Зради та перемоги Фонду держмайна Сенниченка та «Великої приватизації» Зеленського
25.11.2021   //   436 Переглядів

Автор: Агія Загребельська, засновниця “Ліги антитрасту”, держуповноважена АМКУ у 2015-2019 гг.

Великий огляд від засновниці «Ліги антитрасту» Агії Загребельської.

Чому з року в рік в держбюджет вносяться завищені очікувані надходження від приватизації, які не виконуються?

По-перше, політичні причини.

Адже саме політики затверджують суму надходжень, призначають та звільняють керівництво ФДМУ, встановлюють правила для ФДМУ, оцінюють результати його роботи та, найголовніше, створюють законодавче підґрунтя для реформ, без здійснення яких відповідальні бізнесмени не забажають інвестувати значні гроші в нашу економіку, а тим більш в державні активи з неоднозначним бекграундом.

При цьому саме політики, намагаючись сподобатися виборцям, спочатку дають багато обіцянок, частину з яких об’єктивно за будь-яких умов не зможуть виконати. Так створюються завищенні очікування у суспільства. А потім, наобіцявши виборцям «нью васюки», політики разом з керівництвом Фонду вносять завідомо завищенні цифри в офіційні документи.

Основні досягнення ФДМУ Сенніченка:

  • підвищення відкритості та прозорості процесів приватизації та оренди;
  • запуск відкритих та зрозумілих порталів;
  • доступність та відкритість інформації про об’єкти та умови приватизації;
  • успішний продаж законсервованих будівель колоній та в’язниць (найуспішніший кейс – Львівська колонія №48), спиртзаводів;
  • знищення «оціночної» схеми (відома як «майданчики Яценка»);
  • успіхи в боротьбі з так званими «чорними оцінювачами»;
  • здебільшого успішна мала приватизація;
  • хороша PR-компанія, що супроводжувала малу приватизацію та передувала старту великої приватизації;
  • політична підтримка керівництва держави.

«Медійний» позитив від завищених цифр політики отримують одразу, а їх невиконання буде зрозуміло лише через рік. А враховуючи те, що інститут політичної відповідальності в Україні не працює, то всю вину через рік–два за те, що «нью васюки» не настали, політики завжди перекладуть на чиновників. В даному випадку на керівництво ФДМУ (співучасників – виконавців).

І звичайно, варто згадати схильність шостого президента чути виключно хороші новини. Через що його команда, зазвичай, намагається намалювати президенту значно яскравішу картину, ніж вона є насправді. А потім, коли «кольорові фантазі» розбиваються об реальність, винним призначається той, хто має обмежений доступ до першого кабінету, а значить менше шансів бути почутим.

Сприяє цьому також запроваджена ще за Богдана на Банковій «мода» не вислухувати кандидата на звільнення перед прийняттям рішення.

По-друге, поточні «дірки» в бюджеті:

Розрив між надходженнями та витратами державного бюджету – одвічна проблема навіть в розвинених країнах. Чим більші та суворіші у країни кредитори, тим менший дефіцит бюджету вона може собі дозволити.

Наші апетити завжди більше наших можливостей. Тому, традиційно, один з інструментів приховування цього – завищенні планові показники надходжень до державного бюджету.

Основні провали ФДМУ Сенниченка:

