Епоха Боричевого току
Історія буріння розвідувальної свердловини на Луганщині є «копійчаною» у порівнянні з деякими іншими оборудками нинішніх високопосадовців. Проте вивчення бізнесового коріння фірми-переможця дало привід нагадати про устої, які панують у вищому світі політичної бізнес-еліти України.
14 червня НАК «Надра України» за результатами тендеру уклало угоду з ТОВ «Голден Деррік» на буріння геологорозвідувальної свердловини №1 Токарська в Луганській області за 13,85 млн грн.
Тендер звичайний як для наших прерій. Ось, наприклад.
Як відомо, у тендері окрім переможця обов’язково мусить бути і переможений, бо закон вимагає мінімум двох учасників торгів. Роль переможеного взяло на себе таке собі ТОВ «Кантарус». Ця фірма зажадала за буріння понад 15 мільйонів, тобто на півтора мільйони дорожче від переможця – «Голден Дерріку». Нібито все ОК.
Однак питання викликають «статутник» у розмірі 51 тис грн. і прописка в одній з київських квартир на бульварі Кіквідзе. А на безмежних теренах Інтернету немає жодних згадок про фірму, яка замахнулась на глибоке буріння за купу грошей. Тож резонно поставити питання: а чи не був цей «Кантарус» просто підставкою для того, щоб «Голден Деррік» міг пройти тендер спокійно і без напруження?
Це питання не виникло ні у правоохоронців, ні у «Надр України». А шкода. Бо ми маємо справу з пов’язаними особами – державний НАК володіє значною частиною в 33-мільйонному статутному капіталі фірми-переможця. При цьому перекладанням грошей господарем з однієї кишені в іншу це назвати не можна. Бо «Надра» мають лише третину «статутника». А контроль над фірмою здійснює абсолютно приватна контора. Тому гроші перекладаються в кишеню абсолютно іншого костюму. У нашому випадку – з робочого до святкового, який висить в тій самій шафі Едуарда Ставицького, молодшого партнера Василя Джарти.
«Голден Деррік» було засновано в 2007 році двома на той момент рівноправними учасниками: НАК «Надра України» і таким собі Денисом Шамардаком, який став директором новоутворення. Фірма була створена як спільне підприємство для покращення розвідки нафто-газу в Полтавській області. Відповідно державний НАК і Міністерство природи (йому підпорядковувались тоді «Надра України»), як власники підземель, передали на баланс нового спільного підприємства Полтавську експедицію по випробуванню свердловин.
На початку 2008-го внутрішній розклад в «Голден Дерріку» різко змінився. Замість Шамардака засновником фірми стало австрійське ТОВ «Ліфо інвест гмбх», і статутний фонд було перерозподілено на користь «австріяків» у пропорції 30:70. У травні 2010-го австрійську частку було переоформлено на кіпрський офшор «Хартлог лімітед».
Усі ці створення-переоформлення в «Голден Дерріку» («Золотий Деррік») відбувались саме в ті періоди, коли «Надра України» очолював Едуард Ставицький, який нині очолює Державну службу геології та надр України і має стосунок то справжнього золота. Його близькість до «Голден Дерріку» підкреслює той факт, що нинішній директор фірми Андрій Семенов в 2003 році був співзасновником в ТОВ «Еко-2003» разом з Анатолієм Ставицьким, батьком Едуарда.
(Зараз Семенов відомий ще й як директор дитячого табору «Фонтан» в с.Клюсівка Полтавської області, який належить «дочці» «Надр України» – «Потаванафтогазгеології», у якої на користь «Голден Дерріку» забрали вищезгадану Полтавську експедицію).
Звичайно, усе це щастя не могло пройти повз уваги Василя Джарти, який в 2007-му очолював Мінприроди. Київська адреса реєстрації «Голден Дерріку» – вул. Боричів Тік, 35в – вважалось гніздом фірм Джарти, оскільки саме за цією адресою знаходився офіс Віталія Борта, народного депутата від Партія регіонів і партнера Василя Георгійовича.
За цією адресою також було прописано кілька фірм, які отримали низку ліцензій на розробку нафтогазових родовищ в 2007-му під час керування надрами Джарти-Ставицького. І саме на Боричевому Току були прописані фірми, які взяли безпосередню участь у афері з відчуженням «Межигір’я» у держави на користь Віктора Януковича.
(Нагадаємо, у 2007 році «Межигір’я» знаходилось на балансі ющенківської ДУСі. Щоб Янукович зміг отримати державну резиденцію, ДУС передала її Міністерству природи Джарти, а той зіпхнув її «Надрам «України» Ставицького. Після цього НАК продав резиденцію одній приватній компанії, а від іншої (прописаної на Боричевому Току) отримав собі розвалюху під офісне приміщення.)
Звичайно, що маючи монопольний контроль над надрами Джарти не обмежувався Боричевим Током. Згодом це ставало предметом дискусій під час бурхливих владних розкладів і урядових перездач. Скажімо, в середині 2009 року Юлія Тимошенко особисто вписалась в боротьбу за «Надра України».
«На корупційній основі найближчому оточенню [Януковича] було видано 19 ліцензій на видобування нафти і газу. Тоді цими питаннями займався народний депутат від Партії регіонів пан Джарти, і очолювала це підприємство НАК «Надра України» його людина – пан Ставицький», – повідомляла тодішня прем’єрка.
Усього за два роки все змінилось. Пішов у небуття Джарти, Тимошенко міцно засіла за гратами, але життя продовжується. У тому числі і фінансове. Думаємо, що фірми з Боричевого току ще не раз виграють свої тендери. Бо хтось же їх мусить вигравати…