— У нас є підтверджені дані про знаходження в селищі Врангеля, це десь на Находці, Приморський край, біля Владивостока. Близько 300 маріупольців там, і дорослі, і діти. Їх тримають у чомусь на кшталт гуртожитку, забезпечують триразове годування і в принципі вся турбота на цьому закінчується, тому що речі у них тільки ті, які вони взяли з собою; документи у них забрали, покидати це місце вони не можуть. І їх обіцяють упродовж двох-трьох тижнів розселити по інших, ще набагато менших місцях цього краю. Тому фактично це є депортація. Роботи немає, робота тільки фізична, тільки некваліфікована, а грошей у людей немає, зв’язку з ними немає. Бо зателефонувати можна або з телефона офіційних осіб цього краю, або з телефона військових, що природним чином фактично унеможливлює контакт із Україною та надання будь-якої допомоги. Тобто дуже важка ситуація насправді і дуже показова.

По інших місцях, ми знаємо, що є люди в Пензі, дуже багато людей, десь до півтисячі, але там узагалі росіяни закрили будь-який інформаційний простір і доступ до цих людей. Ми знаємо, що вони там, зараз намагаємося з’ясувати, де саме, в яких умовах перебувають і що ми з цим далі можемо робити.

— На нашу думку, по-перше, зменшити населення Маріуполя, це взагалі частина плану «денацифікації», який впроваджує Росія. А з іншого боку вони таким шляхом вирішують власні питання: по-перше, демографічне питання, бо з цих регіонів їдуть навіть росіяни десь по інших регіонах, бо регіон економічно депресивний, людей немає, демографічний спад і, як ми розуміємо, немає кому працювати навіть на бюджетних підприємствах і виконувати певні роботи з благоустрою і таке інше, тобто прості роботи. Тому саме це вони роблять шляхом розміщення наших людей і залучення до цього сектору економіки. Фактично повна аналогія з гастарбайтерами нацистського режиму, нацистської Німеччини, так само у принципі відбувається.