Дитяче харчування для Хомутинніка з додатками рейдерства
12.01.2021   //   1276 Переглядів

Відомий екс-політик вирішив взяти на свій баланс Хорольський завод дитячих продуктів. Не зважаючи на те, що по ньому вже шостий рік розслідуються справа про рейдерське захоплення.

У грудні кіпрська фірма Віталія Хомутинніка «Cacique Limited» звернулась до Антимонопольного комітету України за дозволом придбати Хорольський завод дитячих продуктів. Сталось це одразу по тому, як проблему з цим заводом розглянула тимчасова спецкомісія з питань захисту інвесторів у парламенті. Як анонсувала голова ТСК Галина Янченко, «Спірна ситуація навколо комбінату триває 5 років. Тоді власника підприємства, під приводом необхідності захистити від рейдерських атак, рейдернули власні юристи. В результаті інвестор втратив вже інвестованих 20 млн доларів».

Насправді багаторічну історію рейдерства Хорольського заводу можна викласти кількома реченнями: бізнесмен Георгій Сажинов придбав його у трудового колективу, яких представляв директор Микола Гавриленков. Через шість років після того продавець вирішив відкотити продаж назад. Для захисту найняли юристів. Захист відбувся успішно. Тільки-от несподівано виявилось, що під часу цього захисту, завод за чверть ціни перейшов у власність до зовсім іншого бізнесмена, про що сам власник дізнався постфактум, звинувативши у цьому власних юристів.

Якщо знати, що юристами власника заводу в той період були нинішній суддя Верховного Суду Іван Міщенко і його юрфірма «Trusted Advisors», також в цій історії з’являється пізніше призначений заступником керівника Офісу Президента Зеленського Андрій Смирнов, а «добросовісним набувачем» активу врешті стала одні з найбільших латифундистів Дніпропетровщини – родина Астіонів, сказане набуває цікавого контексту.

«Наші гроші» паралельно з ТСК працювали над цим матеріалом, відтак поділимося подробицями, які нам вдалось знайти.

Звідки з’явились юристи

«Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів» – єдиний в Україні завод дитячих сумішей. Пачки з написом «Малиш» і «Малютка» в продуктових магазинах – це саме він.

Контрольним пакетом акцій володів колектив через одноіменну ТОВ, якою керував колишній «радянський» директор заводу Микола Гавриленков.

У середині 2000-х акції заводу почали скуповувати російські бізнесмени Георгій Сажинов та Костянтин Малофєєв через компанії, пов’язані з групою «Нутритек». У результаті контрольний пакет перейшов до них.

Однак у 2013 році українська ТОВка «Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів», яка 6 років тому продала завод у Хоролі, передумала і взялася повертати актив через суди. Керував ТОВ колишній директор заводу Микола Гавриленков, якому вже на той час було 80 років. Кажуть, Гавриленков міг бути лише виконавцем у цій історії, однак власникам заводу це однаково створило відчутні проблеми в юридичній площині.

В судах інтереси Сажинова захищали, зокрема, юристи Іван Міщенко (зараз – суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду), Владислав Рєзніков, Артем Подольський, Сергій Протасов та Олександр Архіпов. У лютому 2014 року Міщенко, Рєзніков та Подольський створили юрфірму «Trusted Advisors», яка продовжила надавати Сажинову юридичні послуги.

Зліва направо: Артем Подольський, Іван Міщенко, Владислав Рєзніков, Сергій Протасов, Олександр Архіпов.

Не будемо описувати судові перипетії. По-перше, вони закінчились для власників щасливо, по-друге, головна проблема проявилась в іншому місці.

Початок втрати управління над заводом

Згодом стало зрозуміло, що структура, яка володіє заводом – ОАО «Нутринвест» – банкрутує. Тож у серпні 2014 р 84,4% акцій заводу перекинули з «Нутринвест» на офшор «Hotix Managеment LTD» із Британських Віргінських островів. За документами, які є в «Наших грошей», «Hotix» підконтрольна лише Георгію Сажинову.

