Генерал-відбувало
Чому реальна тюрма за хабарництво генералу-прикордоннику є унікальним випадком для України.
3 листопада, в день другого затримання Геннадія Корбана за привласнення коштів волонтерського фонду, Дарницький райсуд Києва виніс вирок генерал-лейтенанту прикордонної служби Олегу Лантвойту. Екс-головний прикордонний тиловик отримав 10 років в’язниці із конфіскацією майна та був взятий під варту в залі суду. Про це повідомив особисто головний військовий прокурор Анатолій Матіос.
Ця «перемога» на тлі поточних «зрад» не стала центральною новиною дня та детально не висвітлювалася. А дарма – історія справді цікава та показова.
Злочин, арешт та вирок
14 травня 2014 року дружина Лантвойта отримала 349 тисяч гривень від «керівника фінансово-господарської діяльності ТОВ Виробничий концерн «Компанія ДіСі», ТОВ «Київська текстильний комбінат» та інших» («Спілка працюючих інвалідів», «Фонд допомоги захисту інвалідів України» тощо) за поставку 4100 спальних мішків до військової частини №1471 на загальну суму 2,66 млн грн. Підозру Лантвойт отримав 22 травня. Генеральша на суді давала покази як свідок, а не як обвинувачуваний спільник чоловіка.
Олег Лантвойт з 2002 по 2014 рік дослужився до керівника Департаменту забезпечення Державної прикордонної служби Миколи Литвина. Невдовзі після арешту Лантвойта президент Порошенко тихо звільнив Литвина без жодних звинувачень. Відомий брат прикордонника Литвина Володимир теж вже не помишляє про спікерство у парламенті.
Слідство та суд по цілком очевидним фактам тягнулись більше року. І 3 листопада 2015 року у Дарницькому райсуді Лантвойту оголошено вирок. Ключовим пунктом обвинувачення було те, що Лантвойт, попри відсутність в нього офіційних повноважень, давав погодження тиловикам з військової частини 1471 щодо того, в кого та за якою ціною закупати майно «в одного учасника». Що вони й здійснювали. Та ще й отримали ті самі спальники до проведення тендеру.
Також відмітимо, що у матеріалах справи фігурували й загадкові «інші посадові особи прикордонної служби». Але у вироку – зась. За всіх, у тому числі за свідків, сів злитий Лантвойт.
До слова, у вироку Лантвойту реальною вартістю спальників зазначено 180 гривень за одиницю, а аж ніяк не 650, за які й мала бути проведена державна закупівля. «Київський текстильний комбінат» намагався повернути їх через господарський суд, проте й перша, і апеляційна інстанція відмовила фірмі. Вироком спальники залишено за прикордонниками. Втім, нині фірма намагається забрати гроші за спальники. Але вже по 650 гривень за спальник.
Тендерний адвокат від єнакіївців
Одним із двоч адвокатів Лантвойта виявився Ян Войніканіс-Мирський Сергійович, київський адвокат, вконтактний друг та футзальний одноклубник Олександра Шуфрича, сина нардепа Нестора Шуфрича. Юридична практика цього адвоката пов’язана із обслуговуванням групи фірм паливного напрямку з угрупування «Генерал-єнакієвських».
Діяльність цієї групи – тема окремого огляду. Відмітимо лише, що Войніканіс-Мирський представляє на тендерах, в судах та Антимонопольному комітеті зокрема такі фірми, як ТОВ «Юнайтед Груп», ТОВ «ТД Юнівест», ТОВ «ДНСК». Вкупі із ТОВ «Аметист пром», ТОВ «Нафтоперспектива», ТОВ «Війсьоппторг», ТОВ «Джелері» та ТОВ «Євронафтопром» ці фірми є постійними генераторами новин з тегами «паливні тендери», «прикордонники» та «корупція». За Лантвойта (як і за його попередника Ліщинського), вони були улюбленими паливними постачальниками прикордонників з військових частин 1490, 9935 та 1471.
