«Тиха революція». Де губиться конкуренція в епоху глобальної цифровізації суспільства?
25.08.2021   //   1 Переглядів

Текст: Юлія Коробова, експертка «Ліги антитрасту»

Цифрова економіка простує по планеті семимильними кроками та диктує нові правила бізнесу, надає нові можливості, змінює характеристики товарів і послуг, формує нові цінності і моделі відносин між людьми, докорінно трансформує суспільство. Разом з тим, інформаційна революція – це не лише широкі можливості, але й ризики та загрози. В епоху діджиталізації, електронної комерції та становлення цифрової економіки правила справедливої конкуренції треба невпинно підлаштовувати під потреби сучасного світу.

Деякі експерти вважають, що існуючих законів та механізмів достатньо. Але більшість стверджують, що великі цифрові платформи, зокрема фірми GAFA (Google, Apple, Facebook та Amazon), так швидко створюють нові проблеми, що існуючі механізми регулювання застарівають.

Подивіться! З десяти найбагатших людей світу, п’ятеро є власниками гігантських цифрових платформ. Джефф Безос – Amazon.com, Білл Гейтс – Microsoft, Марк Цукерберг – Facebook, Ларрі Пейдж – Google, Ларрі Еліссон – Oracle, Майкл Блумберг – Bloombеrg.

Вже сьогодні ринкова капіталізація платформних компаній досягає трильйонів доларів.

Яким може бути прогноз з урахуванням цих тенденцій? Така концентрація і стрімкий розвиток так званих Big Tech компаній неминуче має призвести до оновлення та посилення антимонопольного законодавства у всьому світі. Епідемія COVID-19, стала краш-тестом для перевірки на міцність і компаній, і способів їх контролю.

Поняття цифрова платформа досить широке. В цілому це інструмент який забезпечує інформаційний обмін та транзакції між великою кількістю користувачів. В основному  це платформи посередницьких послуг (ринки, магазини, транспорт); пошукові системи; соціальні мережі; послуги обміну файлами (файлообмінники); операційні системи; хмарні послуги, тощо.

Щоб чесно перемагати в «платформній гонці» конкурентам потрібно бути відкритими, гнучкими, тримати курс на інновації, мати сприятливий регулятивний клімат. Але при цьому ще й функціонально сумісними.

Сумісність вже давно є суперечливим питанням антимонопольного законодавства та суміжних регуляторних дисциплін. По суті це здатність систем, керованих різними операторами, обмінюватися інформацією і функціонувати спільно між собою.

Спробуємо пояснити на прикладі компанії Google. Її операційна система Android (на якій зараз працює більше 80% мобільних пристроїв) працює відкрито (ОС з відкритим кодом). Іншими словами будь-який виробник смартфонів може використовувати цю ОС для своїх пристроїв, а будь-які розробники супутніх програм (додатків) можуть «підлаштувати» свій продукт під Android.

Це, власне, і є функціональна сумісність.

Однак тут виникає чимало конкурентних ризиків. Доступ до ключових компонентів платформи, наприклад Google Play, без якого пристрої на ОС Android не продаються, виробники можуть отримати тільки на умовах Google. В результаті Google може ставити будь-які обмеження – аж до заборони на співпрацю з конкуруючими сервісами.

Apple же монополізував ринок через низку доступних лише для користувачів ОС iOS платформ: зокрема, App Store, Apple Pay, Apple Music.

Наприклад Telegram поскаржився на дії Apple, бо вважає, що користувачі iOS повинні мати можливість завантажувати додатки з інших ресурсів, окрім як App Store. До того ж комісія у розмірі 30% в App Store за завантаження додатків є невиправдано високою.

Щоб оцінити, чи є взаємосумісність правильною політикою конкуренції, важливо враховувати як її переваги, так і недоліки.

З одного боку для компаній просування власної продукції порівняно з продукцією своїх конкурентів є цілком нормальною практикою і саме це забезпечує підвищення ефективності. Проте це не про домінуючу компанію-гіганта, яка ставить власні продукти чи послуги в пріоритет (так зване самопільгове обслуговування). І це може викликати занепокоєння як з боку конкуренції, так і з боку захисту прав споживачів.

Той же таки Google… Коли ви просите у пошукової системи знайти, наприклад, програму для перекладу. Що він вам видасть? Правильно – власну програму Google-перекладач. Так само з поштою Gmail, Google-карти, хмарне сховище Google-диск та безліч інших функцій, які роблять пошукову послугу привабливою для споживача. Зручно ж… Правда? З одного боку інтеграція цих додатків у власний «пошуковик», може здатися самопільговою. Але з іншого боку, заборона такої інтеграції зменшує привабливість та зручність пошуку споживачів. Складно розрізнити, чи ці інтегровані програми є конкурентними продуктами, чи просто особливостями цієї платформи. І у компанії теж є на це пояснення: достатньо проскролити вниз – всі «альтернативні пропозиції» там є, конкуренція не порушена, користувачам зручно.