Зі слів Сажинова, на початку 2015 року Іван Міщенко запропонував реорганізацію заводу для ефективного захисту від стороннього впливу: всі активи перевести на нові підприємства, а юрособу ПАТ «Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів», яка володіла заводом – ліквідувати. Але для цього Міщенко хотів призначити на посаду свого гендиректора Віталія Ільницького та отримати повноваження для себе і юристів «Trusted Advisors» на представництво інтересів членів наглядової ради – ними були фірми Сажинова з Кіпру та РФ. Міщенко запевняв, що Ільницький повністю підконтрольний та адекватний, тож Сажинов погодився на цю кандидатуру. Умовою інвестора Сажинова було, щоб в результаті реорганізації він повністю контролював нові юридичні особи та власні активи, які на той час мали значно більшу вартість, ніж коли купували завод. А купували, каже Сажинов, за $15 млн, що частково підтверджується даними з судового реєстру.

Версія ексюристів власника заводу інша (повністю її можна прочитати тут). Цю версію «Нашим грошам» озвучили Артем Подольський та адвокат Івана Міщенка – керуючий партнер юрфірми «Aver lex» Ольга Просянюк. За цією версією, Сажинов вирішив продати завод, і уже навіть знайшов покупця. Деталі домовленостей Подольському не відомі, але він припускає, що «угода передбачала якусь офшорну частину, де й відбувся чи мав відбутися основний розрахунок». Найпростіше було продати акції. Але, як пояснював на допитах Іван Міщенко, хоча на той час компанія Сажинова «Hotix management LTD» формально була власницею заводу, бо підписала договір купівлі-продажу акцій, інша сажинівська структура, що продала актив, «Нутринвест», банкрутувала, а тому фактично не змогла переписати ці акції на «Hotix». Відповідно, Сажинов не міг продати акції, а, отже, й отримати гроші з продажу. Тому власник заводу нібито вирішив продати майно.

Також різниться версія ексюристів і Сажинова щодо новоспеченого гендиректора Ільницького, якого «Нашим грошам» не вдалося знайти. На допитах «Trusted Advisors» заперечують, що знали Ільницького і запевняють, що його призначили за ініціативою власника заводу.

Подольський під час фактчеку цього тексту вніс зауваження, що «Сажинов особисто співбесідував Ільницького в Москві, що можна перевірити, глянувши на перетини кордону Ільницьким. Після співбесіди Сажинов ухвалив самостійне рішення призначити Ільницького директором заводу». Хоча, звісно, співбесідувати можна як і свого ставленика та знайомого, так і особу, яку тобі рекомендують і яку бачиш уперше.

До того ж, факти свідчать, що юристи можуть лукавити. Оскільки Сажинов більшість часу був за кордоном, а Ільницький там, де й юристи заводу – в Києві, і, судячи з відкритих даних, до Хоролу працював директором департаменту в компанії «ТАКО» («Технологічна аграрна компанія об’єднана»). Членом наглядової ради в цій же компанії був батько Артема Подольського Борис Подольський, якого сайт Latifundist називає реальним власником цієї структури. Також на «ТАКО» працювали всі юристи «Trusted Advisors», які представляли також і інтереси Сажинова, про що свідчать відповідні довіреності: Сергія Протасова – 19 вересня 2014 р, Івана Міщенка та Владислава Рєзнікова – 25 листопада 2014 р, Олександра Архіпова – 29 грудня 2014.

Підготовка до виведення активів з-під контролю інвестора

Як тільки Ільницький став гендиректором, завод найняв оцінювачів – компанію «Сіті інвест». У Сажинова кажуть, що про цю оцінку не знали. Але його ексюристи це заперечують.

«Угоди передбачали проведення не тільки оцінки майна і погодження, але й інші підготовчі дії, які зайняли приблизно 5 місяців, – каже Подольський. – Це і приведення в порядок технічної документації, і погодження угоди наглядовою радою та зборами акціонерів (річними, про котрі повідомляють у ЗМІ і на котрі запрошують всіх без виключення акціонерів), і податкове оформлення угод. Тож неможливо навіть уявити, що під час продажу активів заводу хтось про це не знав, а тим більше, Сажинов чи його довірена особа на заводі – Почеп».

«Сіті інвест» оцінило весь завод в 30 млн грн, хоча потім слідство стверджуватиме, що актив коштував 100 млн. грн. Водночас, Сажинов на ТСК у Верховній Раді сказав, що в день захоплення підприємства загальна сума інвестицій складала близько $60 млн., а ще на заводі було продукції, сировини та готових компонентів приблизно на $6 млн.

