Скандальні годувальники солдатів-1. «Білоцерківські»
1,06 млрд грн.: «Хутровик», «Укрпродакорд ОР», «Візит», «Статпостач», «Житло-Альянс», «Алавер-Буд».
«Наші Гроші» склали антологію про освоєння харчових бюджетів військових. Критерієм потрапляння у цю вибірку була не стільки сума «освоєних» (чудове слово) бюджетних коштів, як наша оцінка скандальності годувальників. Тому ми завбачливо перепрошуємо у постачальників, які можуть мати претензії до своєї занизької позиції в рейтингу, хоча вони «освоїли» більше коштів, поставили харчів наднизької якості, не відшкодували більше оренди/комуналки чи відкотили більший %. Просто вони робили це тихіше.
Отже, місце № 1 у рейтингу беззаперечно отримує «білоцерківська група» сім’ї Глиняної – Березюків. Лише за останні місяці вони засвітилися із сумнівними консервами для армії, хабарем головному тиловику Нацгвардії та, як результат цих досягнень – черговим контрактом на постачання консервів для армії.
Склад фірм групи, що постійно фігурували у державних закупівлях: ЗВП «Хутровик», ТОВ «Укпродакорд ОР», ТОВ «Візит», ТОВ «Статпостач», ТОВ «Житло-Альянс».
Основні дійові особи: Тетяна Глиняна, Людмила Ціліцька, Руслан Березюк, Олена Березюк, Микола Старовойт. Фірми протягом свого існування пов’язані спільними телефонами, адресами, засновниками, керівниками та спільною участю у тендерах.
Загалом, з моменту заснування «Вісника державних закупівель» у 2008 році сімейні білоцерківці були допущені до «освоєння» 1,06 млрд грн. (далі поруч з назвою фірми вказано розмір її тендерних здобутків).
«Хутровик» (73 млн грн.)
Рання історія сімейного бізнесу бере початок ще за догорбачовських часів СРСР – з Тетяни Глиняної, що десятиріччями була керівником узинського ЗВП «Хутровик», що колись входив до Укоопспілки. Нинішнім власником «Хутровика» вже давно значиться організація кролівників та звірівників-любителей.
Регулярне освоєння армійських коштів кролівники розпочали з середини 90-х років минулого століття. Також «Хутровик» був активним постачальником харчів тюремників та дітей-чорнобильців та складав «конкуренцію» на тендерах іншим фірмам групи. Ще підприємство постачало харчі до Держрезерву Росії та російським військовим. Останніх «Хутровик» якось навіть патріотично нагрів на смішні гроші.
Загалом про історію «Хутровика» та про спільне походження від нього ТОВ «Укпродакорд-ОР», ТОВ «Візит» можна почитати в явно рекламному матеріалі журналу «Камуфляж» за 2009 рік.
Надалі зв’язок «Укпродакорд ОР» та «Візиту», названих «структурними підрозділами «Хутровика», представниками групи неодноразово заперечувався.
Інше твердження реклами про збитковість харчування вояків та про те, що фірмам групи «розривати контракт навіть і на думку не спадало», очевидно спростовується судовими матеріалами.
Так само, як і твердження про необхідність «вкладати чималі гроші в оновлення застарілого обладнання» та невдячність армійців. Звичайно, часом трапляється, що обладнання, передане комерсантам, десь зникає. Вкрай рідко такий факт відмічає прокуратура та навіть доводить до суду. От і виникає така необхідність. Й закривається «в добровільному порядку». Або, наприклад, буває, що із обладнанням таки дуже погано, потім чомусь труяться солдати і це знов-таки доходить до суду.
Втім, ці випадки – радше виняток із загальної тенденції. Бо зазвичай прокурори зайняті якимись лише їм відомими нагальними справами.
Нинішнім керівником «Хутровика» є Людмила Ціліцька, яка раніше значилася бухгалтером підприємства кролерозводників при директорці Глиняній.
«Укрпродакорд ОР» (208 млн грн.)
Однією з найуспішніших та найскандальніших складових групи є ТОВ «Укпродакорд ОР». Відбрунькована від «Хутровика» у 2006 році, фірма через два роки стрімко ввійшла до пулу армійських годувальників. Де залишається і понині, і має всі шанси залишатися й надалі. Також «Укпродакорд» часто підтримував на тендерах інші сімейні фірми та був постачальником харчування дітей-чорнобильців та харчів для ВВ МВС, Дежспецтрансслужби, прикордонників та тюремників.