  • кілька неуспішних кейсів зі спиртзаводами, коли, наприклад, переможець аукціону відмовлявся від купівлі спиртзаводу через неналежний стан або брак деякого обладнання, що свідчить про недопрацювання під час підготовки Фондом цих об’єктів до приватизації;
  • провал старту «Великої приватизації»;
  • неналежна підготовка Фондом ОГХК до продажу, через що аукціон вже два рази переносився та, скоріш за все, третій аукціон, призначений на грудень 2021 також не відбудеться;
  • неналежна підготовка Фондом «Більшовика» до продажу, через що, на торги прийшли виключно три компанії українських політиків, яких АМКУ підозрює в змові, а сам завод був реалізований за майже стартовою ціною, що є нижчою за ринкову приблизно в два рази;
  • скасування з формальних причин аукціону з продажу «Димитроввуглевантажтранс», на якому Ахметов програв Кропачову, та продаж об’єкту на повторних торгах, які вже виграв Ахметов з ціною в чотири рази меншою, ніж на першому аукціоні пропонував Кропачов;
  • продаж «Електронмашу» компанії зі статутним капіталом 100 грн, оформленій на підставних осіб та не встановлення до підписання протоколу торгів особи реального бенефіціарного власника покупця;
  • скандал навколо продажу готелю «Дніпро» з досі не знятими підозрами щодо його відчуження структурам, які можуть бути пов’язані з підсанкційним депутатом Держдуми РФ, який голосував за анексію Криму, Бабаковим;
  • корупція на держпідприємствах, що були передані Фонду для підготовки до приватизації, скандали щодо продажу титанової руди підсанкційним підприємствам в окупованому Криму, чергова зупинка ОПЗ та збереження корупційних схем на закупках сировини і продажі готової продукції;
  • доведення до збитковості держпідприємств, що знаходяться у віданні ФДМУ, наприклад, «Електроважмаш» вперше за останні роки отримав такі збитки, що для виплати зарплат робітникам йому мусило надавати фінансову допомогу інше держпідприємство ОГХК.

По-третє, негативна історія:

Українці досі мають фантомні болі від «прихватизації» 90–х та трохи патерналістське ставлення до держави. Через що з побоюванням ставляться до будь-якого масового продажу державного майна. І, аби їх переконати в зворотньому, влада вдається до таких маніпуляцій як завищення кількості нулів, що ми отримаємо з продажу, фантазій – куди ми це витратимо, та картинок з чергами інвесторів з вантажівками грошей, що навипередки купують наші активи.

І це знову ж таки повертає нас до того, що політики створюють завищені очікування у суспільства. А потім, щоб якось виправдати завищені очікування, політики м’яко кажучи, «перебільшують» свої досягнення. Звідси і у виборців і народжується переконання, що всі політики брешуть.

– Чого можна очікувати за результатами 2021 року та у 2022-му?

На 2022 рік в проєкті бюджету вже закладено меншу на 33% суму доходу від приватизації – 8 млрд грн. При цьому перелік об’єктів приватизації на наступний рік ще не затверджено. Через що взагалі не зрозуміло, як без затвердженого переліку того, що буде продаватися, влада змогла порахувати скільки ж вона з цього продажу зможе виручити.

Крім цього, з публічних коментарів чиновників та політиків видно, що правильні висновки з провалу старту великої приватизації не зроблені. Влада продовжує «ремонтувати» там, де світліше та комфортніше, а не там, де насправді зламалося.

Свою посаду втратив тільки голова ФДМУ, який, кажучи відверто, не зміг би ніколи провести успішну велику приватизацію, бо фундамент для неї не був побудований президентом, парламентом та урядом. Найкраще, що міг та мав зробити голова ФДМУ – це перед початком аукціонів чесно в цьому зізнатися та відмовитися далі проводити приватизацію в таких умовах. Але навіть він не тільки не зізнався у цьому і дав старт «розпродажу», зі заздалегідь відомим провальним для українців результатом. А й після подання заяви про відставку не знайшов у собі мужності розповісти про реальний стан речей, реальні причини провалу та про заходи, які необхідно вжити, щоб це виправити. Про політиків годі й говорити. Вони просто всю вину за провал перекинули на керівника Фонду та «умили руки».

А значить, в 2022 році ніяких успіхів від великої приватизації скоріш за все не варто чекати.

– Голова ФДМУ Дмитро Сенниченко пояснює свою відставку своїми попередніми планами займати посаду не більше двох років. Чи можуть стояти за цим рішенням приховані чинники й конфлікти?

Дмитро Сенниченко був призначений на посаду ще при уряді Гончарука у вересні 2019 року.  Своїми основними досягненнями на посаді голови ФДМУ він сам визначив: створення конкурентного середовища та відлучення груп впливу від безкоштовного користування державними активами.

Але, не дивлячись на запровадження начебто прозорих правил з продажу та оренди державного майна, а також змін в сфері оцінки майна, давайте говорити відверто, своє завдання на цьому посту голова ФДМУ не виконав. Конкурентне середовище у приватизаційних процесах Сенниченко не створив, а групи впливу не відлучив від безкоштовного користування державними активами. Отже, на нашу думку, реальною причиною відставки є те, що Дмитро Сенниченко не відповідає посаді, яку він займав, та не впорався на своїй посаді з завданнями, які ставив перед ним законодавець та він сам.