Як тільки зробили оцінку – 17 квітня 2015 року провели збори наглядової ради і 20 квітня 2015 року – збори акціонерів заводу. У Сажинова про ці збори говорять, що вони фіктивні. На цих зборах Ільницькому дозволили продати все.

Сажинов і голова наглядової ради Володимир Почеп стверджують, що про збори не знали. Ексюристи – що це неправда, і версії знову різняться.

«Trusted Advisors» запевняють, що все робили по 4 довіреностях, листах та усних вказівках від Сажинова і його структур. Копії довіреностей та листів нашій редакції надав Артем Подольський. Їх можна переглянути ось тут.

Судячи з цих документів, перелік довіреностей та повірених був таким (членами наглядової ради, нагадаємо, були компанії Сажинова, а представниками від них – юристи «Trusted Advisors»).

Артем Подольський звертає увагу, що дві компанії з наглядової ради були російськими, а інформацію про довіреності, видані на території РФ, можна перевірити на сервісі перевірки російських довіреностей за реквізитами. Сервіс справді показує, що довіреності з такими номерами видавалися, і інформації про їх відміну нема. Але зауважимо, що сервіс не показує змісту самих довіреностей, тобто, ми не можемо верифікувати, хто був довірителями і повіреними, і на що саме довірителі повірених уповноважували.

Георгій Сажинов каже, «чув, що опоненти говорять про існування загальних довіреностей та листів-доручень (доручення для голосування), але їх оригіналів, якщо вони існують, досі слідству не надано. Відповідно, не можна провести експертизу – підроблені вони чи ні». По довіреностях Сажинов деталізує таке. Довіреність на Сергія Протасова підроблена. В матеріалах кримінальних проваджень про це навіть є заява основного акціонера (84,4%) «Hotix management LTD». Яка свідчить, що довіреності Протасову на збори акціонерів компанія не видавала, і якщо десь така є, то «Hotix» просить вважати її підробною.

Копія заяви «Hotix management LTD», що довіреності Сергію Протасову на збори акціонерів від 20 квітня 2015 року компанія не видавала, і якщо десь така є, то просить вважати її пыдробною

 

У Подольського кажуть, що така заява викликає сумнів, оскільки «впадає в очі англійська, не характерна для носіїв мови, розділові знаки за правилами російської-української, а також неправильна дата зборів наглядової ради – 20 квітня 2020 року замість 17 квітня 2020 року».

Також заяву про підроблену довіреність на Протасова «Hotix» зробила через 2 роки після зміни власника заводу. Але Сажинов таке зволікання із заявою пояснює тим, що саме в 2017 році йому від слідчого стало відомо про свідчення Міщенка щодо довіреностей, підкріплених листами на голосування. Враховуючи, що таких листів з дорученнями на голосування не видавалося, а слідство не зробило відповідних запитів, Сажинов зробив це сам. Щодо інших трьох довіреностей – то вони можуть бути справжніми, але при цьому, зауважують Сажинов та його адвокати, в цих довіреностях не йдеться про дозвіл на продаж активу.

Щодо копій листів, які дозволяли продаж заводу, то Сажинов стверджує, що ні він, ані його структури таких листів ніколи не видавали. І якби такі документи були – то опоненти давно їх надали б слідству, враховуючи, що правоохоронці про це просили.

Виведення з-під контролю інвестора автомобілів і обладнання

Продавати завод почали в день зборів акціонерів, на яких цей продаж погодили. Цілісний майновий комплекс подробили на шматки. Тож обладнання і автомобілі (рухоме майно) пішло 20 квітня 2015 року за 18,5 млн грн на дві компанії – ТОВ «Форсет люкс» і «Форт союз». Цікаво, що на допитах юристи «Trusted Advisors» стверджуватимуть, що не були знайомі із «засновниками, керівниками або представниками» фірм, на які продали завод.

Копія протоколу допиту Івана Міщенка в межах повадження щодо заводу в Хоролі.

 

Утім, «Форсет люкс» і «Форт союз» опосередковано таки пов’язані з Міщенком та Подольським через родину Мурильових та столичного адвоката Олександра Швеця.

Детально про ці зв’язки можна прочитати тут

Зв’язок із Іваном Міщенком такий. Як стверджують юристи Сажинова, договір із заводом від «Форт союзу» підписував Геннадій Умінський. Чого, судячи з нашої розмови з Умінським, він не заперечує.