Цілком можливо – через багаторічний досвід материнської структури. «Материнської» буквально. Бо перший директор «Укпродакорду» Руслан Березюк, обраний до Білоцерківської райради від «Партії Регіонів», є зятем Тетяни Глиняної та чоловіком Олени Березюк, яка при ньому була бухгалтером «Укпродакорда».
Також директором «Укрпродакорду» був Олександр Михайлович Савченко. Особа з таким ПІБ у 2008 році закуповувала послуги харчування для волинських частин Міноборони. На адресу армійського закупівельника Савченка та іншого тиловика – Олександра Уманця – лунали обвинувачення у вимаганні відкатів від постачальників.
Зазначимо, що у нас відсутні підстави гарантувати, що ці два повних тезки Савченко є однією особою. Втім, Олександр Савченко з «Укрпродакорду» надалі директорствує у ТОВ «Ректан» та ТОВ «Перша Компанія Максимум» з тендерного угрупування «єнакієвських», яка активно співпрацює із «білоцерківськими» у освоєнні бюджетних грошей (про це угрупування в наступній серії).
Наступним директором «Укпродакорду» був Олександр Горбенко. Надалі він керуватиме ТОВ «Адмет-груп», із згаданої групи «єнакієвських» і розписуватиме із «Укпродакордом» купу харчових тендерів.
Нині Горбенко є керівником фірми ТОВ «Транс логістик центр», яку Міноборони запросила на переговорні процедури із харчування солдат у березні цього року.
За «Укпродакордом» тягнеться довгий шлейф судових процесів. Час від часу прокурори та ДФІ знаходять зникнення армійського майна, переданого годувальникам, та несплату ними комунальних послуг. У свою чергу «Укпродакорд» методично стягує з армії борги за харчування. І судитись у приватної фірми виходить значно краще. Можливо, тому що комерсанти судяться за освоєння коштів, а чиновники – просто отримують за контрольно-позовну роботу не надто високу зарплатню.
Втім, трапляються і цікавинки, що розкривають тему безпечності армійського харчування. Виявляється, «Укпродакордівцю» цілком можливо влаштуватись на армійську кухню без проходження аналізів на стафілокок та дизентерію. Ціна питання – блок сигарет та банка кави.
Нині «Укпродакорд» перереєстровано до с. Макіївки Білоцерківського району та переписано на невідому Тетяну Хмельницьку, директором фірми значиться Микола Дешпетко, який раніше працював в «Укпродакорді» на посаді регіонального керівника. Пікантним нюансом є те, що зазначений в держреєстрі контактний телефон «Укпродакорду» належить також ПАТ «Експортно-Імпортна Агенція «Омега», яке очолює Дмитро Нікіфоров. Нікіфоров є засновником Фонду «Домінанта», часткою в якому володіє також ТОВ «Танталіт» – господар земель «Межигір’я».
Подальший аналіз зв’язків вивів дослідників «Слідства.інфо» на ближнє оточення Олександра Януковича – сина Президента – втікача.
Втім, у липні того року журналісти НТН виявили «Укпродакорд» на основній адресі групи – в Узині на вул. Заводській, 23. Руслан Березюк тоді чомусь не приховував власну причетність ні до «Укпродакорду», ані до «Візиту».
Вже після скандалу із підполковником Нацгвардії Манжурою і Березюком (про це нижче у розділі «Візит»), «Укпродакорд» на лютневих тендерах прикордонників представляла екс-директор цієї фірми Алла Тисленко. Вона ж значилася як контактна особа ПП «Еталон», директором якого був Руслан Березюк.
А у березні 2015 року Міноборони запросило «Укпродакорд» на серію переговорів з харчування, за результатами яких фірму обрано переможцем торгів.
«Візит» (396 млн грн.)
Cкандал із годування дітей – чорнобильців відвертим лайном за захмарними цінами, що спалахнув у червні 2013 року ще тоді ніби-то мав привести «Візитівців» до тями. Але – не привів. В матеріалах антимонопольного комітету за 2013 рік міститься інформація, що директор «Візиту» Глиняна та головбух фірми Демінська проходили по кримінальному провадженню за ухилення від сплати податків.
У листопаді 2014 року перевірка узинської центральної бази всіх фірм білоцерківської групи викликала у радника президента України Юрія Бірюкова потоки гніву та обіцянки оприлюднити результати незалежних досліджень з натяком на дуже сумні для «Візитівців» наслідки. Мовляв, консерви зроблені взагалі не зрозуміло з кого або чого.
