Кримінально-правовий вихід з «конституційної» кризи: покроковий сценарій
03.11.2020   //  

Текст: Агія Загребельська, співзасновниця “Ліги антитрасту”, держуповноважена АМКУ у 2015-2019 рр.

Найкращий вихід з сьогоднішньої кризи в Україні – це повернення в правове поле. Якими б спокусливими та простими нам не здавались пропоновані незаконні варіанти, державна політика повинна бути розумнішою та стратегічнішою. Неправовий шлях створює дві суттєві загрози для майбутнього:

  • Незаконне звільнення сьогоднішнього складу суду зробить наступний склад занадто чутливим до політичної кон’юнктури;
  • Неконституційний закон про відповідальність корупціонерів потягне виправдувальні вироки для тих, кого будуть намагатись по ньому засудити.

 

Розумію, що на іншій шальці терезів – ризик знищення цим складом Конституційного суду низки важливих реформ.

Але, по-перше, з політично залежним судом та безкарністю за корупцію нам все одно не світить ніяке збереження реформ. А по-друге, реформи можна врятувати.

Для цього питання «що робити з суддями та з їх рішенням» варто розділити на два та під кожне сформувати окрему модель вирішення.

Є два законних варіанти не допустити подальше знищення реформ:

  • Відставка достатньої кількості суддів для відсутності кворуму у КС;
  • Затримання суддів, якщо заяви перших осіб держави є правдивими та є обґрунтовані поза розумними сумнівами підозри, що триває підготовка до вчинення злочину.

 

За законом потрібна згода КСУ на затримання судді. Але є виключення: суддю можна затримати під час скоєння злочину без рішення суду. Також суддів КСУ не можна притягувати до відповідальності за голосування. Але і в цьому випадку є таке саме виключення. За наявності доказів того, що судді в змові з олігархами та проросійськими силами готують злочин проти держави – правових перепон для їх затримання немає.

Якщо судді готують злочин, то серйозність намірів держави щодо моделі реагування – може вплинути на їх подальші дії. Високі шанси на невідворотність покарання роблять найвигіднішим для них виходом з ситуації відмову від доведення злочину до кінця та добровільну відставку.

Обставини, що описуються президентом України в публікації у «Financial Times», потрапляють під підслідність та підсудність НАБУ і Вищого антикорупційного суду (ВАКС). Обидва органи користуються певним рівнем довіри у суспільства, мотивовані та потенційно спроможні провести повне, оперативне та неупереджене розслідування.

Отже кримінально-правовий шлях може бути оптимально ефективним та законним.

Що робити з рішенням КСУ? Для початку важливо визнати, що повноцінно минуле будь-який новий закон вже не виправить. І навіть якщо нам здається, що ми знайдемо ідеальне правове рішення як «красиво забити на КСУ», для Європейського суду з прав людини рішення КСУ все одно обов’язкове для виконання та не оскаржується.

Отже тепер мова може йти виключно про мінімізацію втрат від рішення. Для цього можна звузити та деталізувати положення, що визнані неконституційними та мають бути змінені. Судді КСУ можуть за клопотанням сторони роз’яснити порядок виконання рішення. Загроза невідворотності покарання має спонукати їх видати правосудне роз’яснення. У разі ж відставки – це зможуть зробити новопризначені судді.

Друге місце для мінімізації втрат – пошук найкращої моделі змін. Це має бути баланс між «якнайшвидше та якнайякісніше», бо і те, і те однаково важливо. Швидкість прийняття змін скорочує період індульгенції для корупціонерів. А їх якість – робить реальним покарання корупціонерів в майбутньому та збільшує тривалість життя закону. Прикро, що експерти поки дискутують здебільшого про те «як забити на КСУ» та марнотратно відносяться до дорогоцінного часу.

Ми вже пропустили аперкот від реваншистів, не можемо змінити минуле та знаходимось, м’яко кажучи, далеко не в кращій формі. Але поки що, я впевнена, ми можемо вплинути на майбутнє. Для цього кінцева позиція у більшості прогресивних сил має бути єдиною та найкращою з можливих: прорахованою, продискутованою, виваженою та витонченою настільки, щоб зробити диво. Адже дива бувають, підтвердженням чому є вся історія нашої України.

Агія Загребельська, вперше опубліковано у «Цензор.Блоги»