В кількох компаніях («Полі-консалт інвест», «Тайсон рід») Умінський фігурував із таким собі Володимиром Загладою та пов’язаними з ним структурами. Заглада – помічник столичного адвоката Олександра Швеця. На цього Швеця видавав довіреність тимчасовий гендиректор заводу у Хоролі Віталій Ільницький. Забігаючи наперед, ми намагалися поспілкуватися зі Швецем та всіма його помічниками, про яких йтиметься в тексті. Але вони не пішли на контакт.

Довіреність, видана 3 березня 2016 року Віталієм Ільницьким Олександру Швецю.

У Швеця, в свою чергу, є прямий зв’язок із Іваном Міщенком. Зимою 2014 року Швець значився керівником ТОВ «Комодо інвест», а співвласником цієї компанії був Міщенко. Судячи з даних судового реєстру, «Комодо» була нечужою для заводу фірмою, оскільки в січні 2014 року на її рахунки з заводу збиралися перевести 1 млн євро. Пізніше фірма повністю перейшла до Швеця. Схематично ці зв’язки виглядають отак.

При цьому, знайомство зі Швецем Міщенко на допитах теж заперечував.

Копія протоколу допиту Івана Міщенка в межах провадження щодо заводу в Хоролі.

 

Зв’язок із Артемом Подольським такий. На час продажу майна заводу «Форт союзом» керував Олександр Машталяр, а «Форсет люксом» – Олександр Терлецький. Ці чоловіки також фігурують як співвласники іншої компанії, ТОВ «Рівер торг», яка згодом перейшла до Дар’ї Мурильової, судячи з декларації, зараз – працівниці СБУ (тоді Мурильова не працювала в СБУ).

Дар’я Мурильова – колишня невістка Олександра Мурильова. У якого є зв’язок з Артемом Подольським. На цього чоловіка Подольський виписував довіреність на свій автомобіль jaguar x-type.

Довіреність, видана Артемом Подольським 27 лютого 2009 року Олександру Мурильову

 

Схематично ці зв’язки виглядають так.

Водночас, у керівників фірм, на які скинули рухоме майно заводу, Олександра Машталяра та Олександра Терлецького, своя версія появи зв’язку з Дар’єю Мурильовою, яку ми теж публікуємо. Чоловіки кажуть, що раніше працювали на фірми, які спеціалізуються на створенні бізнесу під ключ – «Агенція антикризових рішень» та «Віртуальний офіс». Ці компанії створили свого часу під ключ фірму «Рівер торг». Нею пізніше стала володіти Дар’я Мурильова – вона просто скористалася послугою купівлі компанії під ключ. Також для продажу під ключ були створені й «Форсет люкс» і «Форт союз», і пізніше продані власникам.

Машталяр та Терлецький зробили цікаве зауваження, яке дає сигнал про те, що вивід активів з-під контролю був підозрілим. Вони сказали «Нашим грошам», що бізнес щодо створення компаній під ключ передбачає лише продаж корпоративних прав, і там взагалі не йдеться про ведення господарської діяльності, тобто, ніякого рухомого-нерухомого майна вони купувати не могли.

І тому ні я, ні Олександр Терлецький, ні компанії «Форсет люкс і «Форт союз», ні фірми, що були засновницями цих компаній – «Віртуальний офіс» та «Агенція антикризових рішень» повноважень на підпис договорів купівлі-продажу нікому не видавали, – каже Машаляр, – бо ми взагалі таким не займалися.

Ще Машталяр просить звернути увагу, що договори купівлі-продажу рухомого майна в Хоролі підписувалися людьми, які на той час не мали стосунку до компаній «Форсет люкс» і «Форт союз» (нагадаємо, договір від «Форт союзу» підписував Геннадій Умінський, він значився васником цієї компанії, але пізніше, а договір від «Форсет люксу», за даними юристів Сажинова, підписувала жінка з іменем Каріна Юлдашева, пізніше вона стала офіційною власницею «Форсету» – «Наші гроші»). Машталяр припускає, що ці договори «могли зробити заднім числом».

Слова Машталяра підтверджує також власник «Агенції антикризових рішень» та співвласник «Віртуального офісу» Руслан Логінов.

«Форсет люкс» і «Форт союз» швидко перепродали рухоме майно заводу на компанію «Марінтіс», до якої ми ще повернемося, потім засвітилися у провадженні щодо фіктивного підприємництва і вирішили ліквідуватися в один день – 04 лютого 2016 року.

