in the fight against autocrats. And we are depressed when some states and politicians support the Russian-Chinese narratives regarding the suppression of Ukraine.
But the most important fact here is that Ukrainians are Europeans. Recent sociological studies show that 92% of Ukrainians are in favor of joining the European Union. This means that we see who our real friends and partners are, with whom we want to connect our future.
What does Ukrainian society look like right now, are people trying to live normal lives? Are children going to school? Are transport services and businesses operating?
Y.N.: If you are in Kyiv or Lviv, then life looks close to “normal” for you. Public transport, restaurants, offices, schools and universities are operating before the curfew hits at midnight.
If you are in Kramatorsk – 50 kilometers from the front line – then your life can also seem pretty normal, with coffee shops, hospitals, bakeries open at your street.
Yet what we call “normal” now is not even close to what you would call “peaceful”. For us, there is no longer such a concept as a “safe place”. Well, except for an underground bunker. Therefore, everyday we live understanding that a rocket can fall in any city of Ukraine. When an air raid alarm starts to sound, children in schools are immediately taken to underground shelters. In any house, at any moment, a family can receive a message about the death of a soldier at the frontline. My brother and nephew are already serving in the army, and I am the only civilian man of non-retirement age left in my family. 10% of mainland Ukraine and Crimea remain under occupation. Millions of people were left without homes and had to move to other countries, most of which are located in Europe.
What did you experience on February 24?
Y.N.: I was one of those people who did not believe that Russia will start a full-scale invasion on Ukraine. Because I did not understand why someone would occupy a country with a population that is absolutely disloyal to any invaders. Therefore, I felt a mixture of two feelings, which are daze and fear. An animal fear that an enemy missile would fly right over my house, voicing a terrible roar. This fear made me evacuate my family further from the frontline. And the daze made me feel placid about my future. Because if you are dazed by the idiotic actions of the enemy, then the enemy has made a mistake somewhere and you have one more chance to survive.
What has your life been like since? Do you have family, and if so, where are they now?
Y.N.: In the first weeks after the invasion, my family hid in a village near Kyiv, where the battles between Ukrainian and Russian armed forces were taking place. Then we were able to evacuate to Lviv, yet even there we could hear rockets exploding over our heads. Therefore, my wife and I decided that she and our 10-year-old son would evacuate to Germany away from the bombshells. And I returned to Kyiv to be closer to the center of “corruption decision-making”.
What are your thoughts on how this war will end?
Y.N.: I don’t really know how Russia’s attack on Ukraine will end. I just understand that we cannot lose. Otherwise, the Russian will kill us first, and then they will come to Europe, showing you how a direct action autocracy looks like.
What does the grant mean to you?
Y.N.: I absolutely believe that a crisis means an opportunity. Ukraine has bee associated with corruption for years. Therefore, this war is an opportunity for us to change this image and present our country to the world from a new perspective. My article about the food for the soldiers purchased by the Ministry of Defense turned out to be not just a story about corruption, but a story about the fight against corruption.
Indeed, as a result of this story there were arrests and resignations. Indeed, the authorities stopped pretending that everything was in order and began to correct their mistakes. And the world noticed it.
After the publication of the article and the correct reaction of our government and the President, our foreign partners delivered us Leopard 2 and Abrams tanks. Therefore, I perceive this grant as an assessment of my efforts and a proof that publishing this article I did something right from the point of view of democratic values. I did something good for Ukraine. I did not allow the theft of approximately 150 million euros. That’s how much the Ministry of Defense lowered food prices as a result of my publication.
How will you be using the grant money, 120,000 SEK?
Y.N.: I am donating all of these funds to the Ukrainian fund named Dignitas to purchase drones for our defenders. Namely, for the brigade of Territorial Defense Forces, where my friend Vitaliy Shabunin serves. Vitaliy is the Chairman of the Board of the Anti-Corruption Center (AntAC), which is a powerful Ukrainian NGO standing behind the creation of the entire anti-corruption infrastructure in Ukraine. Thanks to the work of his team, the National Anti-corruption Bureau of Ukraine and other bodies were established in Ukraine, asset declarations of state officials became open to the public, and state procurement system was fully reformed.
Even now, while Vitaliy is serving in the military, his team and I are working together to prevent corruption from weakening Ukraine. For example, on April 23, thanks to a law we jointly developed, information on the prices of food and items for the military is now open to the public, which make a corruption in procurements for armed forces nearly impossible.
We understand that as long as we are protected by the military on the front lines, we must build a better Ukraine for them here. Our future after the war will depend on what we do now. It will depend on the trust of the international investors, with whom we will rebuild the cities and villages destroyed by the Russians.
Therefore, I am donating the grant so that our warriors have more opportunities to fight the invaders. My word is a weapon.