Країна ДТЕК: як невизнана монополія крутить Україною
11.12.2021   //   1 Переглядів

Текст: Агія Загребельська, держуповноважена АМКУ у 2015-2019 рр, засновниця “Ліги антитрасту”

Запитайте у тисячі людей: Ахметов монополіст? Знайомі з цим словом скажуть «так». Але рішення єдиного уповноваженого органу – Антимонопольного комітету –  про монополію «ДТЕКу» немає. А значить найбільша бізнес-імперія, що впливає на доходи кожного домогосподарства та національну безпеку – в очах держави залишається звичайним суб’єктом господарювання. Регулюється однаковими для всіх правилами, несе відповідальність на рівні зі всіма та користується такими ж правами і несе такі самі обов’язки, як пересічний мікробізнесмен.

Власником вертикально–інтегрованої групи «ДТЕК» є бізнесмен Рінат Ахметов. Найбагатша людина, що контролює чверть ВВП країни.

«ДТЕК» мав би отримати мітку «монополіст» від АМКУ ще в 2010 – 2012 роках. В цей період, завдяки дозволам Комітету та «правильній» приватизації[i], група отримала контроль над 70% теплової генерації та 80%  видобутку вугілля.

З того часу світло та тепло в наших домівках, як і ціна за електрику, залежать не тільки від держави, а й від менеджерів Ахметова.

«ДТЕК» займає особливо впливове місце в енергосистемі України. Перш за все завдяки продуманій політиці поглинань активів. Група не намагалася збирати все підряд. Увага концентрувалася на найважливіших, без яких функціонування системи не можливо. А саме – маневрових потужностях (теплоелектростанції та вугілля), які, на відміну від того ж «Енергоатому», дозволяють «прикрутити» обсяг поставленої в енергосистему електрики, коли попит падає, або «докрутити» – коли зростає.

Енергосистема України не працюватиме без ТЕС та шахт «ДТЕКу». І не важливо, скільки атомних блоків функціонуватиме та який буде обсяг імпорту. Кінцеве слово все одно залишатиметься за «ДТЕКом».

Такий підхід дозволив, інвестуючи мінімум, отримувати максимум влади, та конвертувати її у більші доходи.

Коли групі потрібно натиснути на державу, щоб мати більше доходів, їх енергоблоки позапланово виходили з ладу, а на складах не вистачало вугілля.

Загрозою віялових відключень «ДТЕК» у 2016 році добився прийняття НКРЕКП формули розрахунку ціни вугілля «Роттердам+»[ii], що підвищило вартість електрики. Так вони переклали на населення втрати від коливань курсу по доларовим кредитам, отриманим до 2014 року завдяки помилкам їх менеджменту. Разом зі збитками від активів,  втрачених на тимчасово окупованих територіях та пошкоджених внаслідок бойових дій.

В 2020 році група такими ж методами добивалася підвищення прайс-кепів[iii]. І хоча цієї мети не досягнула, але отримала інші профіти: починаючи від закриття справи «Роттердам+», закінчуючи кількома вигідними для іншого бізнесу Ахметова рішеннями регулятора, «Укрзалізниці» та парламентарів.

Сьогодні спостерігаємо схожий сценарій. Енергоблоки виходять в позаплановий аварійний ремонт, на складах не вистачає вугілля, а «ДТЕК» вимагає підвищення цін на електроенергію та розподілу з ними витрат на «зелений перехід».

Говорити, що це виключно цинічний шантаж – неправильно. Це мікс: від звички перекладати ризики бізнесу на споживача та державу, яка розслабляє менеджмент та плодить більше помилок, до необхідності мати більше грошей на утримання «політичної машини», без якої неможливо контролювати чверть ВВП країни.

Проте за будь-яких умов «ДТЕК» не міг би так грати монопольними мускулами, якби антимонопольні закони діяли на практиці, а не лише декларувалися на папері. Сам факт визнання «ДТЕК» монополістом суттєво обмежив би можливості для тиску, дисциплінував менеджмент та зменшив апетити власника.

Так, якби «ДТЕК» визнали монополістом, то:

  • за зловживання монопольним становищем йому загрожував би примусовий поділ від АМКУ[iv];
  • штрафи за порушення сягали б мільярдів гривень, а не 1,7 млн, які накладає НКРЕКП;
  • АМКУ не давав би їм більше дозволів на придбання нових активів;
  • від АМКУ застосовувалося б більш суворе регулювання (поведінкові зобов’язання): що можна робити, чого не можна, на що треба погодження та які практики потрібно змінити;
  • держава мала б постійно та суворо моніторити їх діяльність;
  • будь-які їх дефектні дії розглядалися б під кутом антимонопольного законодавства та інше.

Зрозуміло, що для Ахметова такі перспективи не привабливі, адже дохідність та робота його бізнесу ще більш залежала б від чиновників та політиків. Тому,   можливості групи та власника поки що успішно використовуються, щоб не допустити визнання монополії.

Єдина за десятиріччя спроба держави це зробити датована 2015 роком. Тоді до АМКУ звернулися «Укренерго» (щодо створення «ДТЕКом» загроз національній безпеці) та НКРЕКП (щодо штучного завищення ціни вугілля та, як наслідок, ціни електрики).

У 2016 АМКУ мав розглянути звіт про дослідження ринку електроенергії та визнати «ДТЕК» монополістом. Але текст звіту був достатньо «сирий», щоб витримати судові нападки дтеківських юристів. А засідання зірвалося через повідомлення про замінування та евакуацію персоналу Комітету.