Однак результати так і не побачили світу божого. І Березюк пішов ще далі. У січні 2015 року його разом з тещею Глиняною затримали працівники СБУ у момент передачі хабара головному тиловику Нацгвардії Святославу Манжурі за можливість постачати бійцям консерви.
Про це затримання рапортував у своєму фейсбуку цілий президент України Порошенко. Однак для «візитівців» все пройшло як завжди. Глиняна на думку слідства і суду була сліпоглухонімою і сиділа у машині під час передачі хабара нібито не розуміючи що відбувається. Тому вона взагалі не отримала жодного вироку. Її зятя Березюка все-таки осудили до 4 років тюрми, однак через відтермінування покарання він так і не пішов за грати, відбувшись штрафом у розмірі хабара 240 тис грн. Хабарник з Нацгвардії остаточного вироку ще не отримав, однак суд вже відпустив його під заставу і підполковник навіть вирішив судитись за повернення на посаду (докладніше про ці епічні провали правоохоронців тут і тут).
Можливо, правосуддя програє через високу здатність сімейників домовлятися. Навіть із конкурентами та замовниками для перегравання будь-якої ситуації до взаємовигідної у благородній справі максимального освоєння коштів бюджету. Наприклад, так було на тендері тюремників, де спочатку було акцептовано дешевшу пропозицію «Візиту», але потім фірма злила свою перемогу на користь більш дорогих донецьких «конкурентів» за безпрецедентного сприяння чиновників Мінекономіки.
«Візит» був постачальником харчів для військових щонайменше з 2005 року. До останнього часу директором «Візиту» значилася сама Тетяна Глиняна, а власниками фірми значаться її доньки Олена Березюк та Ірина Кут. Після скандалу із нацгвардійським хабарем, Глиняну на посаді директора «Візита» про всяк випадок змінила її багаторічна соратниця та нинішній директор «Хутровика» Людмила Ціліцька. Раніше у різний час директорами «Візиту» були Олександр Дмитрович та Володимир Тимошенко. На лютневих тендерах прикордонників «Візит» представляла Світлана Демінська, яка у 2013 році значилася заступником Цілільцької у «Хутровику».
Судова історія взаємин фірми-годувальника із бюджетниками є досить стандартною – не надто інтенсивні намагання чиновників стягнути комунальні борги, зокрема перед військовими частинами, та в’ялі спроби довести корупційність закупівель – проти успішних судових зривів відкритих торгів на харчування армії та вдалих стягнень «Візитом» заборгованостей з бюджету.
В сухому залишку – «Візит» і далі «допомагає» тюремникам влаштовувати «ефективні закупівлі», годує дітей та удостоюється честі бути запрошеним армією до укладання консервних договорів.
«Статпостач» (134 млн грн.)
Співвласником заснованого наприкінці 2010 році ТОВ «Статпостач» до середини 2011 року був Руслан Березюк. Потому фірму переписали на Петра Шкрябінського. Але далеко від сім’ї фірма не пішла. Вже після переоформлення на тендері тюремників «Статпостач» представляла вже відома директорка «Хутровика» (а нині й «Візиту») Людмила Ціліцька. А у 2013 році журналістам «Слідства.Інфо» директорка школи з Вишгородщини заявила, що «Візит» та «Статпостач» є однією структурою, що спільно виграють тендери й так само спільно возять дітям неїстівні продукти за захмарними цінами.
«Статпостач» брав участь у тендерах здебільшого з іншими фірмами групи та отримував контракти на харчування дітей, зокрема чорнобильців та на постачання харчів для в’язнів.
«Дзеркало тижня» на початку 2014 року присвятило окрему статтю «Статпостачу» та коштовному лайну, яким він годує дітей. Представлений чиновниками у 2013 році як директор «Візиту» Володимир Тимошенко у статті виявляється вже директором «Статпостачу», а саму фірму називають «білоцерківською» при тому, що фірма зареєстрована в Києві (а іноді – у Фастові). В судових рішеннях дійсно згадується місцезнаходження «Статпостачу» в Узині, на традиційній адресі групи. Втім, це уявне протиріччя було ще у 2012 році вирішено чернігівським госпсудом в Соломоновому стилі: юридична адреса – Київ, фактична – узинська база Березюків.
