Енергетична криза 2.0: дефіцитне вугілля
14.11.2021   //   3 Переглядів

Володимир Даценко, експерт «Ліги антитрасту»

Доки Європа оговтувалася від першої енергетичної кризи, спричиненої обмеженням поставок природнього газу з боку РФ, як несподівано почалася друга криза, пов’язана з вугіллям.

Попри те, що ЄС давно тримає курс на мінімізацію частки ТЕС (теплових електростанцій) у генерації електроенергії, близько 20% всієї електроенергії в Європі виробляється саме з вугілля.

І при цьому найпростіше швидко наростити обсяги виробництва електроенергії саме за рахунок ТЕС.

Частка вугілля в генерації електроенергії для країн ЄС за даними «Euracoal»

Найбільше залежить від енергетичного вугілля Польща (77% електроенергії генерується на ТЕС) та Німеччина (37% електроенергії генерується на ТЕС).

Енергетична криза в Європі співпала в часі з такою ж кризою в Китаї. Китайська народна республіка зіштовхнулася з проблемою дефіциту енергетичного вугілля на внутрішньому ринку через значне зростання обсягів виробництва і неготовність китайських шахт забезпечити необхідний рівень постачання енергетичного вугілля.

Там криза навіть призвела до відключень електроенергії.

На цьому фоні вугілля почало зростати в ціні швидше, ніж газ. І якщо зростання цін на природній газ було більше локальним явищем на ринку Європи, то вугілля підскочило в ціні в усьому світі і досягло пікових значень на початку жовтня.

Ціна вугілля на світових біржах, дані Тrading Еconomics

У вересні 2020 року ціна вугілля опустилася до історичного мінімуму в $47 за тону і багато світових шахт істотно обмежили рівень видобутку вугілля.

Таким чином, на початок кризи вугільна промисловість не була готовою до настільки стрімкого зростання попиту на кам’яне вугілля. За рік ціна зросла в 6 разів – з $47 до $275 за тону.

Проблема для Європи полягала ще й в тому, що одні з найбільших виробників кам’яного вугілля Австралія, Індонезія і ПАР орієнтовані здебільшого на китайський ринок, а не ЄС.

Для Європи лишалися два основних постачальники – США і Росія. Нарощення імпорту з РФ здійснити значно простіше за рахунок дешевшої логістики.

Наприкінці вересня Європа навіть почала просити у РФ більше вугілля, іще більше посилюючи позиції Росії в енергетичній війні.

Але за оцінками експертів, навіть якщо РФ переорієнтує весь експорт в ЄС, цього не вистачить для задоволення енергетичних потреб Європи.

Через зростання цін на вугілля в Європі почали закриватись металургійні компанії. А ріст вартості виробництва металу призвів до того, що сталь, попри дворазове падіння ціни на залізну руду, залишилася на рівні рекордних цін в $480 за тону.

Наприкінці жовтня стало відомо, що США продало майже все вугілля, яке планується видобути в наступні 1,5 роки. Хоча ще в серпні американське вугілля можна було законтрактувати з доставкою 2-3 місяці. Тепер всім, хто не встиг законтрактуватись, американського вугілля доведеться чекати до 2023 року.

І лише на початку листопада ситуація почала дещо стабілізуватись. КНР вдалося швидко наростити обсяги внутрішнього виробництва вугілля, стримати темпи споживання і забезпечити необхідний обсяг імпорту.

Після цього ажіотаж дещо впав і ціни відразу опустилися з $225 до $130-140 за тону. Але і ця ціна залишається надто високою для «брудного» палива.

Вугільна криза дивним чином співпала в часі з проведенням найбільшого кліматичного форуму СОР26 в Глазго. В ході якого 25 країн світу (в тому числі і Україна) зобов’язалися припинити теплову генерацію електроенергії і відмовитись від споживання вугілля не пізніше 2040 року.

Вугілля вважається найбруднішим паливом. Адже саме на ТЕС і металургійні компанії припадає близько 70% викидів парникових газів в світі.

На зміну теплогенерації мають прийти відновлювальні джерела енергії (ВДЕ). Це має змінити баланс парникових газів в атмосфері планети і поліпшити кліматичну ситуацію.

Але поки що це плани далекого майбутнього. А от зараз світ опинився у заручниках дефіциту вугілля.

Саме час повернутися до України

В опалювальний сезон Україна входила з запасами природного газу близько 18 млрд кубічних метрів. І ми майже не відчули на собі наслідків першої енергетичної кризи. Принаймні поки що. Із запасами вугілля на ТЕС ситуація була значно драматичнішою.

Загалом вітчизняна теплогенерація забезпечує близько 30-35% виробництва електроенергії. За цим показником ми знаходимося вище середнього по Європі.

Але на відміну від більшості країн ЄС Україна забезпечена приблизно на 80% енергетичним вугіллям власного видобутку. І ми мали всі шанси втриматись і протягом цієї кризи без значних втрат.