Виведення землі та будівель з-під контролю власника

На час продажу землі та будівель заводу їх саме арештували. Постарався колишній 80-річний ексдиректор заводу Гавриленков із української ТОВки, яка не полишала спроб повернути актив. Цей арешт унеможливлював продаж. Із ситуації викрутилися просто: знайшли людей, які за гроші принесли реєстратору підроблені довіреність та рішення від імені судді Госпсуду Києва Марини Літвінової. Реєстратор подумав, що документи справжні і зняв арешт. Ходоків пізніше упіймали, але не посадили у зв’язку з закінченням строків давності.

Зразу після зняття арешту 9-10 червня 2015 року Віталій Ільницький продав за 15 млн грн всю нерухомість заводу на компанію ТОВ «Санд трейд». На той час керівником і власником «Санд трейду» значився помічник адвоката Олександра Швеця, про якого ми вже писали, Володимир Заглада, він же і підписав договори.

Копія договору купівлі-продажу, по якому майно заводу продали на ТОВ «Санд трейд».

Утім, у новоспечених власників актив довго не затримався. Зі слів Подольського, це теж із Сажиновим погоджувалося, що Сажинов заперечує. 15-16 червня 2015 року ТОВ «Санд Трейд» перепродало нерухомість на ТОВ «Марінтіс ЛТД» і теж пішло ліквідовуватися. Договори купівлі-продажу з обох боків підписали два помічника того самого адвоката Олександра Швеця: з боку «Санд трейд» – Володимир Заглада, з боку ТОВ «Марінтіс ЛТД» – Вікторія Островська.

Копія договору, по якому майно заводу в Хоролі перепродали з ТОВ «Санд трейд» на ТОВ «Марінтіс».

Пізніше, коли «Марінтіс» банкрутуватиме, слідство виявить, що основним кредитором компанії є ТОВ «Стоктайм». Підписантом та керівником «Стоктайму» в різні періоди був Олександр Мурильов-молодший – син Олександра Мурильова-старшого. Старшому, нагадаємо, Артем Подольський видав довіреність на свій jaguar. Є також зв’язок Олександра Мурильова-молодшого з одним із «Trusted Advisors» Владиславом Рєзніковим – через «Готельний комплекс «Бригантина»: Мурильов був там членом наглядової ради, а Рєзніков – арбітражним керуючим.

Передостанніми з молотка пішли торгові марки заводу. Їх перепродали на компанію «Марінтіс» 11 серпня 2015 року.

Про всі продажі, кажуть у Сажинова, не знали. Судячи з протоколів допитів, оплата за все ішла у безготівковій формі на рахунок заводу.

2 жовтня 2015 року завод захопили фізично. За даними судового реєстру, 100 чоловік охорони привів в.о. гендиректора Віталій Ільницький. Пізніше охоронців збільшили «до 200-250 осіб». Після цього підконтрольних Сажинову людей вигнали з заводу, і більше вони туди вже не змогли потрапити.

Сажинов написав у правоохоронні органи заяву про злочин. А нові власники заводу розважалися, як могли. Так, юрособа, у формі якої існував завод, ПАТ «Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів», почала укладати правочини, які, за версією слідства, згодом довели її до банкрутства. Наприклад, 26 листопада 2015 року ПАТ купило цінних паперів на 125 млн грн у компанії ТОВ «Стокхолл». Одним із керівників цієї компанії значився Леонід Сорока, якого сайт Latifundist ідентифікує як керівника юридичного департаменту вже згадуваної «ТАКО». Або ж 28 грудня 2015 року завод уклав з компанією ТОВ «Сталь фінанс» договір безвідсоткової фінансової допомоги та отримав 8 млн грн. Як пізніше встановило слідство, «Сталь Фінанс» того ж дня отримало таку ж суму від інших двох фірм. Одна з яких, ТОВ «ТД «Хорольський завод дитячих продуктів», зараз припинена, але на момент припинення контролювалися родиною Астіонів. Оскільки пізніше Астіони виявилася «добросовісними набувачами» активу, кілька слів про них.

