Нових нафтогазових проектів Роснєфті, Газпрому, Новатека не буде: кому в Россії буде найгірше
11.04.2022   //  

Наталія Зубаревич, професор кафедри економічної та соціальної географії Росії географічного факультету Московського держуніверситету ім. Ломоносова.

Російський економіст-географ Наталя Зубаревич розповіла в інтерв’ю виданню «Сибір.Реалії» про перспективи найбільших нафтогазових проектів Росії, вплив санкцій на нафтохімічну промисловість РФ і вуглевидобувні підприємства, а також про те, яким регіонам Сибіру і Далекого Сходу РФ буде найскладніше.

 

– На тлі санкцій та загрози запровадження повного європейського ембарго на купівлю російських нафти та газу які життєво важливі для регіонів інвестпроекти будуть згорнуті, що, наприклад, буде з найбільшим російським нафтогазовим проектом на Сахаліні?

– «Сахалін-1» – це Роснєфть, американська ExxonMobil, японські та індійські компанії. «Сахалін-2» – Газпром, Shell та японці. На сьогоднішній день Shell та ExxonMobil пішли, японці залишилися. Але проблема в тому, що власниками технологій, у тому числі морського буріння, були Shell та ExxonMobil, японці брали участь лише фінансово. Це означає, що Киринське та інші родовища з дуже високою ймовірністю не будуть освоєні. Проект «Сахалін-3» реалізувати не вдасться.

Родовища проектів «Сахалін-1» та «Сахалін-2» експлуатуватимуть і далі. Але вони вже вийшли на пік – досягли максимуму видобутку, і далі обсяги лише скорочуватимуться. Приріст мав забезпечити «Сахалін-3», але без західних технологій про нього можна забути. А ми вже уклали контракт із китайцями про будівництво додаткової труби з постачання газу до Китаю. Як ми тепер його виконуватимемо, поки не дуже зрозуміло.

 

– Проект Новатека на Ямалі – з видобутку, зрідження та реалізації газу. Що тепер із ним буде?

– Новатек потрапляє під надпотужний санкційний удар. Він добудовує «Арктик СПГ 2» – три лінії з виробництва зрідженого природного газу, але поки що не добудував. Обладнання для цього проекту на 80-90% імпортне і зараз воно під санкціями. Незрозуміло, скільки Новатек уже встиг не лише закупити, а й отримати. Якщо все необхідне не буде отримано, «Арктик СПГ 2» в експлуатацію не буде введено. А російський скраплений газ продавався дуже непогано: продукція заводів, які ще тільки будувалися, вже була законтрактована на 80%…

 

– Чи буде у цій ситуації створено новий нафтогазовий кластер Роснєфті на Таймирі?

– Про нього доведеться забути. «Схід Ойл» – спільний проект, у якому беруть участь і великі іноземні трейдери нафти. Все це зараз під забороною фінансування. Це означає, що неможливо зібрати не лише гроші, а й технології. А якби й вийшло, залишиться ще одне велике питання: як цю нафту продавати? Російська нафта зараз продається погано та з великим дисконтом. Індія, наприклад, купує з дисконтом до 20% від вартості бареля. Отже, є великий ризик не відбити витрати на таймирський проект.

 

– Всі ці найбільші проекти мали забезпечити розвиток Севморшляху…

– Цього не буде, тому що не буде нових проектів Роснєфті, Газпрому, Новатека. Не вдасться навіть побудувати судна для перевезення по Севморшляху. Так, Новатек замовив для «Арктик СПГ 2» газовози льодового класу, але отримати їх не встиг. Вони мали будуватися частково на заводі «Зірка» у Великому Камені на Далекому Сході, а частково – у Південній Кореї. Не знаю, чи Корея продовжить виконувати російські замовлення. Завод «Зірка» спробує продовжити, але чи зможе? Для будівництва газовозів льодового класу потрібна велика кількість імпортних комплектуючих. Далі, я гадаю, зрозуміло.

 

– Як західні санкції позначаться на російській нафтохімії?

– Дуже шкода СИБУР, це одна з найкращих російських компаній. СИБУР встиг до початку так званої «спецоперації» запровадити четверту чергу «ЗапСибНафтохіму» у Тобольську. Це чудовий проект, дуже сучасний, але використовує імпортні технології та компоненти. А СИБУР тепер також під санкціями. Отже, можливість придбання необхідних компонентів буде утруднена. Залишається сподіватися, що російський бізнес – він потужний, він уміє викручуватися з найважчих ситуацій. І все ж таки, боюся, організувати стабільні поставки буде важко. Підприємства СИБУРу не помруть, але на них чекають великі проблеми.

На жаль, СИБУР – наочний приклад того, що найбільш високотехнологічні виробництва постраждають від санкцій найбільше, оскільки заміни імпортного обладнання та компонентів у Росії немає, а використовуються вони практично скрізь. Наше машинобудування, наприклад, щонайменше на 50% засноване на імпорті. Нафтохімія, можливо, трохи менше, але для найпросунутіших виробництв частка має бути значною.

Всі просунуті сектори російської економіки дуже зав’язані або імпортне обладнання, або імпортні комплектуючі і компоненти, оскільки вони були глибоко інтегровані у світовий ринок. Найкращі вітчизняні підприємства намагалися брати найкращі західні технології і зараз на цьому погорять.

 

– Зараз уже можна сказати, які саме виробництва зупиняться через відсутність імпортних компонентів?

