Чи працюють санкції проти Росії?
26.08.2022   //   9 Переглядів

Уроки нової епохи економічної війни від «The Economist».

Шість місяців тому Росія вторглася до України. На полі бою йде війна на виснаження вздовж тисячокілометрової лінії фронту смерті та руйнувань. За її межами розгорається інша боротьба – економічний конфлікт такої жорстокості та масштабів, якого не було з 1940-х років, коли західні країни намагаються скалічити російську економіку вартістю $1,8 трлн. за допомогою нового арсеналу санкцій. Ефективність цього ембарго має ключове значення для закінчення війни в Україні. Але вона також багато говорить про здатність ліберальних демократій проектувати владу в глобальному масштабі наприкінці 2020-х років і далі, зокрема проти Китаю. Тривожно, але поки що санкційна війна йде не так добре, як очікувалося.

З лютого Америка, Європа та їхні союзники обрушили безпрецедентний шквал заборон на тисячі російських фірм та приватних осіб. Половину валютних резервів Росії у розмірі $580 млрд. заморожено, а більшість великих банків відрізано від глобальної платіжної системи. Америка більше не купує російську нафту, а європейське ембарго повністю набуде чинності у лютому. Російським фірмам заборонено купувати комплектуючі – від двигунів до мікросхем. Олігархам та чиновникам заборонено поїздки та заморожено активи. Американська оперативна група KleptoCapture конфіскувала суперяхту, на борту якої могло знаходитися яйце Фаберже.

Окрім задоволення західної громадської думки, ці заходи мають на меті й стратегічні цілі. Короткострокова мета принаймні спочатку полягала в тому, щоб викликати кризу ліквідності та платіжного балансу в Росії, яка ускладнила б фінансування війни в Україні і, таким чином, змінила б стимули Кремля. У довгостроковій перспективі мета полягає в тому, щоб підірвати виробничі потужності та технологічну розвиненість Росії, щоб, якщо Володимир Путін захоче вторгнутися в іншу країну, він мав менше ресурсів під рукою. Остання мета – утримати інших від розпалювання війни.

За такими амбітними цілями стоїть нова доктрина західної сили. Однополярний момент 1990-х років, коли перевага Америки була незаперечною, давно минув, а апетит Заходу до застосування військової сили послабшав після воєн в Іраку та Афганістані. Здавалося, що санкції пропонують відповідь, дозволяючи Заходу впливати через контроль над фінансовими та технологічними мережами, що лежать в основі економіки 21 століття. За останні 20 років вони застосовувалися для покарання за порушення прав людини, ізоляції Ірану та Венесуели та обмеження діяльності таких компаній, як Huawei. Але російське ембарго виводить санкції на новий рівень, ставлячи за мету завдати шкоди 11-й за величиною економіці світу, одному з найбільших експортерів енергоносіїв, зерна та інших товарів.

Які результати? У горизонті трьох-п’яти років ізоляція від західних ринків призведе до хаосу Росії. До 2025 року п’ята частина цивільних літаків може бути знята з експлуатації через відсутність запчастин. Модернізація телекомунікаційних мереж затримується, а споживачі нудьгуватимуть за західними брендами. У міру того, як держава та магнати захоплюють західні активи, від автомобільних заводів до торгових точок McDonald’s, все більшого поширення набуває кумівський капіталізм. Росія втрачає деяких зі своїх найталановитіших громадян, які відсахуються від реальності диктатури та перспективи перетворення їх країни на бензоколонку для Китаю.

Проблема в тому, що нокаутуючий удар так і не було завдано. У 2022 році ВВП Росії скоротиться на 6%, вважає МФВ, що набагато менше, ніж падіння на 15%, що очікувалося багатьма в березні, або спад у Венесуелі. Продажі енергоносіїв забезпечать профіцит поточного рахунку у розмірі $265 млрд цього року, що є другим за величиною у світі після Китаю. Після кризи фінансова система Росії стабілізувалася, і країна знаходить нових постачальників деяких видів імпорту, включаючи Китай. Тим часом у Європі енергетична криза може спровокувати рецесію. Цього тижня ціни на природний газ зросли ще на 20%, оскільки Росія скоротила постачання.

Виявляється, зброя санкцій має недоліки. Один із них – тимчасова затримка. Блокування доступу до технологій, монополізованих Заходом, займає роки, а автократії добре переносять перший удар ембарго, оскільки можуть мобілізувати ресурси. Крім того, є зворотний удар. Хоча валовий внутрішній продукт Заходу перевершує російський, від газового зашморгу Путіна нікуди не подітися. Найбільший недолік у тому, що повне або часткове ембарго не дотримується більш ніж 100 країн, на які припадає 40% світового ВВП. Нафта Urals тече до Азії. Дубай переповнений російськими грошима, а авіакомпанії Emirates та інші літають до Москви сім разів на день. Глобалізована економіка добре адаптується до потрясінь і можливостей, тим більше, що більшість країн не має бажання нав’язувати західну політику.

Тому слід відкинути ілюзії, що санкції пропонують Заходу дешевий та асиметричний спосіб протистояти Китаю, ще більшій автократії. Щоб стримати або покарати вторгнення на Тайвань, Захід може конфіскувати резерви Китаю на суму $3 трлн і відключити його банки. Але, як і у випадку з Росією, економіка Китаю навряд чи звалиться. А уряд у Пекіні може вжити заходів у відповідь, наприклад, позбавити Захід електроніки, батарейок і фармацевтичних препаратів, внаслідок чого полиці магазинів Walmart спорожніють і почнеться хаос. Враховуючи те, що від Китаю залежить більше країн, ніж від Америки, як від найбільшого торгового партнера, забезпечити дотримання глобального ембарго буде ще складніше, ніж у випадку з Росією.

Натомість урок України та Росії полягає в тому, що протистояння агресивним автократіям потребує дій на кількох фронтах. Жорстка сила потрібна. Демократичні країни мають скоротити свою присутність у точках доступу супротивника. Санкції відіграють важливу роль, але Захід не повинен дозволяти їм поширюватись. Чим більше країни боятимуться санкцій Заходу завтра, тим менше вони будуть готові застосовувати ембарго проти інших країн сьогодні.

Хороша новина полягає в тому, що через 180 днів після вторгнення демократичні країни пристосовуються до цієї реальності. В Україну надходить важке озброєння, Нато зміцнює європейські кордони з Росією, а Європа забезпечує нові джерела газу та прискорює перехід на екологічно чисту енергію. Америка знижує свою залежність від китайських технологій та закликає Тайвань зміцнити свою військову оборону. Загвоздка в тому, що всі автократії, і не в останню чергу Китай Сі Цзіньпіна, також вивчають війну з Росією і зайняті отриманням тих же уроків. Україна знаменує собою нову еру конфлікту 21 століття, в якому переплітаються військові, технологічні та фінансові елементи. Але це не та епоха, в якій Захід може вважати, що він має перевагу. Ніхто не зможе протистояти агресії лише за допомогою доларів та напівпровідників. ■

 

Оригінал тексту