Голова родини Микола Астіон – ексочільник київського відділення УБОЗ. Його синам Василю та Євгену, а також їх партнеру Михайлу Кошляку належить група компаній Dnipro Agro, яка, за даними ЗМІ, обробляє близько 50 тис. га землі. Деякий час партнером по агробізнесу Астіонів був нардеп Віталій Хомутиннік. Зараз Василь Астіон –  колишній депутат Дніпропетровської обласної ради, у 6 скликанні парламенту (2007-2012 роки) посіпачив на громадських засадах у Хомутинніка, у 8 скликанні (2014-2015 роки) він і Михайло Кошляк були помічниками на громадських засадах нинішнього мера Дніпра Бориса Філатова. В Астіонів знали про підготовку цього матеріалу, 3 грудня 2020 року Василь Астіон прочитав цей текст і запевнив нас, що його юристи дадуть коментарі 8 грудня 2020 року. Утім, у вказану дату бізнесмен передумав, причиною вказавши те, що публікація є «односторонньою».

Виведення з-під контролю інвестора акцій

У липні 2016 року Георгій Сажинов втратив останнє, що лишилося від заводу – акції. Сталося це так. Восени 2015 року в бізнесмена з’явився новий юрист Дмитро Лобас. Його порекомендував «хороший знайомий, не пов’язаний з «Trusted Advisors», із якими на початку 2016 року Сажинов вже не працював. Оновлена команда вирішила захищати бізнес, зокрема, через визнання в судах права власності офшорки «Hotix management LTD» на акції заводу. Це потрібно було для нових позовів, щоб компанія могла бути належним позивачем.

У Лобаса, схоже, міг бути якийсь зв’язок із людьми, на яких переписали майно заводу. Оскільки пізніше він продав 84,4% акцій, належних офшорці Сажинова «Ноtix», як стверджував власник заводу, без дозволу. Покупцем виступило ПРАТ «Амріта», яке невдовзі після продажу почала контролювати Антоніна Мурильова. З 2001 року до травня 2014 року ця жінка була невісткою Олександра Мурильова-старшого, на якого Артем Подольський видавав довіреність на jaguar. Одружена Антоніна Мурильова була з сином Олександра Мурильова Юрієм Мурильовим, судячи з відкритих даних – співробітником ГУ КЗЕ СБУ.

Пізніше слідство виявить, що новий покупець, на якого переписали акції, «Амріта», та зберігач цінних паперів, «Фінтайм», зареєстровані в Києві за однією адресою. А ще «Наші гроші» прослідкували такий зв’язок: співвласник «Фінтайму» Владислав Панченко вказує у своїй біографії, що курував «Українську реєстраційну компанію». Водночас, у відкритих джерелах директоркою цієї структури згадується Ксенія Мурильова (Сорока). Це – дочка Олександра Мурильова-старшого. Схоже, Ксенія Мурильова є дружиною Леоніда Сороки з тієї ж самої «ТАКО».

Версії Дмитра Лобаса і Георгія Сажинова щодо продажу акцій теж різняться.

Лобас стверджує, що в Сажинова був партнер Олександр Ільїн. Вони з Сажиновим запропонували Лобасу виступити представником компаії «Hotix», і Лобас погодився. Після чого Лобас отримав довіреність на представництво інтересів «Hotix». Цей документ Лобасу привіз особисто Сажинов. У березні 2016 року юристи Сажинова виграли суд, який зобов’язав списати акції заводу з рахунку старої компанії Сажинова «Нутринвест», відкритому у «Райффайзен Банк Авалі» і переказати на рахунок нової компанії Сажинова «Hotix», відкритому у зберігача ТОВ «Фінтайм». Як запевняв Лобас на допитах, коли акції заводу перевели з рахунку «Нутринвест» на рахунок «Hotix», почалися розмови про їх продаж. Зокрема, з 11 липня по 16 липня 2016 року Лобас щодня начебто вів переговори з Олександром Ільїним. 21 липня 2016 року за вказівкою Сажинова Лобас продав 84,4% акцій заводу, які належали «Hotix», покупцю, ПРАТ «Амріта», по договору з подальшим зобов’язанням повернути ці акції. Проте, коли акції вирішили повернути, зберігач, ТОВ «Фінтайм», відмовився це робити, бо «Hotix» не оплатила його послуг. Коли гроші заплатили, керівництво «Фінтайм» пішло на лікарняний та у відпустки. А потім виявилося, що 19 серпня 2016 року «Амріта» перепродала акції заводу на ТДВ «Інвестком» із Білої Церкви якогось Миколи Березанського.