Але як же тоді з маленькими «пошуковиками»? Тільки у США Google володіє або контролює канали, на які припадає приблизно 80% пошукових запитів. У результаті інші пошукові системи не можуть отримати достатньої кількості запитів, щоб конкурувати з Google, споживачі стикаються з обмеженим вибором, а рекламодавці – із завищеними цінами.

Насправді у цієї теорії шкоди тонка грань. І далеко не всі ефекти взаємодії є доброякісними. Баланс між недоліками і перевагами сумісності залежить від ринків, технологій та бізнес-моделей. І тут вже треба дивитись конкретний випадок окремо.

Сумісність може призвести і до втрати конфіденційності як покупців так і продавців.

Наприклад, нещодавно Еврокомісія звинуватила  Amazon  у зловживанні своїм домінуючим становищем через використання конфіденційних даних інших продавців роздрібної торгівлі (власне своїх конкурентів).

Як і багато інших цифрових платформ, Amazon виконує роль посередника – це ринок для незалежних роздрібних торговців. Має щонайменше 800 000 рітейлерів лише в Європі. Крім того, Amazon  працює і як продавець на тому ж ринку. Будучи і посередником, і продавцем одночасно компанія має доступ до конфіденційних даних, які компанія використовує у власних інтересах: кількість замовленої та відвантаженої продукції; оборот, який генерують роздрібні продавці на ринку Amazon; дані про доставку та ін. Отож Комісія дійшла висновку, що Amazon маючи ці дані, узагальнюючи їх, використовував для коригування своїх пропозицій. У результаті компанія змогла підібрати власний найбільш продаваний асортимент товарів, а отже сформувати власну стратегію ведення бізнесу. Конкурентних ризиків – нуль і прямий шлях до ще більшого зміцнення своїх позицій.

Незважаючи на свою вкорінену гнучкість, нинішнє світове антимонопольне законодавство не містить потрібних важелів регулювання конкуренції саме цифрових платформ. Нормативне зобов’язання обмінюватися даними, надавати доступ до власних ресурсів, притягнення компаній до відповідальності у таких випадках стримує конкуренцію, а  надмірна та штучно створена конкуренція стримує інновації.

Тепер законодавці вирішують: як стримувати гігантів, при цьому не задушити інновації, не завдати шкоди споживачам і не зірвати з колії конкурентний процес, який теж треба захистити?

Цей консенсус одночасно бентежить і викликає занепокоєння.

Європа вже має свій план перезавантаження правил регулювання цифрових платформ та приручення технологічних гігантів. В рамках великого перезавантаження політики для оновлення регіональних правил цифрового бізнесу та стримування Big Tech європейці вводять  «Закон про цифрові ринки (DMA)» та «Закон про цифрові послуги (DSA)».

Перший пропонує нові правила конкуренції для так званих «воротарів» («gatekeeper») платформ спрямований усунення передбачуваних недобросовісних дій і підвищення змагальності між конкурентами. Другий регулює правила модерації контенту «дуже великих онлайн-платформ». Діяти будуть на випередження – завчасно обмежать самопільги та змусять компанії вести відкриту політику.

А ще європейці збільшують штрафи для Big Tech. Найвищі тепер будуть становити від 6% (у законі DSA) до 10% (у законі DMA) від світового річного обороту, тоді як нинішні дозволяють лише 4%.

Американці ж притримуються загального руху «велике – це погано». Більше ста років тому, за допомогою закону Шермана (кістяка антимонопольного законодавства США) американці знищили своїх монополістів. Але, схоже, історія повторюється. Радикальні зміни які пропонують внести в цей закон стосуються якраз Big Tech.

Для домінантних платформ тепер буде діяти принцип «рівні умови для однакових послуг», функціональна сумісність із конкурентними сервісами та можливість перенесення даних користувачів.

Але при цьому американці можуть розділити компанії і заборонити працювати в суміжних напрямах. Це може бути як примусовий продаж частини бізнесу, так і створення окремих бізнес-структур, незалежних від материнської компанії. Водночас пропонують запобіжник для подальшого екстенсивного росту техногігантів: будь-яке їхнє наступне придбання буде вважатися неконкурентним, поки вони не доведуть зворотне.

Антимонопольне законодавство США має давню історію, але головні принципи конкурентного права американців залишаються незмінними: конкуренція однаково важлива як для бізнесу, так і для споживачів. Їх головна ціль: не залякування бізнесу, а захист інтересів суспільства.

 

Юлія Коробова, експертка «Ліги антитрасту»