Як держава допомагає облгазам обходити систему «Прозорро»

02.02.2021   //  

Чому облгази не використовують «Прозорро» для закупівлі газу, не дивлячись на вимоги закону?

Близько половини грошей, які населення сплачує за доставку газу (розподіл) операторам ГРМ (облгазам) – це виробничо-технологічні втрати (ВТВ).

Сюди входить так званий «технічний» газ, що необхідний для забезпечення нормально функціонування труб, витоки газу, «температурні коефіцієнти» тощо.

Природний газ для покриття ВТВ облгази мали б купувати в системі «Прозорро», щоб громадськість та державні органи контролювали, як природні монополісти витрачають гроші споживачів.

Але тривалий час парламент, Антимонопольний комітет, НКРЕКП та інші органи грають з облгазами у піддавки. Держава нібито і запроваджує обов’язок купувати через «Прозорро», проте кожного разу залишає лазівку для обходу.

В 2015 році Верховна рада прийняла Закон «Про публічні закупівлі», чим зобов’язала фактично природних монополістів витрачати отримані від споживачів кошти на закупівлю товарів через систему «Прозорро».

Це мало б зробити прозорими всі їх закупівлі задля того, аби зашкодити фіктивним операціям та штучно завищеним цінам. Облгази – в списку природних монополій, отже мали б потрапити під дію цього закону.

Проте чи то по недбалості, чи то умисно, але законодавчу норму виписали невдало. Під дію закону потрапило «забезпечення виробництва, транспортування, постачання та зберігання газу» без слова «розподіл».

А саме розподілом і займаються облгази. І саме по цьому виду послуг вони мають природну монополію.

Хоча закон був дірявий, компетентні органи могли змусити облгази піти в «Прозорро», наполягаючи на тому, що розподіл передбачає зазначену у законі діяльність із транспортування газу.

Однак, першим здався Антимонопольний комітет, тендерна колегія якого протрактувала законодавчі норми не на користь споживачів та держави, а на користь газовиків.

Своїми рішеннями АМКУ закріпив право газовиків не проводити закупівлі в «Прозорро» через відсутність в законі слова «розподіл».

В лютому 2017 року енергетичний регулятор (НКРЕКП) спробував усунути цю прогалину та все ж таки змусити облгази відкрито витрачати гроші населення.

Комісія затвердила Ліцензійні умови, якими зобов’язала облгази здійснювати закупівлю товарів відповідно до визначених Законом «Про публічні закупівлі» процедур.

Однак, і тут держава вдарила «в штангу», бо застосоване формулювання не виправляло законодавчої прогалини, адже АМКУ вже дав свій висновок, що закупівельні процедури не зобов’язують облгази іти в «Прозорро».

Як наслідок, не проводячи процедури в «Прозорро», облгази формально виконували норму Ліцензійних умов, оскільки за рішеннями тендерної колегії АМКУ проводили процедури відповідно до визначених законом процедур, не порушуючи його.

Крім цього, навряд чи НКРЕКП могло виписати норму Ліцензійних умов по іншому, бо обов’язок проводити процедури в «Прозорро» має бути закріплений саме на рівні закону, та виправляти створений депутатами та АМКУ дефект мав би парламент, внесенням змін до закону, або суди, скасовуючи рішення тендерної колегії АМКУ.

Хоча Комісія могла б зайняти принципову позицію та не включати у тариф на розподіл газу, який без її затвердження облгази не можуть збирати з населення, витрати, що понесені в обхід «Прозорро».

Але чи то не відчуваючи впевненості в своїх силах, чи то «по домовленості» уникаючи боротьби, НКРЕКП здала позиції та затверджувала газовикам тарифи, включно з витратами на непрозору закупівлю природного газу для ВТВ.

У вересні 2019 року парламент прийняв зміни до Закону «Про публічні закупівлі», виправивши помилку та включивши «розподіл» окремим словом.

