Tenderness of Simferopol
Творчі люди живуть у Сімферополі. Творчі і безстрашні. Доки чиновники всієї країни ламають голову, як провести тендер так, щоб і хорошим людям,і щоб ніхто не дізнався – у Сімферополі все вже давно придумали. Там просто вирішили тендери не проводити. Ніяких тобі оприлюднень, розтягнутих термінів і дозволів Мінеко і АМКУ.
Якби не тижневик «События», то країна би і не дізналась про високу творчу потенцію місцевих чиновників. Тепер же, після запиту, «а хто виграв тендер на 5 млн. на ремонт вулиці Горького», українська історія поповнилась ще одним образчиком чиновницької думки:
«С учетом того, что стоимость выполняемых пообъектно работ по ул. Горького не превышает определенную Законом Украины “Об осуществлении государственных закупок” сумму для закупки работ за бюджетные средства без проведения процедуры закупок, на сегодняшний день конкурсные торги по данным работам не проводились».
Списку «пообьектных работ» додано не було. Може, тому що він би вийшов завеликим: за Законом тендеру не потребують послуги до 300 000 гривень. Відтак об’єктів мало би бути штук 20.
Можливо, також, що мерія вирішила не давати місцевому Антимонопольному в руки батога. Адже такий «пооб’єктний» підхід трактується, як правило як «подрібнення суми закупівлі», із висновками згідно з чиним Законодавством. При чому вже не тендерним.
Але найвірогідніше пояснення, певно, все таки стандартне: чиновникам легше витримати атаку колег із «міністерств і відомств», аніж вивертати душу перед всяким і кожним. Із ризиком дати «не тому», із розкриттям правди про переможців, а найстрашніше – про конкретні суми за конкретну роботу. Народ, що ніяк не оговтається від покращення, стає все злішим і неврівноваженішим. Тому нехай краще менше знає. І менше хвилюється.
Не випадково один з трьох варіантів гербу Криму має слоган: «No worry. No hurry”. Я би додав ще третє речення: «We know how».
Блог від Олексій Шалайський