Історія з фондом Арестовича як негативний приклад закритості ЄДРЮО
08.07.2022   //   162 Переглядів

Головна база даних про юрособи ЄДРЮО на початку вторгнення була закрита, щоб у ворога не було можливості вільно підглядати за українським бізнесом та держорганами. Але побічним наслідком такої закритості стала можливість маніпуляції з даними про юридичні особи. Ось дві історії.

Перша – про Арестовича

Для її розуміння потрібне коротке введення.

В останні роки зявилась низка сайтів, які брали інформацію з ЄДРЮО і продавали своїм користувачам доступ до неї через зручні пошукових інтерфейсів. Якщо у держреєстрі не можна побачити який ще бізнес є у того чи іншого фігуранта, то в приватних системах – легко. Туцаєш прізвище потрібної людини чи фірми – і тобі показує все що є по ній у різних реєстрах (бізнес, нерухомість, провадження тощо). Зрештою Україна поділилась на користувачів тих чи інших пошукових сайтів. А ЄДРЮО залишився таким собі калібратором для всіх цих ресурсів. Так би мовити істиною в останній інстанції.

Але коли остання інстанція закрилась – виявилось, що інформація у пошукових сайтах «гуляє» як попало. Десь є, десь була, десь нема. І оскільки перевірити першоджерело ЄДРЮО тепер неможливо, то тепер шукачі інформації ніколи не можуть бути впевнені, що у них достовірна інформація про ту чи іншу юрособу. Але може бути впевнений, що представники країни агресора мають її. Тобто безпекова мета закриття ЄДРЮО не досягнута. А простір для маніпуляцій створено.

Отже давайте проведемо експеримент і перевіримо наявність «Благодійного фонду Олексія Арестовича» з кодом 39266366. Він був заснований ще у 2014 році, і зараз знаходиться у стані припинення.

Фонд Арестовича наявний у цих пошуковиках станом на 7 липня: «Contr agent» Ліги.закон, «Clarity project», «Vkursi», «Nomis».

Але ви б не знайшли б даних про існування цього фонду, якби шукали через «Опендатабот», «YouControl», «UA-region». Тільки через гугль могли б побачити, що фонд Арестовича там був, але зник.

В соцмережах був невеликий скандал з цього приводу, говорили про прохання приховати цей фонд ледь не з Банкової, якій і служить Арестович. Але сенс його приховування неочевидний. Він вже у стані припинення. Фінансових даних по ньому у цих реєстрах не було видно апріорі. Тобто можна хіба що добиватись аби ніхто не знайшов даних про сам факт «Благодійного фонду Олексія Арестовича», або поштові адреси фонду та самого засновника.

Однак жодного сенсу це не має. Бо у цих самих ресурсах можна просто пошукати радник Єрмака по іншим компаній, і побачити його колишнім засновником ТОВ «Аегіс філмз» (виробництво фільмів) з домашньою адресою. А заодно побачити, що Арестович був власником цієї фірми ще до входження в команду Зеленського. А потім вийшов залишив її на своїх бізнес-партнерів – російського актора Кирила Бурдіхіна і такого собі киянина Андрія Павленка.

Тож приховувати якісь персональні дані самого Арестовича – сенсу нема. Приховувати сам факт існування благодійного фонду Арестовича – теж нема, бо він гуглиться дуже просто.

Але якими б не були мотиви приховування – вони дають тепер підстави для підозр/сумнівів щодо будь-яких інших компаній. Пересічний громадянин може отримати дані з ЄДРЮО тільки пішки сходивши ЦНАП чи нотаріуса та заплатити 120 гривень за витяг по конкретній юрособі. І лише тоді дізнатись про шахер-махер з даними.

Після опублікування матеріалу засновник платформи YouControl Сергій Мільман повідомив «Нашим грошам» наступне:

YouControl не видаляв інформацію про Арестовича з системи. Дані весь час були і є доступні для всіх авторизованих користувачів. Це можна легко перевірити: треба зайти в систему і переглянути досьє Фонду або за допомогою модулю перевірки фізичних осіб.

Так, дійсно ми отримували звернення від Офісу президента з проханням тимчасово прибрати інформацію з публічного каталогу. Аргументи були, що це з міркувань особистої безпеки Радника. Ми, звісно не могли перевірити обгрунтованість цим меседжів, але наражати на небезпеку людину не мали морального права. Всі авторизовані  користувачі системи не несуть загрози, ми їх перевіряємо та верифікуємо. Чого не можемо робити з тими, хто приходить з гугла на публічні каталоги. Щойно зникла гостра ситуація з ДРГ в Києві, ми повернули всі дані в публічний каталог керівників компаній.

 

Друга  – як  вичищали зв’язок з Росією власника підприємства у Кривому Розі

Видання «Антикорупційне Придніпров’я» дізналось з розсилки аналітичної платформи «YouControl», що у травні хтось видалив запис про те, що кінцевий власник ПрАТ «Кривий Ріг Цемент» Іван Шестак має громадянство країни-агресора (його на завод привів голова «Concorde Capital» Ігор Мазепа). Лише з платного витягу вдалось дізнатись, що дані зачищала приватний нотаріус з Дніпра Ірина Любимова. Вона ж потім і повернула запис про російське громадянство Шестака.

Тобто зараз слово «Росія» продовжує стояти поруч з прізвищем власника одного з найбільших цементних заводів України. Але чи можна тепер говорити, що росіян не почистили у інших компаніях? Це має велике значення, оскільки власність представників країни агресора до бізнесу в Україні – це питання і націоналізації, і репарацій, і санкцій.

Де межа закритості даних про юрособи?

Цілком зрозуміло, що під час війни з ворогом повна відкритість даних – це нонсенс. Але і повна закритість, як ми побачили, теж не добре. Може треба позакривати всі поштові адреси та телефони, активи фірм, та відкрити реєстри для пошуків?

Чи давайте врахуємо інший факт. Насправді ФСБ прямо зараз може мати цілком легальний доступ до даних ЄДРЮО. Справа в тім, що Україна лишила лазівку до нього. Державне підприємство «Національні інформаційні системи» Мінюсту офіційно продає доступ до реєстру іншим юрособам. Зазвичай цим користуються банки, щоб розуміти хто у них там хоче взяти кредит. Так ось – «Альфа банк» та «Міжнародний резервний банк» (належить російському «Сбєрбанку») купили цей доступ ще до війни і могли качати будь-які дані і адреси про кого завгодно.

Тож давайте якось шукати баланс. Тим більш вже відкрились судовий реєстр, портал казначейських проплат та до “Прозорро” повертаються прозорі і конкурентні закупівлі.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»