Це не дозволяло вже трактувати норму по-іншому та зобов’язувало газовиків з квітня 2020 року проводити закупівлю в тому числі газу виключно в системі «Прозорро».

Однак і тут юристи газовиків обіграли державу. В грудні 2019 – березні 2020 року, до вступу в дію закону, вони оголосили в системі «Прозорро» 16 процедур закупівель природного газу на загальну суму майже 4 млрд грн начебто демонструючи державі свою відповідальну позицію.

Проте жодна з цих процедур не відбулася, бо не знайшлось жодної компанії-постачальника газу, що зголосилась би укласти мільярдний контракт. Я бачу дві основні причини такого стану речей:

• заздалегідь невигідні для постачальників умови договору, що передбачають постоплату з відстрочкою 120 днів з моменту поставки (облгази як аргумент зазначають, що населення платить із запізненнями, але ж здебільшого не в 120 днів, тому це лише «відмазка»);
• заздалегідь невигідна для постачальників ціна газу, що коливалася у різних облгазів від 3,29 до 5,23 грн за куб. м з ПДВ. У цей же час ціна контрактів на біржі була вищою на 0,1-2,5 грн/куб.

За логікою закону, після перших неуспішних відкритих торгів, облгази мали оголосити повторні. Та у разі, якщо б і вони пройшли з таким самим результатом – закупити газ по переговорній процедурі.

Тоді, ми б бачили: у кого, за скільки та на яких умовах вони все ж таки закупили газ.

Однак, враховуючи, що тендери вони оголосили «фальстартом», за кілька місяців до вступу в дію закону, то й обов’язку іти по такі процедурі не мали.

Та у кого і за скільки вони в підсумку закупили газ – невідомо. Це мала б знати НКРЕКП і ми звернулись до комісії з запитом про цю інформацію.

Однак у мене є сумніви, що ми отримаємо відповідь, адже газовики могли загрифувати цю інформацію як комерційну таємницю.

Але вже жу цьому році облгази мають провести закупівлі в «Прозорро» чи на відкритій біржі, – скажете ви.

Можливо так, а можливо ні. Бо, маючи контракти 2020 року, вони можуть просто їх змінити: продовжити строк, збільшити обсяги та ціну.

І в правовій державі, де контролери мислять не бюрократичними категоріями «згідно з, відповідно до», а й будують правозастосування не в інтересах окремих олігархів – такий фокус завершився б для облгазів плачевно.

Але Україна – країна можливостей, де втілюються в життя навіть найзухваліші олігархічні мрії. Тому фінал у цієї епопеї може бути різний, адже розпоряджаються вони, традиційно, не своїми, а нашими грошима.

І наостанок. Думаєте, такі фокуси виробляють тільки фірташівці? Ні, інші облгази вчиняють ще простіше: вони або не оголошували жодної процедури закупівлі газу в «Прозорро», або ще простіше – вони взагалі в системі «Прозорро» не зареєстровані та тендери ніякі, не тільки газові, там не проводять.

Трохи відрізняється модель поведінки «Кіровоградгазу», що належить «Нафтогазу».

Останній хоч і пішов «по стопам» фірташівців, оголосивши закупівлю природного газу в листопаді 2019, проте ціну поставив вищу – 10 грн за 1 куб. м. Але радіти зарано, бо відстрочка платежу за контрактом складає 365 календарних днів. Очікувано на закупівлю ніхто не прийшов та вона була відмінена.

У червні 2020 року «Кіровоградгаз» провів ще одну процедуру на менший обсяг закупівлі, з меншою ціною (5,5 грн/куб) і такими самими умовами оплати.

Але вона вже пройшла умовно-успішно. Перемогу без пониження ціни під час аукціону здобув нафтогазівський постачальник.

Потім кілька разів до договору вносилися зміни, в тому числі в частині продовження його дії та збільшення ціни газу.

Агія Загребельська, вперше опубліковано у «Бізнес.Цензорі»