Як остаточно поламати АМКУ нібито на догоду МВФ: шкідливі поради депутатам
У ці дні в парламенті активізувались лобісти антимонопольної «реформи» в законопроекті №5431. Формально він поданий від лідерів «Слуги народу» Арахамії, Підласої, Наталухи, Корнієнка, Шуляк, Мотовиловця. Але за нашими даними, конкретна розробка та ідейне натхнеництво закопроекту йде від керівництва самого Антимонопольного комітету.
Загальна оцінка законопроекту проста – у ньому є одна конкретна капость, немає жодних важливих позитивів, які Україна пообіцяла в меморандумі МВФ, та є кілька умовно позитивних новел, які насправді нічого суттєво не покращують у загально-печальному стані АМКУ.
Тобто якщо 5431 не буде прийнято взагалі – то його і не жалко. А якщо вже приймати, то хоча б без вкрай поганої новели про зменшення покарання зловживаючих монополістів (про неї трохи згодом).
Реформу АМКУ у меморандумі з МВФ вперше прописали ще влітку 2020 року. Першими пунктами реформи тоді прописали справді важливі речі: фінансову і операційну незалежність Комітету, аполітичне та прозоре призначення членів і голови АМКУ. Наступними пунктами йшли обіцянки збільшити «озброєння» Комітету: посилити його повноваження щодо обшуків та конфіскації документів, і надати рішенням АМКУ статусу виконавчих документів, щоб після завершення судового оскарження одразу примусово стягувати штрафи.
У свіжому меморандумі листопада 2021 року фактично повторили минулорічні вимоги, додавши пару подробиць та ще одну вимогу щодо опублікування Комітетом бодай інформації про початок та результати розслідувань.
А тепер про вищезгадану капость. Законопроектом 5431 пропонується зробити Антимонопольний комітет ще більш далеким саме від українців. Йдеться про ліквідацію у статті 55 закону «Про економічну конкуренцію» норми про відшкодування шкоди із зловживаючих монополістів у подвійному розмірі, та замінити її відшкодуванням у одинарному розмірі.
Аргументи Антимонопольного комітету: ця норма може довести порушника до банкрутства та може слугувати інструментом для конкурентних війн. Також одинарний розмір – це європейська практика.
Але це неправда про конкурентні війни. В Україні ця норма досі ні разу не використовувалась для розборок господарюючих суб’єктів. Було лише кілька випадків, коли шкоду з монополістів стягували саме їхні споживачі (абоненти обленерго, клієнт залізниці тощо).
І це неправда про закордон: Якщо цю норму приймуть – Україна буде єдиною країною у світі, де буде лише одинарний розмір і не буде жодних інших інструментів для компенсації шкоди. У США – потрійне відшкодування і планують посилити його використання, бо вважають саме колективні позови найдієвішим інструментом проти картелів та зловживаючих монополістів. У Європі – є одинарне відшкодування. Але там на нормативному рівні закріплено право потерпілих разом зі шкодою відшкодовувати реальні гонорари адвокатів, що сягають сотень та мільйонів євро, втрачену вигоду, пеню. В підсумку, сума, що стягується, може навіть перевищувати подвійний розмір.
Це катастрофа по суті: Зменшення розміру відшкодування збитків призведе до повного нівелювання цього інституту. Він повністю і назавжди закриє потерпілим споживачам дорогу до відшкодування шкоди. Єдиними бенефіціарами цієї новели будуть зловживаючі монополісти та картелі, які позбавляться будь-яких загроз щодо виплат фінансових компенсацій за порушення.
Ще раз – якщо в Україні зменшити відшкодування шкоди, то ми будемо білими воронами на весь світ.
Навіщо взагалі потрібне відшкодування шкоди у кратному розмірі: це визнаний у всьому світі стримуючий ефект для порушників від зловживань, та відшкодування збитків потерпілим. В світі не проходить жодного тижня без хоча б однієї такої мирової на мільйони.
Подвійний, а тим більш потрійний розмір відшкодування збитків впливає на потенційного порушника ще «до» вчинення порушення конкурентного законодавства. Так він розуміє на яку суму «потягне» ймовірне порушення.
До того ж, зниження розміру відшкодовування буде сприйняте бізнесом як пом’якшення відповідальності за порушення конкуренційного законодавства, та може спровокувати збільшення кількості таких порушень.
Відшкодування у розмірі 200% від нанесеної зловживаючим монополістом шкоди ділиться на три приблизно такі частини:
- Компенсація 100% збитку, який наніс порушник. Це просто повернення відібраного. Споживач фактично повертає те, що у нього забрали.
- Гонорар успіху адвокатам – 35-50%. Платити гонорар з грошей, повернутих у одинарному розмірі, означатиме що у результаті довгих судових баталій потерпілий в кращому випадку отримає на руки менше половини завданої шкоди, ризикуючи при цьому втратити набагато більше. Це деморалізує ще на старті і споживач просто не захоче «встрягати» у судову тяганину. Таким чином порушник взагалі нікому нічого не буде компенсувати.
- Решта після виплати адвокатам і повернення свого – це певною мірою стимулювання незвиклих до колективних позовів українців до дуже ефективного способу протидії порушникам, а з іншого боку – для порушників, домовитися з потерпілими «по мирному» за меншу суму компенсації.
В розвиненому світі інфраструктура боротьби зі зловживаючими монополістами та картелями фактично фінансується за кошти самих порушників. Це виглядає так. Юридичні радники, розуміючи, що за умови доведення порушення та шкоди, потерпілий отримає більшу суму, заради «гонорару успіху» беруть на себе витрати на процес. В подальшому, своїм ресурсом вони збирають докази, доводять порушення та шкоду, і добиваються перемоги для споживачів у судах.
Як наслідок, споживач отримує компенсацію. Юристи – гонорар, який в подальшому інвестують в наступний такий кейс. Порушник – втрати, які стримують його від вчинення подібних порушень в майбутньому. А потенційні порушники – приклад, чому не варто порушувати.
В результаті, ринок юридичних радників у сфері антитрасту поділяється на дві частини: ті, хто захищають порушників, та ті, хто захищають споживачів. В Україні ж через закритість АМКУ та судів для споживачів, неактивність відомства та проблеми з судовою системою цей інструмент досі не працює на повну. Та ринку юридичних радників для споживачів просто немає, бо єдиним бюджетоутворюючим клієнтом залишаються саме порушники.
Такі зміни кінцево закривають коло, замість того, щоб навпаки його повноцінно відкрити, та позбавляють споживачів не тільки ресурсів на боротьбу за свої права, а й можливості отримати в цьому будь-яку фахову юридичну підтримку.
Як наслідок ситуація, коли антимонопольна шкода залишається єдиною, яку не прийнято відшкодовувати потерпілим, буде остаточно законсервована.
І ось «шкідлива» порада депутатам. Тягніть у 5431 найгірше що зможете придумати, та не виконайте Меморандуму з МВФ в частині незалежності та прозорості АМКУ. Вам же не було нічого торік, коли нічого не зробили, але кредит дали? Не буде й зараз. Єдина проблема – це те, що ключова історична роль та відповідальність за деградацію українського антитрасту покладатиметься саме на цей склад парламенту, що прийме рішення, за яке довгі роки після цього країна буде йому «дякувати».
Агія Загребельська, Юрій Ніколов, вперше опубліковано в «Українській правді»