Уроки демократії для сусідів України: Путін і Росія, безумовно, неправі, але багато проблем Київ створив собі сам

Які уроки повинні винести з українських подій керівники “молодих демократичних країн з важкою історією” – Польщі, країн Балтії, Хорватії, Угорщини та інших? Автор статті в «The Wall Street Journal» Мілан А. Рачіч, глава консалтингової фірми «Indium» (Хорватія), виділяє три важливих уроки, попутно відзначаючи, що новоспечені демократії “поспішають забути власне минуле”.

Урок перший: “Зброя сильніше, ніж угоди. Тепер здається, що Україна зробила неймовірно наївно, погодившись відмовитися від ядерної зброї”. Будапештський меморандум – це лише “запевнення на папері”, вважає автор.

“Договори про співпрацю, партнерство, взаємну оборону і навіть союзи прекрасно працюють в часи миру і достатку, коли в цих договорах немає необхідності. Але в моменти війни та економічних поневірянь слабкі партнери занадто часто залишаються з носом”.

Рачіч радить молодим демократіям за завітом президента США Теодора Рузвельта “говорити тихо, але тримати в руках велику палицю”. Необов’язково озброюватися до зубів, але треба добре подумати, перш ніж відмовлятися від військового потенціалу.

Урок другий – “куй залізо, поки гаряче”. На думку автора, Україна сковували “рудименти жорсткою і довгостроковій російської політики колонізації”. Однак вона могла б навести порядок у своїй політиці та економіці, тільки не захотіла. У Хорватії, Угорщині, Словенії та деяких інших країнах “громадяни та політики теж дозволили невмілому керівництву попусту витратити перші два десятиліття новознайденої незалежності”.

Так, важко будувати демократію на руїнах важкого минулого. “Але саме це важке минуле має робити нових лідерів відповідальніше й чесніше, а не навпаки, більш серйозними державними мужами, а не навпаки. Поточна криза на Україну – це криза лідерства у самій Україні, в ЄС, США і в Росії”, – вважає автор.

Рачіч радить українцям та іншим запитати себе: що вони самі зробили для зміцнення економічної та військової потужності? Вибирали вони тих, хто говорив їм правду? “Чи завжди ми звинувачували в наших проблемах Росію, навіть коли самі були собі гіршими ворогами?” Чи втручалися вони в події або сиділи склавши руки і скаржилися?

“Все це не знімає з Росії відповідальність за військову агресію, а з нас – обов’язку допомагати. Але воно підкреслює: Україна ослабла через власний вибір”.

Третій урок – “потенційно ми всі – Україна”. Українські події можуть повторитися в будь-який з більш ніж 20 країн Центральної та Східної Європи. “Багато хто з нас профукав мрії поколінь, доброзичливе ставлення наших співвітчизників і добрі наміри друзів і сусідів. Ми одні винні. Нехай сумний приклад України протверезить нас”, – так завершується стаття.