Якби АМКУ був нормальним. Що було б з Фірташем
Продовжуємо цикл публікацій про те, що міг би зробити Антимонопольний комітет з найбільшими олігархами України, але не зробив.
Увесь час правління Петра Порошенка Антимонопольний комітет під управлінням Юрія Терентьєва не висловлював жодних претензій до групи Дмитра Фірташа у вигляді сформульованих штрафних санкцій. Але – було за що.
Концентрація облгазів Вексельберга
Як відомо, найбільшими мережами облгазів в Україні володіють дві групи.
Дмитро Фірташ в особі офшорних засновників компанії «Газтек» володіє акціями «Вінницягаз», «Волиньгаз», «Дніпропетровськгаз», «Житомиргаз», «Запоріжгаз», «Івано-Франківськгаз», «Миколаївгаз», «Рівнегаз», «Сумигаз», «Хмельницькгаз», «Чернівцігаз», «Тисьменицягаз», «Луганськгаз».
Віргінська офшорка «Vijaya Universal Ltd» контролює «Харківгаз», «Харківміськгаз», «Криворіжгаз» і «Дніпрогаз».
Ми б могли написати, що другу групу контролює російський олігарх Віктор Вексельберг. АМКУ ще за часів Януковича дав дозвіл на концентрацію саме цій віргінській офшорці, яка отримали акції облгазів від офшорів, що тоді впевнено називали вексельберговими. Відтак ще у 2012 році почали говорити, що новим офшорним власником став Фірташ.
Однак ні тоді, ні вже при Терентьєву АМКУ так і не перевірив – може, у Фірташа вже не 80% українських облгазів, а набагато більше? Тим паче, що в системі SMIDA серед керівництва облгазів – і фірташівських, і «вексельбергівських» – одні й ті самі топ-менедежери. У наглядових радах облгазів у якості представників різних офшорних кампаній, які є акціонерами нібито різних мереж, щонайменше з 2016 року фігурують одні й ті самі люди з іноземними та слов’янськими прізвищами: Девід Браун, Iан Бьорд, Ілля Ушанов, Віталій Мількевич. Для прикладу можете самі порівняти склади наглядових рад «Сумигазу» і «Криворіжгазу» 2016 року (по тому всі ті самі прізвища залишались і на наступні роки):
А з цього порівняння очевидно витікає, що АМКУ вже давно мав би впритул зайнятись гігантською монополією Фірташа в облгазах, і оштрафувати на 5% від річного доходу за отримання контролю над «Харківгазом», «Харківміськгазом», «Криворіжгазом» і «Дніпрогазом» без дозволу на концентрацію.
Абонемент на добривний монополізм
Група «OstChem» Дмитра Фірташа є основним виробником азотних добрив в Україні. Сталий розвиток та ріст прибутків групи підтримують зусібіч. Кабмін забороняє імпорт аміачної селітри з Росії, суд захищає постанову Кабміну про ембарго на поставки з РФ, а Антимонопольний комітет робить усе, аби справа про нездоровий монополізм «OstChem» не закінчувалась.
Ще у липні 2017 року було відомо, що Комітет встановив: монополіст умисне знижував рентабельність заводів, щоб мати можливість завищувати ціни, а у 2015 році в рамках однієї групи суб’єктів господарювання «спостерігалося штучне завищення вартості сировини та, відповідно, витрат підприємства-виробника». Розслідування стосувалось зловживання монопольним становищем компаніями «Азот», «Сєвєродонецьке об’єднання Азот», «Рівнеазот», а також «НФ Трейдінг Україна».
Попередні висновки АМКУ були направлені фірташівцям ще два роки тому – у березні 2017 року. Однак замість винесення вироку, керівник АМКУ Юрій Терентьєв змінив уповноваженого, відповідального за розслідування у справі, взявши її під власний контроль.
І ось вже травень 2019 року. А рішення про покарання компаній Фірташа на розгляд АМКУ так і не виносили.
Якби керівництво АМКУ було нормальним, то давно розслідувана спеціалістами Комітету справа була б розглянута, а у загашнику Фірташа з’явився б штраф у розмірі до 10% від річного доходу вищевказаних зловживачів. Це мільярди гривень. Але через зволікання ці гривні не зявляються у державному бюджеті, а залишаються в кишені Фірташа.
«Облгази – неЗамовники»
На початку 2017 року тендерна колегія АМКУ рядом рішень завізувала, що облгази не є замовниками у розумінні Закону «Про публічні закупівлі». Тоді учасники ринку намагались оскаржити дії облгазів у межах семи різних тендерів. Коли справа дійшла до розгляду скарг, замовники заявили, що взагалі не є замовниками в розумінні Закону, а отже і розгляд будь-яких претензій на тендерні умови – не є доречним. Мовляв, «можемо взагалі без Прозорро тендеритись».
Облгази пояснювали, що не наділені спеціальними або ексклюзивними правами, а розподіл газу трубопроводами – то не їхнє транспортування, а значить вони не потрапляють під закон «Про природні монополії». Адмінколегія, яку тоді очолював державний уповноважений Андрій Вовк (і зрідка його заміняла заступниця голови АМКУ Ніна Сідоренко), тоді підтримувала позицію облгазів.
Якийсь час АМКУ продовжував цю практику, відмовляючись розглядати будь-які скарги на дії облгазів, як замовників, що користувались платформою «Прозорро» для здійснення закупівель.
Уже невдовзі АМКУ виступив з пропозицією до Мінекономіки розробити зміни до Закону, які б мали повернути облгази під його дію. Однак жодних змін у цій частині так і не було розроблено, і АМКУ почав змінювати власну практику.
На початку 2018-го регулятор розглянув скаргу одного з учасників закупівлі «Мелітопольгазу» і не дозволив замовнику придбати газові лічильники з порушенням вимог законодавства про публічні закупівлі. Так склалось, що головою тодішнього складу органу оскарження був Андрій Вовок, але у Колегії також були державні уповноважені Агія Загребельська та Анна Артеменко. Саме двоє останніх відстояли рішення про те, що облгази таки є «замовниками». Вовк виявився у меншості.
Таким чином Адмінколегія визнала облгаз замовником у розумінні Закону.
Та через кілька місяців – оп! – і АМКУ знову не бачить облгази замовниками. У квітні 2018-го орган оскарження визнав НЕзамовником «Волиньгаз». Пройшов квартал – і знову регулятор не розглянув скаргу однієї охоронної фірми у межах тендеру «Київоблгаз Збуту» на підставі того, що «замовник НЕ є замовником у розумінні Закону». У той же період часу тендерна колегія також не стала розглядати скарги щодо дій «Миколаївгазу», «Київоблгазу», «Хмельницькгазу».
Якби АМКУ був нормальний, то, напевне, уже б визначився, що облгази, які купують лічильники на заточених під одного виробника тендерах – таки є замовниками. А можливо – і змовниками.
Читайте також попередні публікації у циклі «Якби АМКУ був нормальним» – про кейси Ахметова, Медведчука та Порошенка/Косюка.
Юлія Костюк, Юрій Ніколов, «Наші гроші»