Крім того питання про можливе звільнення голови ФДМУ через підозри щодо участі у корупційних схемах вже давно витало у повітрі. Проти Дмитра Сенниченка вже відкрито шість кримінальних проваджень. Ці справи стосуються, зокрема, продажу готелю «Дніпро», можливої спроби доведення до штучного банкрутства заводу «Електроважмаш», порушення процедур формування переліку об’єктів приватизації, невнесення інформації про все своє майно до декларації та кадрових питань. Окрім того, Рахункова палата ініціює відкриття ще одного кримінального провадження – через недонадходження значних коштів до держбюджету.

– Як відставка Сенниченка може вплинути на реалізацію подальших планів щодо великої приватизації?

Особливо нічого не зміниться. Бо першопричина провалу – не Сенниченко. Він, скоріш – один з наслідків.. А боротьба з наслідками, а не з причинами – не призводить до змін. Як раз навпаки, ще більше консервує дефекти.

У нас якщо об’єкти виставлялися на приватизацію чи передавалися в оренду, то покупцями чи орендарями виступали ті самі олігархи та топ-корупціонери. Для них будь-яке рішення влади було вигідним: не продаємо – ок, ми продовжуватимемо на них паразитувати, продаємо – також ок, ми їх задешево купимо.

Чи міг  Сенниченко самостійно змінити такий статус-кво? Звичайно ні. Щоб це змінити, потрібно, щоб доброчесні та фахові люди очолювали Антимонопольний комітет, антикорупційні органи, щоб сам президент не покладався на підтримку олігархів, щоб, коли «свої» вчиняють злочин – Банкова їх не «відмазувала» від відповідальності. Щоб заступник керівника президентського офісу не блокував призначення антикорупційного прокурора. Щоб інший заступник керівника президентського офісу не блокував судову реформу. Щоб люди президента не протягували на посаду очільника новоствореного органу екс-податківця з купою майна, яке навіть близько не відповідає його офіційним доходам.

Щоб провести успішну приватизацію великих державних активів потрібно змінити правила «глибинної держави». І зміна правил починається саме з цього.

Скажу, можливо, шаблонно, але для цього потрібно мати політичну волю. Тоді і керівник ефективний та доброчесний одразу знайдеться, і перепони будуть подолані. Адже все це тільки звучить ніби складно, насправді, це прості та зрозумілі кроки, про кожну деталь яких написано вже сотні аналітичних, експертних матеріалів та інструкцій, а зобов’язання вчинити які вже багато років беруть на себе політики у своїх передвиборчих програмах та угодах з нашими міжнародними партнерами. Обіцяють, але не виконують. І не тому, що важко виконати, а тому, що миттєві вигоди від невиконання здаються їм привабливішими.

– Що можна чекати від третього аукціону з продажу ОГХК? Яким чином можна вирішити питання про надання додаткових гарантій інвесторам, про які вони просять?

Ключові проблеми ОГХК такі самі, як і в інших активах. Держкомпанія має довгі контракти про відвантаження руди з невідомими умовами їх припинення/перегляду. Не вирішене питання щодо розміру ренти за видобуток руди, що загрожує інвестору зростанням суспільного невдоволення у випадку вивезення руди закордон. Це може вилитися в суттєве підвищення ренти або, навіть, подальшої реприватизації активу політиками–популістами.

Також немає точної та достовірної інформації про запаси родовищ, що виставляються на продаж: оцінки різняться від «титанова перлина України» до «родовища виснажені повністю».

На додаток, відкритим залишається питання щодо ринку збуту титанової руди. До анексії української автономної республіки Крим Росією – руда вивозилася підконтрольними Фірташу структурами на «Кримський титан». Потім було багато журналістських розслідувань, що така практика продовжувалася. Для «білого інвестора» такий шлях точно буде неприпустимим, відповідно постане питання щодо побудови ефективних ланцюжків поставки та переробки сировини.

Також досі не завершене розслідування у кримінальному провадженні щодо незаконного заволодіння ОГХК 5 земельними ділянками загальною площею 217,4 га, яке є додатковим ризиком для потенційних інвесторів.