Для розуміння, треба розділити вугілля на три групи: антрацит, газове вугілля і коксівне. Вугілля антрацитної і газової групи використовується здебільшого саме для електрогенерації на ТЕС і ТЕЦ. Коксівне вугілля використовується в металургії.

Обсяг споживання антрациту Україна поступово зменшувала після 2014 року, адже «антрацитові» шахти залишилися на окупованих територіях ОРДЛО. Його в Україні зараз не добувають взагалі.

Більшість ТЕС споживають газове вугілля, якого в Україні здатні добувати в достатній кількості.

Структура виробництва і імпорту вугілля в Україні за 2020 рік:

Тип вугілля Внутрішній видобуток, млн т Імпорт, млн т Всього, млн т Споживачі
Антрацитове (А, П) 0 2,9 2,9 Енергетика
Газове (Г, Д) 21,8 0,1 21,9 Енергетика, опалення
Коксівне (К, Ж) 6,9 14,03 20,93 Металургія

Джерело: набори даних Міненерго та Показники зовнішньої торгівлі України

Місячна потреба українських теплоелектростанцій: 1,5-2 млн тон вугілля. Єдина проблема полягає в тому, що ринок вугілля в Україні контролює фактично одна людина.

Майже 80% всього українського вугілля добувається на шахтах, кінцевим власником яких є Рінат Ахметов.

В 2020 році Рінат Ахметов викупив останній ключовий вугільний актив – Шахтоуправління «Покровське».

При цьому, більшість вугільних ТЕС в Україні також належать структурам Ріната Ахметова.

Споживання енерговугілля ТЕС і ТЕЦ в Україні в 2020 році:

Теплова генерація Власник Антрацит (АШ+П), тис. т Газове (ГД), тис. т
Бурштинська ТЕС ДТЕК 3145,15
Добротвірська ТЕС ДТЕК 892,73
Запорізька ТЕС ДТЕК 2227,70
Криворізька ТЕС ДТЕК 137,45 783,91
Курахівська ТЕС ДТЕК 2936,29
Ладижинська ТЕС ДТЕК 1403,14
Луганська ТЕС ДТЕК 504,26
Миронівська ТЕС ДТЕК 144,21
Придніпровська ТЕС ДТЕК 7,91 680,32
Зміївська ТЕС ПАТ «Центренерго» 369,48 934,72
Вуглегірська ТЕС ПАТ «Центренерго» 1492,67
Дарницька ТЕЦ ТОВ «Євро-Реконструкція» 299,46 0,00
Калуська ТЕЦ Міненерго 200,73
Краматорська ТЕЦ АО «ЗНВКІФ «Капілано» 101,60
Слов’янська ТЕС ПАТ «Донбасенерго» 897,36 511,72
Сумська ТЕЦ ВАТ «Сумиобленерго» 63,74
ТЕЦ-2 (Есхар) ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» 196,87
Трипільська ТЕС ПАТ «Центренерго» 41,53 976,12
Черкаська ТЕЦ ВАТ «Черкаське Хімволокно» 336,86
Чернігівська ТЕЦ ТОВ «Технова» 259,51
Всього: 2879,16 16666,26

Джерело: набори даних Міненерго

Таким чином, ДТЕК забезпечив майже повністю замкнений цикл генерації електроенергії і незалежність від зовнішнього постачання енергетичного вугілля.

Тим часом ситуація довкола державних шахт і ТЕС постійно погіршувалася. Станом на кінець жовтня 70% запасів всього енергетичного вугілля знаходилися на енергогенеруючих компаніях ДТЕК.

Решта державних ТЕС майже не мали запасів палива для генерації електроенергії. 20 блоків приватних та державних ТЕС та ТЕЦ були зупинені через відсутність палива.

Основних причин цьому дві: Росія і Укрзалізниця.

Влада РФ повністю заборонила спочатку експорт свого антрациту, а потім і транзит казахського вугілля в Україну.

Ця заборона не стосується коксівного вугілля, яке використовується українськими металургами.

Проте такі дії РФ суттєво вдарять по електростанціях держави і інших приватних ТЕС. Повністю зупинити свою роботу найближчим часом можуть 6 ТЕС і ТЕЦ.

Через це Україна ризикує втратити до 20% теплогенерації протягом опалювального сезону. В загальному обсязі це нібито не так багато (близько 5-7%), але навіть цього може виявитись достатньо аби підірвати стабільність енергосистеми в години пікових навантажень.

Укрзалізниця ж стала негативним чинником формування запасів на ТЕС газового вугілля українського видобутку – залізниця не змогла забезпечити вчасне перевезення необхідних обсягів вугілля з шахт.

Проблема набула таких масштабів, що спочатку Кабмін, а потім РНБО видали спеціальні доручення для УЗ забезпечити першочергове перевезення вугілля. Але, судячи з динаміки, суттєво це на ситуацію не вплинуло.

