АМКУ закрив справу проти Мінюсту за створення монополії на продажі арештованого майна

21.07.2021   //  

Чи стане АМКУ адвокатом порушників на постійній основі?

На виконавчу службу Мінюсту покладається важлива функція – забезпечення примусового виконання рішень судів та інших органів, які добровільно суб’єкти, яким вони адресовані, виконувати не збираються. Левова частина таких рішень – про стягнення коштів.

І коли у боржника грошей на рахунках немає, виконавці Мінюсту мають розшукати та арештувати його майно, а потім продати на торгах.

До 2014 року торги проходили традиційно «з молоточком» та були «окутані» купою корупційних скандалів. Майно оцінювалося за заниженою вартістю, до торгів не допускалися сторонні покупці. Купити його можна було по домовленості з самими виконавцями. Й не рідко траплялися випадки, коли боржник сам купував з величезним дисконтом своє майно, а виручених коштів не вистачало, щоб покрити борг.

В квітні 2014 Уряд вирішив це змінити та започаткувати експеримент з продажу арештованого майна боржників на електронних торгах: всі все бачать та будь-хто може взяти участь, поторгуватися та купити.

В грудні 2015 експеримент визнали успішним, затвердили постійний порядок реалізації арештованого майна та доручили державному підприємству самого Мінюсту «СЕТАМ» цим займатися. Відтоді «СЕТАМ» працював одночасно у чотирьох ролях: адміністрування системи електронних торгів, організація торгів, зберігання та реалізація арештованого майна. Отже став не тільки монополістом, а й мав низку адміністративних функцій, що посилювали його монополію та ринкову владу.

Чи можна чекати від монополіста «хорошої поведінки»? Не тільки наш, а й світовий досвід та наука дають однозначну відповідь – ні. Нарікання на схеми, корупцію, демпінгові продажі продовжилися, а незалежні від Мінюсту електронні майданчики вимагали їх допустити до цього ринку. Адже не безпідставно вважали, що зосередження всіх повноважень в руках чиновників та їх підприємства – вдячне середовище до корупції, а діяльність з продажу арештованого майна – не біном ньютона, щоб не допускати до неї приватний бізнес.

Отримавши низку скарг, з 2016 року Антимонопольний комітет почав вивчати дії Мін’юсту щодо створення умов для монополізації ринку реалізації арештованого майна боржників одним підприємством – «СЕТАМ».  

Зрозуміло, що Мінюст не хотів відпускати зі своїх рук таку владу над майном боржників та, пов’язані з нею доходи, як легальні, так і не легальні. Та не мав бажання цим ділитися з приватним сектором. Єдиний, хто міг змусити Міністерство послабити «хватку» та рухатися в бік цивілізованих та проконкурентних правил був АМКУ.

Виявивши ознаки антиконкурентних дій, Комітет обрав демократичний шлях їх усунення та надав рекомендації. Якби Мінюст переглянув Порядок та  відкрив ринок для інших компаній, тим самим виконав би рекомендації та уникнув би подальших звинувачень та розслідувань.

Але Мін’юст вирішив по-іншому та «забив» на рекомендації відомства. Як наслідок, АМКУ відкрив справу і лише тоді почався повільний та довгий процес змін.

По черзі виправляючи ті проблеми, на які ще у 2016 році вказав АМКУ, Мінюст категорично не хотів позбавити «СЕТАМ» подвійного статусу адміністратора системи та продавця. А таке поєднання з одночасним запуском на ринок приватних та незалежних продавців, надавало «своєму підприємству» значні переваги, чого АМКУ не міг дозволити. Адже коли ти адмініструєш системи, в якій ти та твої конкуренти продають майно, погодьтесь, у тебе, як адміністратора, позиції суттєво кращі, і в частині доступу до закритої інформації, і в частині можливостей для маніпуляцій.

Більш детально про це «Ліга антитрасту» писала раніше https://nashigroshi.org/2020/09/23/setamivs-kyy-karfahen-pav-chy-til-ky-pokhytnuvsia/.

Розслідування тривало до травня 2021 року та завершилось, кажучи простою мовою, нічим,  порожнечею – закриттям провадження. Хоча ситуація на ринку кардинально не змінилася, «СЕТАМ» залишив за собою певні привілеї, а приватні майданчики досі працюють у несприятливих умовах порівняно з державним монополістом.

В рішенні про закриття Комітет прийшов до висновку, що рекомендації виконано, великої шкоди конкуренції не нанесено, тому карати Мінюст не має за що та треба «зрозуміти і простити». При чому зробив це, спираючись на клопотання самого порушника – Мін’юсту, про закриття справи у зв’язку із виконанням рекомендацій, без жодного власного висновку про визнання чи невизнання саме Комітетом факту їх виконання, та реального поновлення конкуренції на ринку.

Обґрунтування ж підстави закриття справи, взагалі робиться на абсолютно нехарактерних для конкурентного відомства висновках.

Комітет вважає, що створення Мін’юстом монополіста не призвело до суттєвого впливу на конкуренцію на ринку арештованого майна, оскільки з моменту запровадження  електронних торгів арештованого майна, монополіст так і залишився монополістом. Що недивно, враховуючи особливі умови, які Мінюст створив для свого державного підприємства, та які не дають можливість зрости конкурентам.

Крім цього Комітет вважає, що штучно створені Мін’юстом умови для  монополізації конкурентного ринку, коли вхід на ринок для потенційних учасників повністю закрито – лише   припущення того, що завдяки діями Мінюсту відбулась монополізація. Адже можливо на цьому ринку й не мало бути нікого, крім самого Мінюсту.

І як результат, Комітет дійшов «гідного» висновку, що створення органом влади монополії там, де може бути конкуренція – це нормальна практика. Якщо Мінюсту відповідає за реалізацію  майна, йому й вирішувати – чи робити це в конкурентний, чи в монопольний спосіб. І не важливо, що Конституція України чітко вказує, що виді та межі монополії визначаються виключно законом, саме з метою того, щоб кожне Міністерство у сфері свого впливу «не плодило» монополістів.

Можна припустити, що до прийняття рішення саме у такій формі та вигляді  Комітет спонукали не найкращі прояви, серед яких боягузтво та підлабузництво перед впливовим Мінюстом. Адже коли справа розслідувалася, Міністерство активно використовувало свій адмінресурс для тиску на АМКУ. Державна уповноважена АМКУ, що розслідувала цю справу та сьогодні очолює «Лігу антитрасту», навіть зверталася до Голови АМКУ з офіційною заявою щодо здійснення на неї тиску з боку посадовців Мінюсту. Проте, отримала відповідь, що за законом «Про Антимонопольний комітет» тиснути заборонено на керівництво відомства, а захист державних уповноважених від тиску – не передбачений.

Забігаючи наперед, вангуємо, що таке нове правило Комітету спонукатиме інші державні органи створювати і собі «монополькі» та «забивати» на рекомендації, адже в підсумку вирок буде незмінним – невинні.

Нажаль, такі підходи Комітету лише погіршують наш прогноз на найближче економічне майбутнє України.

Питання:

• Як так сталося, що АМКУ після більше 25 років існування, показує такий низькій рівень фаховості у підготовці та прийнятті своїх процесуальних документів?
• І як з таким рівнем етики та професіоналізму Комітет планує в подальшому захищати конкуренцію, а тим більш у протистояннях з великим капіталом та олігархічними монополіями?

https://amcu.gov.ua/npas/pro-zakrittya-provadzhennya-u-spravi-130-261364-17

 

Анжеліка Ізотова, експерт «Ліги антитрасту»