Бетонні аргументи «Укргазвидобування»
16.01.2017   //  

papersІсторія про те, як «Укргазвидобування» витрачає 96 мільйонів на бетонні плити по завищеним цінам тільки тому, що так купувати швидше.

А ми знову – про український феномен під назвою «гуртові націнки». Це коли одна штука товару коштує гривню, а 10 штук – 15 гривень.

Ця на перший погляд дивна математика – є звичним гостем українських тендерів. Одразу застережемо: усе напрочуд законно, тільки у даному випадку законність ця коштує трохи за дорого. Проілюструємо це на черговому свіжому прикладі.

«Укргазвидобування» в рамках гігантської програми зі збільшення видобутку газу на фоні прекрасної піар-кампанії щодо очищення тендерів втрапило в купу непростих обставин.

подібні плити по 2 050Мова йде про закупівлю бетонних плит ПД 2-9,5 на суму близько 96 млн грн., яка прямо у ці дні завершується встановленням цінового рекорду. Дві фірми за січневим контрактом продали держкомпанії плити по 3198-3215 гривень за штуку, що у півтора рази перевищує ціну таких самих плит, які «Укрбургаз» (підрозділ УГВ) всього місяць тому замовив по 2 2902 534 грн. за штуку.

При цьому торгів як таких на останньому аукціоні УГВ не було. Очікувана ціна вже була завищена у півтора рази по відношенню до попередньої закупівлі, і учасники не знижували свої перші заявки. Відтак «економія» від очікуваної ціни становить жалюгідні 0,03%, що свідчить про заздалегідь вирішене питання про остаточну закупівельну ціну.

Пояснення в «Укргазвидобування» – класичні: величезний обсяг замовлення, стислі терміни та безсмертне «чому ж ніхто з дешевих виробників не прийшов на тендер?»

Наскільки ці пояснення адекватні – судити вам. Ось яку картину нам описали у прес-службі держкомпанії.

Як відомо «Укргазвидобування» вирішило нарощувати обсяг видобутку, щоб вже у 2020 році вийти на 20 млрд кубометрів, які увільнять Україну від російської залежності.

Нарощування видобутку – це означає буріння нових свердловин у чистому полі Харківської та Полтавської областей. А бурова площадка – це не просто купа техніки на землі, а купа техніки на вкритій бетоном землі.

Звідси і витікає два аспекти – величезний обсяг і стислі терміни.

Потребу у закупівлі плит для облаштування бурових майданчиків Науково-технічна рада «Укргазвидобування» затвердила 14 вересня 2016 року. Перший тендер по плитам було оголосили 31 жовтня. До цього не могли, оскільки чекали оголошення перших торгів по залученню зовнішнього бурового підрядника (27 жовтня). І саме вже в конкурсній документації цих торгів було визначено місця розташування свердловин, без яких тендер по плитам оголосити було не можна.

Після оголошення торгів 31 жовтня відбулась зустріч газовиків з виробниками залізобетонних виробів та представниками Федерації роботодавців України і Спілки виробників будматеріалів для обговорення можливостей постачання. Одночасно УГВ само промоніторило ринок (перелік комерційних пропозицій скачати) і отримало відповідь від заводу ім. Ковальської про бажану столичним бетонникам ціну за величезний обсяг блоків – більше 4 тис грн. за один блок.

З огляду на все УГВ і зформувало очікувану ціну блоків на рівні 3 200 грн. на умовах DDP з відстрочкою до 30 банківських днів.

Ця ціна була у півтора рази вищою від «укрбургазівського» тендеру тому, що підрозділ купував лише кілька тисяч блоків. Тоді як УГВ відразу жахнуло 30 тисяч штук. І встановило вимогу, щоб на тендері торгувались лише виробники. Відтак на торгах і з’ясувалось, що в усій Україні не дуже то й є бажаючих прийти і поторгуватись за величезне замовлення. Ну хіба що нинішні переможці ТОВ «ЗЗБК «Еталон» і ТДВ «Об’єднання Дніпроенергобудпром», які розділили між собою підряди на 96 млн грн., та їхні конкуренти, які не робили на торгах жодних кроків по зниженню ціни (докладніше про учасників останніх торгів тут).