За місяць після затвердження рішення РНБО президентом державні шахи повідомили, що їх склади переповнені, але Укрзалізниця не забезпечує подачу вагонів.

Укрзалізниця змогла перевозити не більше 1,5 млн тон вугілля на місяць. Тоді як сумарний видобуток українських шахт міг складати понад 2 млн тон.

Отже енергетична система не отримала резервні 30% енергетичного вугілля, які могли б перекрити наслідки припинення поставок антрациту і забезпечити стабільну роботу ТЕС.

При цьому для інших вантажів вагонів і локомотивів на залізниці вистачило. В серпні-вересні УЗ перевозила в середньому 3,5 млн тон руди і 5,5 млн тон зернових (на 20% більше ніж в аналогічні періоди 2020 і 2019 років).

Але практика Укрзалізниці полягає в тому, що державна компанія виконує тільки близько половини всіх заявок вантажовідправників. При чому, ця частка не однаково розподілена для різних груп товарів і відправників.

В першу чергу Укрзалізниця обслуговує замовників з довготерміновими контрактами (Метінвест, ДТЕК та інші). І лише потім інших вантажовідправників.

Подібна дискримінація постійно збурювала бізнес в Україні, але зламати систему пріоритетів державної компанії так і не вдалося.

Забезпечити всіх вантажовідправників державний монополіст не може через відсутність необхідної кількості справних локомотивів і вагонів. Дефіцит тяги і тари іще більше посилює зношена інфраструктура, яка не дозволяє поїздам курсувати з нормальною швидкістю (середня швидкість вантажних поїздів на УЗ близько 40-45 км/год).

Таким чином, вантажі днями, а інколи і тижнями чекають спочатку на вільний вагон, потім на справний локомотив, а потім на подачу вагону в пункт призначення.

Така ситуація дозволяє функціонувати великій корупційній системі вантажних перевезень, яка полягає в «прискоренні» операцій за певну винагороду.

Історію про $100 за подачу вагону знають всі, хто стикався з УЗ. Чиновників періодично на цих поборах ловлять. Але глобально нічого не змінюється.

Схоже, що навіть рішення РНБО виявилося безсилим аби подолати корупційну бюрократію Укрзалізниці. Адже через два місяці після нього Міненерго знову забило на сполох – УЗ не забезпечує державні ТЕС вугіллям. В конкуренції з іншими вантажами енергетичне вугілля чомусь програло, попри рішення РНБО підписане президентом.

Якщо ситуація залишиться в тому ж ключі, то за місяць в Україні електроенергію генеруватимуть виключно ТЕС Ахметова, які забезпечені власним вугіллям, необхідною кількістю вагонів і обслуговуються УЗ в першу чергу.

А енергетична система втратить близько 10-15% генерації. Так як потужності АЕС завантажені майже по максимуму, а вага зеленої енергетики в зимовий період очікувано знижується, то знайти швидку альтернативу вугіллю не вийде.

В листопаді Україна отримає невелике поповнення від імпортного вугілля з Польщі та ПАР (близько 200 тис. тон), яке встигли законтрактувати до глобального дефіциту вугілля в світі.

Іще 225 тис. тон мають поставити за серпневим контрактом ДТЕК від американських виробників. Але цього обсягу вистачить на лічені дні і більшість цього вугілля також піде на ТЕС ДТЕК.

Про нові поставки імпортного вугілля в найближчі пів року, скоріше за все, домовитись не вдасться. Адже зараз все вугілля вже продано наперед.

До того ж, принципової різниці – везти імпортне вугілля з портів чи везти українське вугілля з шахт, немає. І там і там треба залізниця, і там і там ДТЕК буде на першому місці, а державні ТЕС чекатимуть своєї черги.

Тому досить скоро ДТЕК почне говорити про необхідність підвищення вартості генерації теплової електроенергії. Адже альтернативи його електроенергії немає.

Для виходу з кризи Україна мала б піти китайським шляхом – максимально швидко наростити власний видобуток вугілля. Але поки що це не вдається в повній мірі.

Тривалий час прибутки вугільної промисловості консолідувались в структурах Ахметова, держава звітувала про нерентабельність добування вугілля на державних шахтах і збитки.

Це призвело до того, що вугільна промисловість не мала необхідного запасу «міцності», аби швидко реагувати на зростання попиту.

Очевидно, що держава не змогла конкурувати з олігархом і тепер дорого за це платить.

У випадку, якби держава була умілим власником, український видобуток вугілля міг би забезпечити не тільки українські ТЕС, а й прибуткові експортні контракти на фоні максимальних цін і жорсткого дефіциту вугілля в світі.

Але поки що криза лише посилюється. І влада шукає альтернативні варіанти у вигляді імпорту електроенергії з Білорусі.

Володимир Даценко, експерт «Ліги Антитрасту» спеціально для «БізнесЦензору«