Воєнторгівський хабародавець
Особою, яка занесла генеральші хабара за спальники від ТОВ «Київська текстильний комбінат» за даними судового реєстру виявився київський адвокат з групи колишніх міліціонерів Олексій Сігал. Підозру у дачі хабара йому висунули наступного дня. За даними реєстру, 19 травня він зник та був оголошений у розшук. Згодом Сігал сплив у Мюнхені, де генконсул України посвідчував йому довіреності для переоформлення майна на доньку Юлію Сігал. Прокурори встигли накласти заборону на відчуження наступного майна:
- квартира у Києві площею 89 кв м по вул. Почайнинська, 70 (переписана на Юлію Сігал);
- земельна ділянка 0,12 га за адресою Київська обл., Броварський р., с. Літочки, вулиця Глибока (зареєстрована на Олексія Сігала);
- квартира у Києві площею 44 кв м по вул. Костянтинівська, 45 (зареєстрована на Олексія Сігала);
Але при цьому відсутні будь-які дані про обтяження щодо:
- квартири у Києві площею 31 кв м по вул. Луначарського, ½ (зареєстрована на Олексія Сігала);
- будівлі прохідної площею 15 кв.м. по вул. Замковецька, 7 (зареєстрована на Олексія Сігала);
- «садового будинку» площею 269 кв м за адресою Київська обл., Бориспільський р., сільрада Вороньківська, «Ластівка», садівницьке товариство, вулиця Польова, 2 (переписана на Юлію Сігал);
- земельної ділянки 0,07 га за адресою Київська обл., Бориспільський р., с/рада Вороньківська, «Ластівка» садівницьке товариство (переписана на Юлію Сігал);
- квартири у Києві площею 71 кв.м. по вул. Луначарського, 3-г (записано на Юлію Сігал, Наталію Сігал та Діану Сігал).
Жодних даних про перебування в розшукових обліках МВС чи Інтерполу щодо Олексія Сігала віднайти не вдалося. Обвинувачення щодо Сігала виділено в окреме провадження.
У разі затримання та засудження, окрім втрати чогось з заарештованої нерухомості за ч.4 ст. 269 Кримінального кодексу Олексію Сігалу може загрожувати неможливість відстрілу носорогів та бегемотів строком від 5 до 10 років.
«Хабарництво неможливе шахрайство»
Тюремний термін для Лантвойта став екстраординарною подією. Бо зазвичай українські прокурори ставлять кому після другого слова у підзаголовку. І звинувачення проти топ-силовика формулюють не за «хабарницькою» ст. 386, а за «шахрайською» 190 Кримінального кодексу. Вона набагато м’якша, бо передбачає, що злочинець брав не хабара, а просто розводив клієнта на бабки, вішаючи йому лапшу на вуха щодо своїх можливостей «вирішити питання».
Саме по цій «шахрайській схемі» місяць тому вийшов на свободу Начтилу Нацгвардії полковник Святослав Манжура. Його затримали у січні при отриманні 232 тисяч хабара від керівників ТОВ «Візит» просто під будівлею главку Нацгвардії. При цьому полковника визнали шахраєм, а не хабарником не зважаючи на те, що бізнесмена визнали хабародавцем (хоча теж випустили на волю).
Так от – Манжурі у суді з усіх сил допомагали свідченнями колеги–офіцери. А Лантвойту – ні. Можливо тому, що він був з клану Литвина, який посипався після відставки Миколи Литвина з поста головного прикордонника у жовтні 2014 року.
Ще одним свідченням унікальності тюремного сроку для Лантвойта є приклад одного з його підлеглих. У липні 2014-го, вже після арешту шефа, тиловик вимагав від постачальника хабара у 10 тисяч за перемогу із поставки електрокардіографів тій же військовій частині 1471. І був затриманий при отриманні хабара.
Військові прокурори та суд визначили його дрібним шахраєм – та й взагалі звільнили від будь-якої кримінальної відповідальності, бо розсудили, що Департамент не мав жодних повноважень впливати на закупівлі військової частини 1471.
Тоді як у випадку з самим Лантвойтом суд встановив, що очолюваний ним Департамент міг впливати на рішення військової частини 1471.
Протилежні позиції судами проголошено, як водиться, «ім’ям України» за повної згоди прокурорів.
Отже, поки апеляція на вирок Лантвойту (яка буде обов’язково) не поставила проміжну крапку у цій історії, підсумуємо.
Засудити високопоставленого хабарника – цілком можливо. Якщо він вже є за бортом команди, свідки-колеги – на гачку у прокурорів, а владі необхідно збити чергову хвилю недовіри до правоохоронної та судової системи.
А це досить рідкісна комбінація факторів.
Володимир Лютий, для «Наших Грошей»