«Країна в заручниках»: на цей раз хлор Коломойського і газ Фірташа
30.10.2020   //  

Текст: Агія Загребельська, засновниця “Ліги антитрасту”

Як українці стали заручниками боротьби монополій Ігоря Коломойського та Дмитра Фірташа за прибутки?

Природний монополіст «Дніпропетровськгаз» Дмитра Фірташа намагається підняти тариф на розподіл газу та чекає схвалення від НКРЕКП.

Неприродний монополіст «ДніпроАзот» Ігоря Коломойського, що є найбільшим споживачем послуг «Дніпропетровськгазу», погрожує зупиненням виробництва хлору, у разі підняття тарифу.

Якщо наміри та погрози двох належних олігархам монополістів втіляться у життя, українці можуть залишитись в період пандемії без питної води. Чим це загрожує, думаю, пояснювати не варто.

Бізнес-стратегія «Дніпропетровськгазу» – прагматична. З одного боку, чим більше тариф – тим більше прибутків.

Адже «ДніпроАзот» каже, що тільки по відношенню до нього мова йде про додаткові 2,1 млрд грн на рік, а в цілому підвищення тарифу планується у більш ніж три рази: з 1,368 до 4,704 грн з ПДВ за розподіл одного кубічного метру газу.

Ця інформація міститься у проєкті розрахунку тарифу на 2021 рік, який оприлюднив «Дніпропетровськгаз».

Слід зазначити, що тарифи на розподіл газу природними монополіями встановлює Нацкомісія з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Тепер Регулятор має розглянути розрахунки компанії і прийняти рішення щодо розміру тарифу.

З іншого боку, «ДніпроАзот» є конкурентом добривного бізнесу того ж Дмитра Фірташа. А значить, можна зробити собівартість товару конкурента суттєво вищою, а свого, навпаки – нижчою.

Важливим є й те, що основна частина підняття тарифу на розподіл, що лобіюється облгазом – це гроші для погашення боргів перед «Укртрансгазом», щодо яких досі жодне рішення з боку держави не прийнято.

При цьому, якщо говорити об’єктивно, то звинувачувати у їх виникненні лише газорозподільчі компанії – несправедливо. Оскільки значна їх частина утворилась, в тому числі, завдяки неналежній роботі Регулятора в попередні роки та включення до тарифу на розподіл занижених обсягів виробничо-технологічних втрат (ВТВ) газу по цінах нижче ринкових.

І якщо держава не ділить з облгазами відповідальність за виникнення цього боргу, то останні, будучи природними монополістами, також не озираються на проблеми та потреби держави. І просто перекладають цю відповідальність на нас – кінцевих споживачів.

Погрози «ДніпроАзоту» також зрозумілі та не нові. Схожу стратегію підприємство використовувало два роки тому, коли державна частина акціонерів «Укрнафти» зупинила поставки непристойно дешевого газу хлорному монополісту та підняло його ціну на 30%.

Враховуючи те, що частка газу у собівартості виробництва рідкого хлору складає 80%, такий крок суттєво вплинув на прибутки підприємства у бік зменшення.

Але все одно вони залишилась достатніми, бо хлор водоканалам «ДніпроАзот» не продавав напряму – в тендерах приймали участь прокладки.

При цьому, їх ціна хлору була майже в два рази вищою, ніж та, яку сам «ДніпроАзот» називав економічно обґрунтованою з урахуванням 30% підвищення вартості газу.

Отже, підприємство могло просто почати самостійно виходити на закупівлі та мати нормальну рентабельність бізнесу.

В підсумку, тоді на кілька тижнів виробництво рідкого хлору було зупинено, а водоканали «в милі» бігали по владним коридорам та представникам іноземних постачальників, щоб хоч на якийсь період закрити проблему.

Правда відмінність в тому, що в 2018 «Аульська хлоропереливна станція», що єдина в Україні пристосована до переливання імпортованого рідкого хлору для можливості його споживання на водоканалах, була у комунальній власності.

А вже в 2019 її продали нікому невідомій компанії, що має зв’язки з іншим бізнесом того ж олігарха Коломойського в обхід Антимонопольного комітету.

Отже тепер, якщо «Дніпроазот» зупинить виробництво з одночасною зупинкою роботи станції – імпортний хлор нам також буде недоступний та колапс – неминучий.