Для інвестора важлива можливість планувати свої доходи і витрати в довгостроковій перспективі. А це означає, що окрім зазначеного вище, він хоче мати бодай приблизне уявлення про те, які нові родовища можна розробити і на скільки прозорими будуть умови отримання доступу до них. А в цій частині влада вже не раз демонструвала, як впливові групи  можуть заблокувати «не своєму» інвестору доступ до нових родовищ, що може заморозити роботу ОГХК.

– Які об’єкти великої приватизації з найбільшою вірогідністю продадуть в 2022 році? Які держпідприємства мають сумнівні перспективи приватизації й через які причини?

Цієї весни Денис Шмигаль називав головні об’єкти «Великої приватизації» – шість обленерго, завод «Більшовик», Одеський припортовий завод, Об’єднана гірничо-хімічна компанія (ОГХК) і ще деякі інші.

Проте в подальшому, в тому числі і через рішення РНБО, перелік з понад 20 запланованих до продажу об’єктів, скоротився наполовину за рахунок обленерго та теплоелектроцентралей.

До кінця року все ж встигли провести аукціон з продажу «Перший київський машинобудівний завод», більш відомий як «Більшовик». Сума продажу (1,4 млрд грн.) за оцінками окремих експертів та заявами деяких потенційних покупців була суттєво меншою за ринкову вартість основного активу «Більшовика» – прав на землю під занедбаними будівлями заводу площею 36 га поруч з центром столиці. На сьогодні аукціон перевіряється Антимонопольним комітетом на предмет змови між його учасниками. А заяву про надання дозволу на придбання заводу покупцем, що пов’язаний з екс-нардепом п’яти скликань Василем Хмельницьким, – Комітет залишив без розгляду з формальних причин. Отже, можливо, аукціон з продажу «Більшовика» скасують, а об’єкт спробують повторно продати в 2022 році.

Перспективи вдалого продажу «Більшовика» будуть у такому випадку такі самі сумнівні, якщо об’єкт не буде очищений від судових процесів за будівлі заводу, які ведуться пов’язаними з Хмельницьким компаніями. Та якщо не буде вирішено питання з оформленнями землі під будівлями заводу, зміною її цільового призначення та внесенням змін до плану забудови міста. Проте сам факт скасування результатів аукціону до підписання договорів з переможцем, справив би тимчасовий позитивний ефект для інвесторів. Який закріпився б лише у випадку врегулювання зазначених вище проблемних питань та проведення чесного, прозорого аукціону.

20 грудня 2021 року ФДМУ ще має намір продати один з головних активів у плані приватизації – ОГХК, що є найбільшим українським підприємством серед видобувачів титанової сировини. Стартова ціна 3,7 млрд грн. Попередні два аукціони на продаж ОГХК вже скасовувалися через відсутність достатньої кількості учасників. За неофіційними даними більшість учасників, що подали документи, пов’язані саме з Фірташем. Ймовірність того, що третій аукціон спіткає така сама доля висока. А значить, можливо, ОГХК будуть знов намагатися продати вже у 2022 році. Без вирішення зазначених вище проблем, ОГХК навряд чи буде проданий за ринковою вартістю відповідальному власнику.

Крім цього, все те, що не виставили на продаж цього року, скоріш за все переноситимуть на наступний. Список поповнили «Дніпровським електробудівним заводом». В планах є затвердження об’єктів приватизації на 2022 – 2024 роки, але поки цього не зроблено, тож ми можемо лише «вангувати» на тему: що будуть продавати в 2022.

З тих держпідприємств, що лишилися неприватизованими з минулих періодів, чи не всі мають сумнівні перспективи успішного продажу.

– Одеський припортовий завод?

Його не можуть приватизувати з 2009 року. Ще за президенства Януковича контроль над ОПЗ отримав Дмитро Фірташ. Його компанії дорого постачали на завод сировину (природний газ), дешево викуповували його продукцію (добрива) та постачали на експорт за високою ринковою ціною. Завод досі залишається у сфері інтересів олігарха, в тому числі тому, що є одним з основних конкурентів його добривних заводів, об’єднаних у групу «Остхем». Ще одним конкурентом ОПЗ є завод олігарха Ігоря Коломойського – «Дніроазот». Отже, купуючи  «Одеський припортовий», будь-який інвестор купує квиток на «конкуренцію» з олігархами.

