Прайс-кепи вісім тисяч або віялові відключення. Кому вигідна енергетична криза в Україні?
Другий місяць поспіль експерти обговорюють причини та винних цьогорічного провалу виконання графіку накопичення вугілля. Факторів багато: від об‘єктивних – дефіцит вугілля в світі внаслідок відновлення економіки, до чисто українських – рукодупість влади, корупція, монополізація ринку тощо.
Ім‘я Ріната Ахметова, як одного зі сценаристів та бенефіціарів цьогорічної кризи, не лунало хіба що від кишенькових експертів на його телеканалах. Але з першими днями листопада силует «найбільшого інвестора», як головного ляльковода енергетичного хаосу, окреслився більш ніж чітко.
2 листопада, внаслідок аварійних відключень блоків кількох ДТЕКівських ТЕС, в години пікового споживання Україні довелось просити аварійну допомогу мегаватами одразу у двох країн: у Білорусі для ОЕС, та у Словаччини для Бурштинського енергоострову.
Додати сюди ще й майже порожні склади більшості ТЕС та ТЕЦ, і отримуємо рецепт ідеального шторму для лобіювання інтересів свого енергетичного монополіста.
Приблизно в ці самі дні, як передвісники змін, на ринку електроенергії з‘явились пропозиції лотів від ДТЕК на початок наступного року з ціною понад 8 тис. за МВт., що майже вдвічі більше за діючі в ОЕС України прайс-кепи.
Як бачимо, тактика шантажу з минулого року не змінилась: аварійні відключення та штучний дефіцит вугілля, як інструмент для отримання вигідних рішень з підвищення граничної ціни електроенергії.
І чого б їй змінюватись, якщо такі самі дії минулої зими зійшли з рук, а держава обмежилась лише копійчаними штрафами за недотримання гарантованих запасів вугілля. Безкарність породжує рецидив.
Тож, не працюючи над помилками, влада вчергове здала країну в заручники «корпорації монстрів» ДТЕК. І, за давньою українською традицією, ми маємо лише два рішення: погане та дуже погане.
Погане: піти на поступки олігарху та підняти граничні ціни.
Дуже погане: обмеження споживання та віялові відключення.
Дуже – дуже погане: домовлятись з агресором про імпорт вугілля та електроенергії, адже навряд чи Білорусь буде експортувати без згоди сусіда.
Друге аж занадто непопулярне та болюче для рейтингу, щоб влада на це пішла.
А третє для України означатиме обмін мегават на незалежність.
На графіку нижче можна побачити, що видобуток енергетичного вугілля підприємствами ДТЕК протягом року був значно більшим за споживання ТЕС групи та особливо не знижувався. А от постачання на ТЕС суттєво просіло з квітня, коли почало збільшуватись виробництво «зеленої» генерації, у якій в олігарха також чимала частка та яка за діючим зеленим тарифом є значно вигіднішою за теплову генерацію.
І якщо у випадку з державними шахтами та ТЕС це ще можна пояснити проблемами з доставкою залізницею – пріоритетна подача вагонів УЗ за довгостроковими договорами, то у випадку з ДТЕК це пояснення не витримує критики.
«Павлоградвугілля», головний вугільний актив групи ДТЕК, має довгостроковий договір з УЗ, отже проблем з доставкою ДТЕКівські генеруючі компанії не мали б відчути. Та й за нашими підрахунками, десь 1 млн.тонн мають бути десь в «заначці».
Тож, може вже час запитати: «Де вугілля, Рінат?»
Блог від: Володимир Ахундов, «Ліга антитрасту»