І можна було б сказати, що ми маємо спір двох господарюючих суб’єктів, що мають між собою розібратись, якби не… Якби вони не були монополістами, якби ми не мали справу з вертикально-інтегрованими компаніями, якби цінову політику формував не державний Регулятор, якби їх власниками не були олігархи, та якби від того, як буде вирішено це питання, не залежало життя, здоров’я та добробут мільйонів українців.

Ця ситуація як раз чудово демонструє безлад в регуляторній та антимонопольній політиці держави, та не спроможність НКРЕКП та АМКУ належним чином виконувати свої функції.

Треба віддати належне НКРЕКП, яка в 2020 році почала рух в напрямку наближення тарифної політики щодо газорозподільчих компаній до реальних потреб та розумної економіки.

Але проблема з боргами все одно залишилась не вирішеною, та наївно сподіватись, що вона якось сама собою зникне.

НКРЕКП, звичайно, самостійно не може її вирішити. Для цього потрібно включення та щире бажання знайти справедливий та юридично коректний вихід з боку Нафтогазу, парламентарів та урядовців, чого немає.

Комусь недостатньо знань та досвіду, хтось занадто захопився піаром та на подібні питання не залишилось часу та ресурсів, а хтось просто зайнятий лобіюванням інтересів окремих бізнес-груп.

В підсумку, якщо проблема з боргами так і не буде вирішена, з високою долею ймовірності заплатимо в результаті їх ми – в складі нового підвищеного тарифу.

Щодо Антимонопольного комітету ситуація значно гірше. По хлорному бізнесу відомство досі не завершило розслідування обставин зупинення виробництва хлору в 2018 та придбання переливної станції в 2019 роках.

І навряд чи найближчим часом можна чекати від Комітету бодай якісь результати в цьому напрямку.

Отже хлорний монополіст впевнений у безпорадності держави в цьому напрямку, та, будуючи свою стратегію вирішення проблеми з тарифами, не озиратиметься на антимонопольне законодавство.

З іншого боку, АМКУ хоча однією рукою і намагається примусово поділити добривний бізнес Дмитра Фірташа, іншою – суттєво зменшує розмір штрафу та робить грубі помилки, що очікувано призводять до скасування рішення.

Схоже і з газовим бізнесом олігарха, де комітет свідомо чи несвідомо грає «в піддавки». За щось штрафує, на щось закриває очі, та в результаті все одно обвинувальні рішення «зливаються» в судах.

Тобто по жодному з монопольних бізнесів двох олігархів конкурентне відомство досі ні діагноз правильний не поставило, ні програму лікування ні сформувало, вже не кажучи про те, щоб почати її впровадження в життя.

І говорячи відверто, Комітет в тому стані, в якому він перебував останні більш ніж десять років, не спроможний це зробити по багатьом причинам.

В цій історії немає простих та швидких рішень. Олігархізація економіки та демонтаж регуляторного сектору держави тривали роками. Отже на відновлення також підуть роки.

Але цей процес потрібно починати, бо чим пізніше ми визнаємо це та розпочнемо відновлення, тим більші втрати, тим вірогідніші ризики провалу та тим далі ми будемо відставати в міждержавній конкуренції.

З того, що можна та потрібно зробити саме зараз:

  1. Нафтогазу, урядовцям, регулятору та парламентарям – вирішити проблему з боргами на газовому ринку по одній з трьох моделей, що сьогодні обговорюються в експертному середовищі;
  2. НКРЕКП – встановити економічно обґрунтований тариф на розподіл газу на 2021 рік;
  3. АМКУ – завершити розслідування розпочатих на газовому та добривному ринку справ та сформувати стратегію (дорожню карту) вирішення конкурентних проблем на цих ринках;
  4. Верховній Раді – провести так давно обіцяну реальну реформу АМКУ за світовими стандартами, виконати зобов’язання перед МВФ у цій частині та інтегрувати в антимонопольний процес «колективного споживача».

Це закладе необхідно основу, на базі якої можна розпочинати вибиратись з монопольного шантажу та залежності, що несе загрозу не тільки економіці країни, а й життю громадян.

Агія Загребельська, вперше опубліковано у “Бізнес.Цензор