Другої спроби не було. І хоча в АМКУ залишалася справа щодо зловживання «ДТЕК» монополією, було зрозуміло, що рухатиметься вона в бік «чому ні». Що і підтвердилося в грудні 2018 року, коли Комітет її закрив з висновком, що «ДТЕК» – не монополіст та не може зловживати.

АМКУ обґрунтував це так:

  • в генерації «ДТЕК» не має ринкової влади, бо ціну та інші умови визначають чиновники;
  • видобуте вугілля «ДТЕК» продає сам собі, це не ринок, а внутрішньогрупові транзакції, по яким монополії бути не може.

І це начебто виглядає логічно, якщо на питання «чому так» відповідати, орієнтуючись виключно на теорію, та не враховуючи практику. Але підходи АМКУ до визначення монополії «на минуле» під час розслідування порушень, від підходів «на майбутнє» під час моделювання при наданні дозволів на нові придбання – є різними. І якщо майбутнє АМКУ моделює здебільшого на теорії, то минуле має оцінювати базуючись і на практичних аспектах.

А практика «країни ДТЕК» така, що попри повноваження регуляторів, група, в тому числі завдяки контролю над видобутком вугілля, добивалася від держави свого. Цін та пільг, які дозволяли утримувати першу позицію в Форбсі. Бо будь-яка гіпотетична альтернатива, була або абсолютно нездійсненою або суттєво дорожчою, в тому числі завдяки дтеківським віртуозам-лобістам.

Об’єктивно, державі нічого не заважало:

  • визнати їх монополістом та регулювати;
  • не давати дозволи на придбання нових активів;
  • розвивати видобуток на держшахтах і долати корупцію;
  • призначати фахових чиновників, які б не піддавалися впливу їх лобістів;
  • зміцнювати державний енергосектор для конкурентного тиску на «ДТЕК»;
  • приймати якісні закони та об’єднатися з європейською енергосистемою;
  • справедливо карати в розумні строки та інше.

Але цього не робили. В тому числі через залежність цих кроків від політиків. А політиків – від телеканалів та грошей лідера Форбсу.

Сьогодні ми знов ходимо по тому ж колу. Жодне з наведеного не зроблено. А невизнану монополію «ДТЕКу» влада лікує (чи робить вигляд) «подорожниками» прострочення сплати 3 млрд. або декларативного закону про критичну інфраструктуру.

Жоден з кроків влади за останні місяці загострення стосунків між Банковою та Ахметовим – не матиме стійкого ефекту. Це як «глибоке занепокоєння» у відповідь на «збройну агресію». Ні до чого, крім збільшення тиску та апетитів, воно точно не призведе.

Агія Загребельська, засновниця «Ліги антитрасту»

[i]  У період 2010-2012 років група ДТЕК отримала дозволи АМКУ на набуття контролю над:  підприємствами теплової генерації ПАТ «Західенерго» (рішення 09.11.2011 № 661-р) та ПАТ «Дніпроенерго» (рішення 21.12.2011 № 778-р), а також найбільшими обласними енергопостачальними компаніями –  ПАТ «Київенерго» (рішення 09.11.2011 № 662-р) , ПАТ «Донецькобленерго» (рішення 21.12.2011 № 779-р) та  ПАТ «Дніпрообленерго» (рішення 14.03.2012 № 167-р), а також вугледобувними підприємствами –  ТДВ «Шахта «Білозерська» (рішення 27.12.2011 № 815-р), ДП «Добропіллявугілля» (рішення від 23.12.2010 № 704-р),  ДП «Ровенькиантрацит» (рішення від 05.10.2011 № 568-р) та ДП «Свердловантрацит» (рішення 05.10.2011 № 569-р). Також придбані вугільні активи у РФ — до складу ДТЕК увійшли ВАТ «Шахтоуправління «Обухівська», ВАТ «Донський антрацит»  (рішення від 06.06.2012 № 337-р та № 338-р).

[ii]  Формула «Роттердам+» передбачала оплату «ДТЕКу» витрат на транспортування вугілля з портів Роттердаму, хоча насправді вони не неслися, бо використовувалося вугілля виключно українського видобутку.

[iii] Прайс – кепи – це встановлена НКРЕКП максимальна ціна, за якою електроенергія може продаватися бізнесу на українському енергетичному ринку.

[iv]  АМКУ з вересня 2015 року за поданнями НКРЕКП та заявою ДП «НЕК «Укренерго» розпочав дослідження у справі щодо зловживання монопольним становищем групою компаній ДТЕК у складі: ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго», ТОВ «ДТЕК Східенерго», ПАТ «ДТЕК Західенерго».  АМКУ розпочав справу через включення необґрунтованих витрат до собівартості електричної енергії, що могло призвести до збільшення оптової ринкової ціни на електричну енергію, та у збільшенні аварійності ТЕС, які експлуатуються Групою компаній ДТЕК, що могло ускладнити режим роботи ОЕС України та спричинити дефіцит її потужності.

Під час розгляду справи Комітет встановив, що Група компаній ДТЕК разом із ДП «НАЕК «Енергоатом» на ринку генерації електроенергії мають істотні ринкові частки; ринкова влада Групи компаній ДТЕК додатково підсилюється її вертикальною інтеграцією (виробничий ланцюжок, що включає видобуток вугілля, генерацію, передачу та розподіл електроенергії та значний обсяг споживання електроенергії підприємствами, пов’язаними відносинами контролю). Саме у 2015 році ДТЕК добровільно був готовий продати частину власних активів, про що офіційно повідомляв.