– Говорити про це зарано. Поки що ми не можемо оцінити вплив санкцій повною мірою. Наразі підприємства продовжують працювати на тому, що закупили до «спецоперації». Як правило, великий бізнес має запаси на два-три місяці роботи. Отже, година «ікс» настане в травні-червні. Отоді й стане зрозумілим весь масштаб катастрофи.

У бізнесу, орієнтованого на споживчий ринок, запасів зазвичай менше – приблизно місяць-два. Тому ми вже почали відчувати нестачу, наприклад, гаджетів. А до літа ми відчуємо, що станеться з індустрією. Не хочеться робити сумних прогнозів, але те, що проблеми будуть у всіх підприємств і сірим імпортом вони повністю не вирішаться, це цілком зрозуміло вже зараз.

 

– Які перспективи у Кузбасу та інших вугледобувних регіонів?

– Кузбас вивозив вугілля, в основному, до Азії. І поки що Азія вугілля купує. Проте є одне «але». Вугілля – це 60% всіх перевезень по Транссибу, а потужності Транссиба є вичерпними. І зараз треба розчищати Транссиб від вугілля, щоби завозити контейнери з товарами з Китаю до європейської частини країни. Коли Транссиб перевантажений, є єдиний спосіб вирішення задачі – скоротити перевезення вугілля. Це означає, що всі вуглевидобувні регіони Сибіру та Далекого Сходу – а вони значною мірою, відсотків на 30 щонайменше працювали на експорт – більше не зможуть вивозити такі обсяги.

Інфраструктурні обмеження – це дуже серйозно. Ми не можемо швидко переорієнтуватися на азіатські ринки, тому що ми не маємо потрібної інфраструктури.

Тому що Транссибом не можна перевозити стільки, скільки нам хочеться. Тому що трубою «Східний Сибір – Тихий океан» не можна перекачувати більше тієї потужності, на яку вона розрахована. Ось у чому проблема. І всі ці пісні, що зараз ми перекинемо весь експорт на Азію… Цього не буде, бо є об’єктивні обмеження. Це важливий аспект, який слід враховувати.

 

– У яких регіонах Сибіру та Далекого Сходу наслідки будуть найважчими?

– Дуже великі ризики у Західному Сибіру. Це і зупинка проектів Новатека, і проблеми, які виникнуть на таких старих родовищах, де видобування падає, як Самотлор. Якщо нафту буде дуже важко продавати – а вона вже зараз продається суттєво гірше, – доведеться закривати старі свердловини. А їх просто технологічно потім дуже складно, майже неможливо відкрити.

Якщо виникнуть проблеми з експортом вугілля, постраждає більшість вугледобувних регіонів. Не лише через вугілля, а й через ситуацію з алмазовидобуванням важко буде Якутії. Якщо не буде імпортного постачання сировини для виробництва алюмінію, під ударом виявляться Красноярський край, Хакасія та Іркутська область.

Цілком точно зупиняється перспектива розвитку Сахаліну. Він був таким багатим, таким успішним, а зараз доведеться звикати до іншої ситуації з іншими можливостями. Ситуація на Камчатці теж може бути складною. Вже з’являються дані, що гірше стали купувати продукцію російської рибної промисловості. Адже є ще два моменти. Перший – значну кількість рибальських суден ми замовляли за кордоном. Чи можливо це буде тепер, коли рубль став набагато дешевшим, – це велике питання. І друге – у китайців зараз чергова версія ковіда. Вони можуть знову наглухо закрити кордони, як це вже було в розпал пандемії, і камчатську рибу не буде кому купувати.

 

– Чи є регіони, які спокійно переживуть лихоліття?

– Мабуть, Алтайський край – він більшою мірою аграрний. Його продукція залишиться затребуваною: гречку ми їмо, зерно теж не пропадає. Хоча… Якщо замислитись, і в агробізнесі на нас чекають великі проблеми. Так, ми майже повністю залежимо від імпорту насіння. Картопля, буряк або соняшник – все це насіння доводиться закуповувати за кордоном. У нас з генетикою біда – 30 років не розвивалося. Додайте до цього обмеження на експорт зерна і картина остаточно перестане бути райдужною.

В останні роки Росія стала найпотужнішим експортером зерна. По пшениці ми перші у світі. І ось після початку т.зв. «спецоперації» наш уряд спочатку заборонив експорт зерна до країн ЄврАзЕС, а потім різко обмежив експорт у всі країни без винятку. Мотиви зрозумілі – це спроба зупинити зростання цін у Росії. Але ніхто не подумав, як це відобразиться на аграріях. Адже саме експорт зерна давав агробізнесу додаткові доходи, що дозволяли закуповувати імпортну техніку та насіння. А коли фермери та агрофірми стикаються з квотуванням, вони не можуть заробити на це грошей.

І все ж таки Алтайський край повинен пережити наслідки «спецоперації» легше за інших. Хто ще? Розуміючи всю невизначеність ситуації, я навіть боюся тицьнути пальцем у карту… Більш-менш непогано переживе Магаданська область. Золота та срібла там видобуватимуть менше, але цьому регіону не звикати до складнощів. Поки що не розумію, що буде з Чукоткою – вона дуже високодотаційна. Що ж, годуватимуть її і далі.

Знаєте, я вам скажу кому буде найлегше (сміється) – Єврейській автономній області. Жила на дотації – і далі житиме. Чому там особливо падати, крім лісозаготівлі та видобутку золота. Як-то кажуть, не жили добре, нічого і звикати. Ще Тива поза небезпекою. А якщо серйозно, то для дистрофіків ці часи не найстрашніші. Санкції найболючіше б’ють по сильних – найрозвиненіших і модернізованих регіонах, бо саме вони включені у глобальний ринок.