Але і це ще не всі проблеми ОПЗ. Тривалий час штучно накопичувалися великі борги заводу перед групою Ostchem Дмитра Фірташа ($250 млн.)  і НАК Нафтогаз України (1,5 млрд грн). І хоч борги Фірташу суд дозволив не виплачувати, то борги перед «Нафтогазом» лишаються та їх планують реструктуризувати.

Додамо сюди залежність заводу від державної компанії «Укрхімтрансаміак». Разом ОПЗ і УХТА мають забезпечувати безперебійний процес завантаження та перевалки аміаку з трубопроводу у морські танкери. При цьому складно очікувати постійної надійності та передбачуваності від російських «партнерів», до яких іде друга частина «труби», та заводу Коломойського – в яких впирається ще одна її «гілка». І це ще весь перелік викликів, що чекає майбутного інвестора.

Тому, чи швидко знайдеться покупець, на ОПЗ? В таких умовах, очевидно, що ні. А поки для ОПЗ знову настають темні часи. Та з кожним роком його вартість стає все меншою. Бо на відміну від «Більшовика», цінність ОПЗ – це саме його промислові потужності, а не земля під будівлями. А вони від таких «господарників» тільки погіршуються.

Так само ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат», єдиний виробник титанової губки в Європі (51% акцій належить державі). Його теж у 2013 році придбав Фірташ. І хоча згодом завод був відібраний у Фірташа за порушення умов спільної діяльності, підприємство за цей час встигло заборгувати сотні мільйонів гривень. Нині  його очолила людина, згадки про яку відсутні в інтернеті, тож поки ми можемо лише здогадуватися про те, як же на сьогодні ідуть справи на комбінаті та на гаманець якого олігарха чи чиновника – корупціонера він зараз працює.

– Як щодо інших держпідприємств?

– Перспективи вдалого продажу ПАТ «Центренерго» не менш песимістичні. Його безрезультатно готують до приватизації останні п’ять років.

«Центренерго» – залишилось єдиною державна компанією, що виробляє електроенергію з вугілля, газу або мазуту. Попередні з дозволу Антимонопольного комітету були продані олігарху Рінату Ахметову.  «Центренерго» оперує трьома теплоелектростанціями: Трипільською у Київській області, Зміївською у Харківській області та Вуглегірською у Донецькій області.

За часів четвертого президента на «Центренерго» паразитувала його родина. У 2016 році держкомпанію очолив Олег Коземко, що за даними журналістських розслідувань керував компанією в інтересах соратників п’ятого президента України. У 2019 році керівником призначили Володимира Потапенка, якого ЗМІ називали ставлеником олігарха Ігоря Коломойського – бізнес-партнера шостого президента України.

Не будемо розповідати десятки схем, за допомогою яких з підприємства викачувалися гроші та дешева електрика. Стандартний комплект: компанії газ та вугілля постачали дорого, виготовлений товар – електрику – купували дешево. Іноді за неї навіть не розраховувалися. Паралельно закупівлі інших товарів, робіт та послуг, що потрібні для ефективної життєдіяльності підприємства, закуповувалися з корупційною маржою та далеко не завжди належної якості.

На додаток, купівля «Центренерго» – це квиток на «конкуренцію» з Ахметовим, Коломойським та останнім часом близьким до президента власником «Донбасенерго» Максимом Єфімовим.

І найголовніше, навіть якщо все це не відлякуватиме інвестора, то остання заява президента на форумі в Глазго про те, що Україна повністю відмовиться від видобутку вугілля до 2035 року робить успішну приватизацію «Центренерго»  нездійсненим проектом.

– Які зміни за останні два роки відбулися в сегменті малої приватизації? Як можна оцінити її результати в 2020-2021 роки?

– Попри скептичні прогнози ФДМУ на початку «Prozorro-революції» 2018 року, яка вивела малу приватизацію на принципово новий рівень (прозорість, конкуренція, спрощення процедури продажу), кількість проданих об’єктів малої приватизації з року в рік зростає (2018 – 224; 2019 – 373; 2020 – 432; І півр. 2021 – 196).