«Наші гроші» виявили кілька вузьких місць у цих поясненнях і попросили спеціалістів УГВ їх прокоментувати. Ось що з цього вийшло.

Навіщо було чекати оголошення торгів по залученню бурового підрядника? Невже в «Укргазвидобуванні» не знали, де саме збираються бурити? І взагалі яка різниця де збираються бурити, якщо блоки для всіх бурових замовляють ідентичні? Може, була можливість викроїти ще кілька місяців на виготовлення блоків, щоб несміливі виробники теж прийшли на тендер?

І саме зі стислих термінів стала наслідком кваліфіцікаційна вимога УГВ – наявність у виробника щонайменше 80 форм для одночасного виготовлення блоків. Хоча менша кількість форм є у більшого кола підприємств. Але УГВ не розбило свою закупівлю на більшу кількість лотів, щоб менші виробники зробили хоча б те, що могли. Причиною тут нам назвали складність адміністрування контрактів. Людською мовою це означає, що замовник не хоче мучитись із купою різних підрядників. Ну, і також нам запропонували таке екстравагантне пояснення: «Практика свідчить про те, що й торги за меншими лотами  не відбуваються». Його екстравагантність в тому, що практика свідчить і про інше – відбуваються і не відбуваються тендери взагалі будь-якого розміру.

Окрім цього УГВ акцентувало увагу «Наших грошей» на тому, що бетонні блоки ПД 2-9,5 в Україні роблять фактично лише для самого УГВ. А держкомпанія за часів Януковича не дуже заморочувалась встеленням бурових майданчиків бетонними блоками. Тобто заздалегідь готових виробників плит саме такого типорозміру у великих масштабах і справді могло не бути. Тому у нас виникло питання – а чому УГВ зациклилось на плитах саме такого розміру? Це ж не біном Ньютона і не нанотехнології – застелити поле бетоном, щоб важка техніка тупо не переверталась. Можна і більш популярні розміри блоків купити, тоді б і конкуренція на тендері могла б бути іншою, і ціна бетонки іншою.

Але в УГВ посилаються на досвід власного департаменту буріння, який у свою чергу посилається на світовий досвід: «Найоптимальніший розмір плити для будівництва бурової площадки і дороги до неї – 3000х1500х180 мм. Вибір саме цього розміру плит для будівництва бурової площадки і під’їзної дороги до неї є світовою практикою, що підтверджується листом отриманим від бурової компанії з Польщі, яка використовує такий же розмір плит для будівництва бурових майданчиків».

Не знаємо який у кого післясмак залишиться від цих пояснень. Чи схожі ці проблеми на виробничо-менеджерські епік-фейли під час великого стартапу? Чи тут взагалі все чисто і прозоро і ми шукаємо примарну зраду у суцільній купі перемог? Сподіваємось, все стане остаточно зрозуміло трохи згодом. «Укргазвидобування» не планує обмежуватись цими 30 тисячами плит за 96 млн грн. На найближчі три роки є у дев’ять разів більша потреба у 270 тисячах блоків. А це означає, що бізнесменам є сенс задуматись про влаштування виробництва для освоєння таких підрядів (плани тут).

Але ми б із задоволенням подивились би на якийсь пілотний «мікротендер» на одну тисячу плит, щоб потім порівняти із ціною «класичного, на 30 тисяч». І врешті зрозуміти, яка ціна перекладання «зайвих папірців». Хоча… В принципі такий мікротендер і провів «Укрбургаз» напередодні мегазакупівлі материнської компанії.

Юрій Ніколов, «Наші гроші»