Варто зауважити, що під час підготовки цього матеріалу Лобас одним із перших пішов на контакт, докладно відповідав на питання, телефонував, листувався поштою і справляв враження людини, впевненої у своїй правоті. Разом з тим, є факти, які свідчать, що довіреність, видана Лобасу, швидше за все, таки підроблена. Наприклад, щодо цього є експертиза КНДІСЕ.

Копія експеритизи КНДІСЕ щодо того, що довіреність, якою користувався Дмитро Лобас під час продажу акцій заводу в Хоролі – підроблена.

 

Також директорка офшорки «Hotix», Сандра Джина Еспарон, яка нібито від імені «Hotix» видавала Лобасу довіреність, особисто приїжджала до Києва на суди та підтверджувала, що вона цього не робила.

Заява директорки «Hotix Managment Ltd» Сандри Джини Еспарон щодо того, що вона не видавала довіреності Дмитру Лобасу.

 

Листи зі схожими свідченнями надіслали до українського суду із Сейшел реєстраторка, апостиль якої підробили та нотаріус, від імені якого підробку посвідчували.

Що ж до Сажинова, то він каже, що довіреність на Лобаса видавали, але таку, яка не дозволяла відчужувати акцій, а лише на загальне представництво; Олександр Ільїн справді допомагав Сажинову у бізнесі, але про партнерство не йшлося, і що ні він, ні тим більше Ільїн (останній взагалі не був наділений жодними повноваженнями) не уповноважували Лобаса на продаж.

Щодо того, що Лобас з’явився у всій цій історії значно пізніше, вже після розриву Сажинова з «Trusted Advisors», але міг мати з ними зв’язок, то Сажинов пояснює, що видимого зв’язку Лобаса з ексюристами на початку роботи він не помічав. Але «в процесі роботи уже стало зрозуміло, що він грає на стороні тих, хто і розпочав всі дії по заволодінню заводом». Сажинов припускає, що «Лобаса переконали так спрацювати, можливо, перекупивши його».

Через 9 місяців після фізичного захоплення заводу і, відповідно, три дні після продажу акцій, 25 липня 2016 року, Сажинов скликав в «Інтерфаксі» конференцію і публічно оголосив, що його рейдернули. А колишніх адвокатів назвав причетними до рейдерського захоплення. «Trusted Advisors» подали позов про визнання цієї інформації недостовірною і виграли. «Не заважаючи на це, – обурюється Подольський, – він (Сажинов – «Наші гроші») тільки продовжує її поширювати».

У Сажинова про цей суд говорять, що на той час не мали «зібраної достатньої доказової бази своєї правоти, яку б прийняв суд, адже важливі факти, які мають ознаки злочинів, – слідство встановило лише через роки».

Поява Андрія Смирнова

Після того, як Георгій Сажинов втратив контроль над заводом, він переїхав жити до Києва з Москви і не втомлюється ініціювати кримінальні провадження, нові конференції, а інформація про захоплення хорольського заводу постійно з його подачі з’являється в пресі. Нинішні адвокати бізнесмена добралися навіть до НАБУ, змусивши через суд зареєструвати чергове провадження по Міщенку за номером 52019000000000550 від 5 липня 2019 року.

По судовому реєстру ми бачимо, що слідство (не НАБУ, а в різних органах досудового розслідування) деякий час було досить активним, проваджень було багато. В межах одного з них встановили, хто саме сидів на заводі, коли його фізично захопили. Так, каже слідство, в період 2015 по 10 липня 2018 року усіма активами заводу володіло ТОВ «Хорольський завод дитячого харчування». Підписантом цієї компанії реєструвався Олександр Швець, а бенефіціаром – помічник адвоката Швеця Олександр Олексюк.

Також слідчі говорять, що виробництвом продукції на заводі займалося, зокрема, ТОВ «Хорольський завод дитячих продуктів харчування», яке зараз належить Астіонам, а реалізацію в роздрібні мережі здійснювало ТОВ «ТД «Хорольський завод дитячих продуктів харчування». Зараз діяльність цієї компанії припинена, але на час припинення фірма теж контролювалася Астіонами.