Так само зростає кількість приватних авторизованих площадок, через які можна купувати об’єкти малої приватизації (2019 – 33; 2020 – 37; 2021 – 39), що конкуруючи між собою перш за все якістю послуг, підвищують рівень сервісу для потенційних покупців, чим створюють сприятливе середовище для інвестицій в цей сектор.

Для ще більшого стимулювання малої приватизації, ФДМУ розробив систему  заохочувальних бонусних виплат керівникам підприємств за факт проведення успішної приватизації та збільшення суми продажу об’єкту приватизації. Для цього у березні 2021 року уряд ввів в дію постанову № 210.

Крім стимулювання безпосередньо керівників підприємств, ФДМУ виступав і за впровадження фінансових стимулів для органів місцевого самоврядування. Зокрема, законопроект № 4572 (прийнятий у І читанні) передбачає, що місцеві бюджети отримуватимуть 10% коштів від продажу об’єктів, що належать державі.

ФДМУ звітує про продаж об’єктів малої приватизації з непоганою вигодою для держави. Так, ціна, за якою були продані об’єкти МП у 2018 році, перевищила стартову майже у 1,5 разу; у 2020 – майже у 3 рази; у І півріччі 2021 – у 2 рази.

Скоріш за все такі відмінності в показниках між великою та малою приватизацію пов’язані з тим, що небагато об’єктів МП цікаві впливовим олігархічним групам в Україні. Що дає нам можливість виокремити основну причину провалу великої приватизації – провальна антимонопольна політика, збереження вирішального впливу на державну політику в руках олігархів та значна ринкова влада останніх.

При цьому однозначно сказати, що у малій приватизації все добре, також не можна. Час від часу ми бачимо, м’яко кажучи, сумнівні результати аукціонів:

Наприклад, готель «Дніпро» у самому серці Києва на Хрещатику. Попри те, що ціна на аукціоні суттєво зросла більш ніж у десять разі – з 81 млн до 1,1 млрд, досі залишилися не знятими дуже небезпечні підозри щодо особи реального покупця. Серед можливих реальних власників покупця називався, серед іншого, депутат Держдуми Росії Олександр Бабаков, на якого в США, ЄС та Україні накладені санкції за голосування за анексію Криму. І хоча представники покупця цей зв’язок спростовували, обіцяючи, що на місці готелю буде найближчим часом відкрито кіберспорт-арену, пройшов рік, але цього не сталося. Натомість, компанія вже зареєструвала торгівельну марку на казино і подалась на отримання ліцензії для ведення цього бізнесу. Враховуючи те, що один з основних бізнесів Бабакова в Україні – казино в готелях, підозри щодо придбання саме ним цього готелю залишаються досі актуальними. І тут питання не тільки в законодавчій забороні особам, пов’язаним з державою агресором брати участь у приватизації українських державних активів, а й в небезпечності самого товару та виду діяльності для національної безпеки. Готель розташований у серці урядового кварталу, що спрощує організацію терактів та силову зміну влади. Символічним є те, що під час Революції Гідності будівля цього готелю відіграла свою важливу роль. Не кажучи вже про те, що азартний бізнес – це небезпечний адиктивний товар. Та присутність серед основних гравців на цьому ринку, а відкриття казино в готелі «Дніпро» дає можливість для лідерського статусу, – ворогів України – це теж саме, що з державного аукціону передати контроль над українським ринком наркотиків Путіну.

Або приватизація заводів «Укрспирту». За 28 спиртозаводів держава отримала «аж» 1,5 млрд грн, що співставно з ціною одного заводу «Більшовик» або того ж готелю «Дніпро».

Днями стало відомо, що договір на купівлю Марилівського спиртозаводу, проданого у 2020 році, буде розірвано. Причина – молдовський покупець відмовився платити за завод, на якому не виявилося майна, що було заявлене при приватизації.

Історія з продажем «Димитроввуглевантажтранс» заслуговує на окрему увагу. На першому аукціоні за актив змагалися два покупця: Віталій Кропачев та Рінат Ахметов. Ціна за підсумками аукціону зросла більш ніж в чотири рази: з 70 млн. грн. до 300. Перемогу здобув Кропачев. Але Фонд скасував результати аукціону через нібито ненадання покупцем довідки з державного реєстру, який є відкритим. На повторному аукціоні актив був проданий Ахметову за стартовою ціною – 70 млн. грн.

«Ліга антитрасту»