Залишилося одне правило: відсутність правил. Або чому АМКУ по-різному «судив» Курченко та Медведчука
Автор: Олена Поканєвич, фахівчиня з конкуренційного права та M&A платформи «Ліга антитрасту»
Антимонопольний комітет дозволив державній «Укртранснафті» отримати в управління арештовану трубу оточення В.Медведчука, а от «1+1 Інтернет» забрати активи «Українського Медіа Холдингу» С. Курченка – ні. Для різних вердиктів застосовувалися одній ті самі законодавчі норми, проте трактував їх АМКУ кардинально по різному.
І, можливо, ми б не звернули на це увагу, адже забрати «трубу» у Медведчука – це добре, як і не віддати медіа-холдинг Коломойському – також не зрада (хоча і погано, що він залишився у Курченко). Проте, така кардинальна відмінність підходів дасть можливість оточенню Медведчука цілком законно поставити під сумнів передачу труби в управління державній компанії та, за наслідком, відшкодувати з бюджету спричинені збитки.
За українським законодавством, коли Агентство з розшуку та менеджменту активів знаходить «злочинне майно», воно звертається до суду для накладення на нього арешту. Проте, поки не буде кінцевого вироку суду про конфіскацію, це майно треба зберігати в схоронності, щоб воно не втратило свою цінність, та обслуговувати, і на це потрібні гроші.
Враховуючи те, що АРМА немає компетенції та фізичної можливості ефективно управляти одночасно різноманітними бізнесами, законодавець передбачив, що вона може передати арештоване майно в управління іншим компаніям. А щоб мінімізувати при цьому корупційні ризики, відбір цих компаній має відбуватися на прозорому та проконкурентному конкурсі.
Не будемо зараз зупинятися на тому, як ці конкурси проходять – це довга історія для окремої статті. Поговоримо, що відбувається після конкурсу.
Коли АРМА визначало переможця, якщо актив, що передається в управління дорогий, а компанія, що перемогла – відноситься до великого бізнесу зі значними оборотами, без АМКУ не обійтися. АРМА разом з переможцем конкурсу мають іти до Антимонопольного комітету та отримати дозвіл на передачу цього активу в управління. За законом антимонопольний контроль має стати запобіжником від ситуації, коли актив в управління отримає прямий конкурент та, за наслідком, стане монополістом або посилить своє монопольне становище.
Проте, за антимонопольним законодавством, щоб АМКУ зміг винести свій вердикт: дозволити чи не дозволити, – АРМА та переможець мають надати до відомства повний пакет документів про цей актив, якого зачасти в них немає. Бо власник арештованого активу, будучи не зацікавленим, щоб у нього його забрали, навіть тимчасово, вживатиме максимум заходів, аби цю інформацію приховати. І тоді відомство вимушене або не дати дозвіл через відсутність повного пакету документів, або оцінити транзакцію як «недружнє поглинання» та піти тривалішим, складнішим, але легальним шляхом та за кілька місяців, за відсутності загроз монополізації, таки надати дозвіл.
Саме з цією проблемою – відсутності документів, зіткнулися АРМА та холдинг «1+1» Ігоря Коломойського при спробі отримати в АМКУ дозвіл на передачу йому в управління активів «УМХ» біглого С. Курченка . Та АРМА і державна «Укртранснафта» при отриманні в АМКУ дозволу на передачу в управління частини арештованого нафтопродуктопроводу «Прикарпаттязахідтранс» проросійського екс-олігарха та кума В. Путіна – В. Медведчука.
І в двох випадках одну й ту саму проблему АМКУ вирішив абсолютно по різному.
Заяву АРМА та «1+1 Інтернет» Комітет залишив без розгляду. Причиною було як раз те, що до заяви не було додано весь необхідний пакет документів, якого ні в АРМА, ні в «1+1» не було. По заяві ж АРМА та «Укртранснафти» відомство прийняло протилежне рішення та дозволило передачу активів в управління, попри відсутність необхідних документів.
Щодо «труби Медведчука» АМКУ «обійшов» необхідність надання всіх документів, зазначивши у своєму рішенні, що «Прикарпаттязахідтранс» – не є стороною транзакції, на яку отримується дозвіл. Бо актив в управління передають не вони, а АРМА.
При цьому в аналогічній ситуації щодо медіахолдингу, АМКУ, попри те, що так само його активи в управління передавало саме АРМА, а не Курченко або «УМХ», вважав холдинг стороною транзакції та вимагав надати документи про його діяльність.
Отже, виходить, що потрібні чи не потрібні документи, та чи є чи не є власник арештованих активів стороною процесу під час отримання дозволу АМКУ на передачу їх в управління переможцю Агентством – відомство вирішує в ручному режимі, «кейс бай кейс», залежно від політичної доцільності в конкретному випадку в цей проміжок часу. І замість внесення змін до законодавства, з метою оптимізації дозвільної процедури, або витрачання додаткових кількох місяців на дотримання діючих норм – Комітет просто вирішив «забивати» на закон у випадках, коли з політичних мотивів вважатиме це за доцільне.
І попри спокусливість «простих рішень», ігнорування законів та вибірковий підхід – це однозначний рух в протилежному від правової держави напрямку. Відсутність правил ще не допомогла жодній державі стати потужною та заможною, і навпаки – гарантовано сприяла корупції, бідності та дефіциту справедливості. На додаток, в даному випадку, оточення Медведчука отримало більш ніж достатньо аргументів для того, аби довести в українських чи міжнародних судах застосування до них «вибіркового» підходу, а значить скасування транзакції з передання труби в управління зі всіма послідуючими за цим фінансовими претензіями до українського державного бюджету.
Олена Поканєвич, експерт «Ліги антитрасту»