Селяни, які розкидають бакси
29.10.2013   //  

horseЩоб заробити мільйон доларів, потрібно небагато: державну посаду, патент і голову сільради, який тимчасово має цей мільйон

Деякі люди вважають, що селяни – люди бідні. Це правда, але не до кінця. Є в Україні і куркулі, і що особливо приємно – куркулі щедрі. Як знайти до них правильний підхід яскраво показали криворізькі бізнесмени.

Поблизу Кривого Рогу є унікальна сільрада – Червоненська. Виділяється вона серед інших не кількістю людей (2000 мешканців у всіх належних їй селах), а багатством. Скажімо, у 2012 році бюджет сільради перевищив 18 мільйонів гривень.

Тільки є з тими грішми проблема. На відміну від стандартних купюр цими неможливо розрахуватись ні за товари народного вжитку, ні за харчі. Річ у тому, що дві третини бюджету – це екологічні виплати навколишніх шкідливих підприємств (Східний, Північний, Центральний ГЗК і т.ін.). І витрачати подаровані  мільйони можна теж лише на екологію.

Час від часу сільрада дарує ці гроші обласному бюджету (наприклад у цьому році – 10 млн.). Логіка така: зібравши із навколишніх «сіл-мільйонерів» екологічне мито, область концентрує його для потужніших спільних програм.

Є, правда, в такій методиці і один ганж: постійні подарунки вищестоячим бюджетам будять жабу. І минулого року селяни її трохи погамували. Витративши трохи мільйонів власноруч.

Немає сумнівів, що у нелегкій схемі «як зробити готівку з безналу» селянам допомагав хтось на диво освічений. По-перше, Червоненська міськрада замовила собі таку штуку, що мало би хто до такого додумався – моніторинг навколишнього середовища.  По-друге, їй підійшов тільки один патентований моніторинг. Усі інші, напевно, не могли вдовольнити вибагливу сільську душу. Так що тендер не проводили. Обійшлись «закупівлею в одного учасника».

Отож 5 квітня 2012 року  рада уклала договір з ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ» на період «весна 2012 – грудень 2014». Сума – 7,33 млн грн.

Всього лиш 300 000 доларів на рік, і селяни будуть знати в якому жахливому середовищі вони живуть. В принципі недорого – по 150 доларів із селянина. Вони майже за такі самі гроші свої земельні паї здають.

Тільки-от витрачена сума чомусь не надто сподобалась Мінекономрозвитку. І вже всередині травня воно видало свій вердикт: рекомендувати відмінити закупівлю. Бо таку штуку, яку купили селяни, можна знайти, де завгодно. Адміністративною мовою: «надані Замовником документи не підтверджують відсутність конкуренції».

Але дніпропетровські селяни пояснили міністерству, що вони хотіли не просто моніторинг, а от саме цей. Щоб він називався тільки отак: “Інноваційна автоматизована система управління розвитком техногенного регіону”, і більше ніяк інакше. А оскільки саме  на цю назву є патент, то вже мусили купувати його за чорні гроші у ТОВ “НТЦ “НІГРІ”.

Селяни взагалі дуже потрудились у пошуках власника патенту. І знайшли його тільки  «в результаті проведених патентних досліджень по джерелах патентної і науково-технічної інформації України та закордонних країн». А хтось ще каже, що село гине.

Неясно, що ще говорили сільрадівці, і які ще документи слали до Києва, але вже через місяць Мінекономрозвитку повністю погодилось з аргументами селян. І було би дивно, якби було інакше. Усе-таки не в Німеччині живем.

Правда, задобривши одних заздрісників, довелось мати справу з іншими – невтомними трударями казначейства, які, як відомо, дуже неохоче переказують гроші. У минулому році все йшло, як по маслу, а цього – загальмувало. Але тут обійшлись стандартно – через Госпсуд Дніпропетровської області. Там «НІГРІ» повідомило, що вже цього року виконало робіт на 1.88 мільйона, а натомість отримала тільки 200 тисяч. Рішення суду, як і очікувалось, було справедливим – моніторникам гроші повернути.

Ну, і кілька слів про людей, на чиїй вулиці відбулось свято. ТОВ «Науково-технічний центр «НІГРІ» з’явився менше,ніж за рік до тендеру – у липні 2011 року. Засновниця – мешканка Кривого Рогу Ольга Яценко. Але бенефеціарами цієї успішної структури напевне варто вважати власників, чи то пак винахідників патенту –  це чотири людини на прізвище Папуча.

001

Кумедно те, що заявку на патент було подано у березні 2012 року, тобто мало не день в день з проведенням тендеру. А фінальне право на патент було оформлене лише в жовтні, тобто, коли вже кілька місяців кувались гроші.

Ну, і родзинка. За рік до тендеру і за місяць до створення комерційної фірми ( у червні 2011 року) один із співавторів патенту Володимир Папуча – написав милу колонку на «Економічній правді» під заголовком «Не хочу жити в пустелі». Оскільки приватної фірми тоді ще не було, підписався він своєю державною посадою – заступник директора з інноваційних технологій державного підприємства «Науково-дослідний гірничорудний інститут». Тому, хто переклав цю назву на російську, скоротив до абревіатури і отримав на виході «НІГРІ»- плюс до карми й  інтелекту.

002

 Так от у замітці державного менеджера можна знайти цікавий абзац:

«Наше державне підприємство “Науково-дослідний гірничорудний інститут” – НДГРІ – на виконання доручення Кабміну від 6 вересня 2010 року розробляє проект комплексної державної цільової програми з прогнозування і подолання техногенних явищ, які можуть призвести до негативних соціально-економічних наслідків».

Так виглядає, що доручення Кабміну успішно виконано. З чим його і вітаємо. Вітаємо також і державного чоловіка, який зумів поставити науку на службу людям, хоча й на горе бюджету. Але Бог із ним із тим бюджетом. Головне, що в Україні з’явиться ще одна людина, яка не буде жити в пустелі, а зможе собі посадити маленький вишневий садок.

Олексій Шалайський, «Наші гроші»