Корупція породила рукодуп’я, яке і похоронило клан Януковича
Автор тексту: Юрій Ніколов
Виявилось, що Янукович вже під час війни зміг найти в Україні нових адвокатів для справи по віджиму «Межигір’я» у держави. А ті звісно знову почали знайомитись з матеріалами справи, і тяганина продовжилась.
Я не буду моралізаторствувати про адвокатів, які погодились захищати цього виродка навіть знаючи, що Путін у березні планував повернути нам Януковича гауляйтером (їхні прізвища тут ). Я заново відрефлексував злет і падіння клану Януковичів. І знову побачив, як корупція породжує рукодуп’я, а воно вже і руйнує систему.
Судіть самі. У 1997 році Янукович став заступником донецького губернатора, і завів собі радника Едуарда Прутника (біографія).
Віктор Янукович і Едуард Прутнік
24-річний економіст проходив по розряду розумників, здатних чути і розуміти слова «високомаржинальна дистрибуція» чи «диверсифікація розвитку». Через рік Янукович очолив облдержадміністрацію і президент Леонід Кучма подарував йому велику годівничку – видав Указ «Про спеціальні економічні зони й спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області». Йшлось про створення СЕЗ і ТПР, які по суті були податковими офшорами всередині України. Фактично від підпису губернатора залежало хто отримає можливість пільгового імпорту чого попало. А контролював всю цю історію у Януковича той самий Прутнік, який на той момент обзавівся статусом президента Фонду соціального розвитку виробничих сил Донецької області. На цих спецзонах клан Януковича став багатіти і обзавівся банком для обслуговування своїх схем. Однак його засновниками не став жоден з його синів. Банк «Донеччина» заснували Прутнік, а також відомий по тим часам банкірський спец Павло Борулько та його дядько Віталій Лобас, якого називали особистим лікарем Януковича.
Більше того. Саме Прутнік на початку нульових очолював Асоціацію «Донбаський Розрахунково-Фінансовий Центр» (ДРФЦ). У цій структурі тоді працював Павло Литовченко, який пізніше став відомий як директор фірми «Танталіт», на яку було оформлено власність «Межигір’я». Саме Прутнік у середині нульових вже був великим інвестором у ринок приватних ЖЕКів України – його фірми обслуговували мільйони квадратних метрів житла.
Зацініть – ніхто його олігархом за це не називав, хоча у нього окрім звичайного і корупційного бізнесів була своя медіа-імперія (телеканал НТН, сайт Forum, а коли Янукович вдруге став прем’єр-міністром в 2006 році Прутник очолив Держкомтелерадіо).
А потім Янукович втратив прем’єрське крісло і зі своєю Партією регіонів пішов в опозицію на два роки. І в цей час фрустрацій у ньому щось змінились. Та коли в 2010 він переміг Юлію Тимошенко на президентських виборах – змінив свою команду.
Прутник був витіснений фактично за межі України, він зосередився на видобутку алмазів в Південній Африці. Асоціація «ДРФЦ» з вугледобувними шахтами Донбасу перейшла до Олександра Януковича. А банк «Донеччина» (на той момент перейменований в «Укрбізнесбанк») вже не відігравав традиційної ролі в угрупуванні Януковича. Новою зіркою став «Всеукраїнський банк розвитку», який для Олександра Януковича зробив Сергій Арбузов. У нафтогазовій сфері скрізь угрупування Юрія Бойка-Сергія Льовочкіна проростали брати Кацуби та Сергій Курченка. І проростали так швидко, що першу бурову установку для Криму ще називали «вишкою Бойка», але друга вже була аферою «младореформаторів».
«Младореформатори» були настільки жадібні і безтолкові, що не здогадались включати гальма, та реально почали вбивати економіку огульним розкраданням. І зрештою призвели до того, що у 2013 році Янукович вже мусив бігати по світу позичати мільярди на підтримання розкраденого держбюджету. І зрештою вирішив брати у Китаю та Росії. За що зрештою і поплатився на Майдані. Його історії успіху прийшов кінець. Далі він перетворився на ростовську шестьорку Путіна.
І все тому, що при виборі своєї найближчої команди він у 2010 році керувався не критерієм професіоналізму, а критерієм лояльності. Вибачте, але Прутнік своєю кар’єрою довів, що у питаннях корупції він був куди більшим професіоналом, ніж януковичевський син-стоматолог і його корєша.
І ще. Я сподіваюсь, що справедливі вироки по справі «Межигір’я» отримають і Януковичі, і Прутнік. Бо як там не було – всі вони з різним ступенем компетенції займались одним – корупцією. А вона зрештою вбиває.
Блог від: Юрій Ніколов