Історія судів «Статпостачу» з бюджетниками є досить бідною та здебільшого стосується не надто вдалих спроб стягнути з фірми заборгованість з комунальних послуг. Єдиними судовими цікавинками є категорична заборона суду проводити ревізію «Статпостачу» по кримінальній справі щодо сумнівного харчування дітей у Овручі. Бо «Статпостачу» на тій адресі не було й бути не могло. А от у вироку того ж суду кухарю їдальні гімназії за тією самою адресою встановлено, що кухар наніс збитки саме «Статпостачу». вкравши там дуже дорогі харчі.
Нині «Статпостач» перереєстровано на київську адресу та переписано на Оксану Повстяну. Згідно даних ЄДР відомості про стан підприємства не підтверджено, що може свідчити про згортання діяльності та підготовку до ліквідації фірми.
Втім, у березні 2015 року Міноборони запросило «Статпостач» взяти участь у серії переговорів на закупівлю харчування.
«Житло-Альянс» (209 млн грн.)
Засноване в 2007 році та ліквідоване у 2013-му ТОВ «Житло-Альянс» Миколи Старовойта ходило на тендери здебільшого разом із іншими членами групи. Часом вдвох, часом – втрьох. Зрештою на тендері Мінсоцполітики із харчування дітей-чорнобильців у пропозиції «Житло-Альянс» суд виявив довідку на бланку «Візиту», який, звичайно, також брав участь у закупівлі. Також, адреса, яку «Житло-Альянс» постійно використовував на тендерах та засвітив у суді, була певний час адресою «Укрпродакорду». З цієї ж адреси минулого року «Укрпродакорд» із «Візитом» експортували м’ясо до РФ.
Суди «Житло-Альянсу» щодо взаємин із бюджетниками також є достатньо одноманітними: невдалі стягнення оренди з боку бюджетників та невдалі проби спекатися будь-якої згадки про борги за оренду зі сторони «Житло-Альянсу» були зупинені претензіями ДФІ.
Контролери нарахували «Житло-Альянсу» мільйон євро «зекономлених» на дітях харчів. «Житло-Альянс» в процесі позовів самоліквідувалося, натягнувши ніс і ДФІшникам, і орендодавцям.
«Алавер-Буд» (43 млн грн.)
ТОВ «Алавер-буд», зареєстроване у лютому 2009 року у Фастові на Петра Степасюка, Миколу Омельченка та адвоката Олександра Верходанова, початково позиціонувалося як суто будівельна фірма. Поки у листопаді 2012 року фірму не викупив Микола Старовойт, колишній власник ТОВ «Житло-Альянс».
Того ж листопада 2012 року «Алавер-буд» разом із «Візитом» бере участь у своєму першому невеликому тендері на харчування учнів – і виграє.
А за місяць, у грудні 2012, «Алавер-буд» разом із «Візитом» подаються на торги Мінсоцполітики на ті самі лоти – і теж виграють. «Візит» отримує 85,96 мільйони, «Алавер-буд» – 40,15 мільйонів.
Потому «Алавер-буд» допомагає «Візиту», зокрема злити якнайбільше тюремних мільйонів «донецьким» – та на початку 2014 року виграє дрібні підряди на харчування дітей.
Проте, видається що у 2014 році «Алавер-буд» Старовойта починає конфліктувати із «материнською» структурою. У 2014 році він не йде на торги Мінсоцполітики. В судовому ж реєстрі з’являється господарських позов «Алавер-буд» до «Візиту», який суд задовольняє. Теоретично, це могло бути просто судовою легалізацією сумнівних поставок. Втім, інший позов – цього разу ФОП Олександра Дмитревича (який був директором «Візиту») до «Алавер-буд» змушує у цьому сумніватись. Бо суд йде надто скандально. Дмитревич наполягає на неоплачених поставках до «Алавер-буд», Старовойт спочатку наполягає на тому, що накладні на товар були підроблені – а потім «згадує», що давав Дмитревичу підписані бланки накладних. Бо дуже йому довіряв. Втім, проти експертизи накладних заперечує. В результаті справа із суду пересилається до прокуратури, де допоки і підвисає. Тож, схоже, в «білоцерківській» групі таки вирує внутрішній конфлікт.
Нині в ЄДР відсутнє підтвердження про місцезнаходження «Алавер-буд». Також, податкова інформує про податковий борг «Алавер-буд». Можливо йдеться за скору ліквідацію фірми.
У наступній частині читайте про «єнакіївський» пул часів Єханурова-Єжеля
Володимир Лютий, для «Наших Грошей»