Також бачимо, що слідчі в судах вже називали зміну власника заводу «рейдерським захопленням», і стверджували, що «за час проведення досудового розслідування щодо факту зміни власників єдиного майнового комплексу ПАТ «Хорольський молококонсервний комбінат дитячих продуктів» було встановлено, що (до зміни власників – «Наші гроші») причетні правозахисники (адвокати), які співпрацювали та надавали юридичні послуги акціонеру».

Як розповідає Подольський, правоохоронці навіть провели обшуки в офісі «Trusted Advisors», багато разів допитували кожного з юристів, було навіть три одночасних допити Міщенка і Сажинова.

«Один, – каже Подольський, – під відеофіксацію, на якому Сажинов заявив, що претензій до Міщенка не має» (Сажинов каже, що таких заяв не робив).

Згодом ключове провадження перевели з ГУ СБУ у Києві та Київській області в районний відділ поліції на Полтавщину, в частині «рейдерських» епізодів його взагалі закрили (якраз через кілька місяців після того, як Іван Міщенко став суддею Верховного Суду), а розслідування решти справ з того часу суттєво не просунулося.

Кілька років щодо заводу тривала також війна у реєстрах та в судах. Утім, коли опоненти Сажинова заволоділи акціями заводу (пізніше стало зрозуміло, що майно, торгові марки та акції концентрувала одна група людей), вони відкликали з судів позови Сажинова, і той вже став неналежним позивачем та заявником.

У 2018 році Астіони закріпилися на заводі офіційно. 26 червня товарна біржа «Європейська» у місті Кам’янське на Дніпропетровщині влаштувала фестиваль небаченої щедрості. На продаж виставили хорольський завод – уже не поділений на частки, а як цілісний майновий комплекс, майно компанії-банкрута «Марінтіс». Щасливчиком-покупцем стала астіонівська компанія ТОВ «Агропромислова компанія «Дніпроагро» за копійчані для такого активу 25,2 млн гривень. Про це, каже Сажинов, він дізнався значно пізніше.

Судячи з реєстру речових прав, компанії Астіонів нещодавно ще й заставили покупку «Таскомбанку» під кредити в сотні мільйонів гривень.

У вересні 2018 року був момент, коли Сажинов майже повернув завод, але після появи нинішнього заступника керівника Офісу Президента Андрія Смирнова – тоді ще адвоката – це зірвалося. 14 вересня 2018 року ГСУ Нацполу видало постанову про передачу земельних ділянок та будівель заводу на відповідальне зберігання Сажинову. 28 вересня 2018 року, як розповідають адвокати власника, з цією постановою та поліцією приїхали в Хорол. Спочатку мав бути огляд і опис майна, потім – передача. Передачу точно планували, про що свідчить переписка Сажинова в месенджері whats app з абонентом із номером телефона, яким, за даними «Наших грошей» в той час користувався Дмитро Бут. Тоді він був заступником начальника управління ГСУ Нацполу.

Переписка за 2018 рік Георгія Сажинова із абонентом з номером телефону, яким, за даними «Наших грошей», в той час користувався Дмитро Бут. Тоді він був заступником начальника управління ГСУ Нацполу.

 

Коли всі з’їхалися, під заводом з’явився Андрій Смирнов. У якому статусі він був – на запит «Наших грошей» не відповів. Утім, у декларації Смирнова фігурує позика від матері Василя та Євгена Астіонів Ольги Астіон на 9,8 млн грн. Ще Смирнов у публічних джерелах значиться як адвокат бізнес-партнера Астіонів Михайла Кошляка. Тож на чиєму боці він був, здогадатися неважко. Смирнов весь час спілкувався з поліцією, зокрема, з Бутом та говорив по телефону. Після цього представників Сажинова на завод не пустили, актив не передали, а правоохоронці до цього питання вже більше ніколи не поверталися.

Андрій Смирнов та замначальника ГСУ НП Дмитро Бут біля заводу, вересень 2018 року.

Андрій Смирнов спілкується по телефону біля заводу, поряд – поліція, вересень 2018 року.

Останні рухи по заводу були на ТСК в парламенті. Народні депутати звернулися до Офісу Генпрокурора, щоб там взяли на контроль розслідування ключового провадження по цій справі – 42015170000000376.

Одразу після того політик і бізнесмен Віталій Хомутиннік вирішив стати черговим «добросовісним набувачем» заводу, переписавши його від свого давнього бізнес-партнера Астіона.

 

Аліна Стрижак, «Наші гроші»