Про недолугість та шкоду державного регулювання цін на пальне в Україні
18.05.2021   //   8 Переглядів
  1. Автор: Агія Загребельська, засновниця “Ліги антитрасту”, держуповноважена АМКУ у 2015-2019 гг.

    Державне регулювання цін – крайній захід, до якого вдається держава, коли в силу різних причин цінової конкуренції на ринку немає та держава не може її відновити. За більш ніж десять років Україна вперше вдається до цього крайнього заходу на ринку пального.

  2. Я не знаю актуальних прикладів державного регулювання цін на пальне в розвиненому світі. Так, держава завжди втручалась та буде втручатися в цей ринок. Наприклад, в США після ураганів ціни на пальне різко зростають, тому включаються закони для надзвичайних ситуацій, що забороняють спекуляцію. Або у Франції є спецфонди, куди з кожного літра проданого пального всі відраховують незначний відсоток та у разі різкого зростання цін, різницю вище певного рівня держава компенсує з цього фонду. Але щось схожого на рішення нашого уряду не бачила.
  3. Це вирок перш за все Антимонопольному комітету та президенту, який майже два роки тому достроково та безпідставно повністю оновив його склад на підконтрольних йому людей. За останні два роки ці люди «запустили» ситуацію на ринку пального настільки, що цінова конкуренція зникла і держава не може ніяк її запустити, тому вимушена замість ринку сама регулювати ціни.
  4. Ціна на пальне впливає на ціни всього навколо, бо в собівартості майже кожного товару є паливна складова. Тому держави завжди уважно до цього ринку ставляться, а конкурентні відомства світу проводять постійний моніторинг ринку. Але в АМКУ розформували(!) структурний підрозділ, який мав би цим займатися. Всі працівники, що мали досвід та уявлення про цей ринок, звільнені, нові – ніколи цим не займалися. Як наслідок, вже більше року АМКУ не моніторить паливний ринок та навіть не розуміє, що на ньому відбувається, не кажучи вже про вжиття ефективних заходів, спрямованих на вирішення конкурентних перекосів.
  5. Причин, які впливають на зростання цін на паливо в Україні, кілька.

Об’єктивні:

– світове зростання цін на нафту;

– паливний шантаж РФ;

– зупинка на регламентні роботи НПЗ в Білорусі.

Необ’єктивні:

– картельна змова АЗС в преміум-сегменті;

– практика відмови АЗС від цінової конкуренції стелою через програми лояльності;

– паразитування олігарха І. Коломойського на ринку виробництва вітчизняного палива, в тому числі державою, що стримує його в розвитку;

– аномально велика кількість АЗС в Україні;

– значний відсоток нелегальних АЗС, операторів, що ухиляються від сплати податків або продають неякісне пальне;

– дуже незначний відсоток комплексів із самообслуговуванням.

  1. Жодна із зазначених вище проблем не вирішується державним регулюванням(!) цін. Державне регулювання цін доречно лише тоді, коли цінової конкуренції немає через монополію (!), не через картель (!). Монополії на ринку роздрібної реалізації світлих нафтопродуктів в Україні немає, тому немає жодних підстав для державного регулювання.
  2. Постанова уряду про державне регулювання прийнята з порушенням порядку, що передбачений для регуляторних актів. Тому може бути успішно оскаржена операторами в суді. Крім того, за українським законодавством, якщо державне регулювання цін принесло бізнесу збитки, він має право на їх відшкодування з бюджету. Тому постанову в суді можуть заблокувати та скасувати, а гроші стягнути з платників податків.
  3. З постанови так і не зрозуміло, що регулюють – маржу чи ціну. Бо в змінну складову не включена логістика, ціна електрики, мінімальна заробітна плата тощо. А значить, по логіці, це має покриватися за рахунок нормативно встановленої маржі.
  4. «Нафтогаз», який сьогодні має за постановою встановлювати ціну на пальне, дійсно має паливний напрямок бізнесу. Але він повністю контролюється Коломойським. Тому не зрозуміло, чому виконавчий орган при офісі президента вирішив саме НАКу/Коломойському це доручити. Варто ще додати, що від запровадженого регулювання виграють підконтрольні Коломойському АЗС. А також, що саме в ці дні нібито «Роснефть» визначилася з новим постачальником – «Сокар». Саме вони, проміж іншого, постачають нафту на НПЗ Коломойського та мають з ним давні хороші стосунки.
  5. І насамкінець про програми лояльності. Так, оператори АЗС мають конкурувати стелою. Програми лояльності призводять до того, що АЗС відмовляються від цінової конкуренції стелою, бо пальне коштує не стільки, скільки там зазначено. Для цього розвинений світ вдається до заборон програм лояльності, що приводять до такого результату. Але (!) не до державного регулювання цін. 

Блог від: Агія Загребельська