Що добре для олігархів, хіба то добре для України?
03.01.2021   //   0 Переглядів

Текст: Агія Загребельська, співзасновниця “Ліги антитрасту”, держуповноважена АМКУ у 2015-2019 рр.

2020-й був знову роком помилок, на яких ми можемо навчатись заради 2021-го. Або, як і раніше, продовжувати стрибати на тих самих граблях.

Ми пережили болючу зраду. Українців обманула людина, якій вони повірили та довірили добробут своїх родин. Президент Володимир Зеленський, отримавши владу завдяки обіцянкам служити народу, зробив свій вибір на користь елітарного класу. Заразившись ідеєю, що добре для олігархів, то добре для України – він оточив себе провідниками їх інтересів. Вихідцями з олігархічних систем, для яких останні були годувальниками, в силу чого вони не могли апріорі мислити по-іншому.

Це дозволило «супереліті» за традицією минулих років просувати за допомогою чиновників та політиків вигідні для них рішення та регулювання. Вони змогли переконати президента, що максимізація їх прибутків – благо для країни. Відтак опозиційні до цієї ідеології голоси сприймались на Банковій, як ворожі заклики проти самого президента, а не проти антиінклюзивної політики, яку просувала його команда.

Серрата, непрацюючі соціальні ліфти, нерівність правил для багатіїв і носіїв влади та всіх інших, домінування інтересів впливової верхівки над рештою суспільства, індульгенція на корупцію для толерантних до президента осіб… – багаж, з яким ми закінчуємо 2020 рік та зустрічаємо 2021.

Цьому мало б і могло б зашкодити громадянське суспільство. Проте його лідери виявились занадто слабкими, щоб побачити загрозливі тенденції на початку та жорстко на них відреагувати. Лідери думок, маючи різну мотивацію та причини, прогавили «вікно можливостей», коли удар по «Україні для обраних» можна було нанести. Оговтавшись, коли «супереліта» оточила своєю увагою та впливом державні інститути, вони вже були безсилі. Адже втратили не тільки дорогоцінний час, а й підтримку суспільства, що є найголовнішим джерелом їхнього впливу.

2021 – це новий шанс для нас відновити інклюзивність. Відкрити державні структури для тих, хто хоче і може присвятити частину свого життя служінню Україні. Повернути українцям мрію, що кожен з них може досягнути успіхів завдяки знанням, умінню, наполегливості та талантам. Відновити цінність справедливості. Та повернути в порядок денний аксіому, що «супереліта» діє виключно у власних інтересах, які часто не співпадають з інтересами країни.

Чи спроможний це зробити президент Зеленський? Це одне з найголовніших питань, що постає перед нами зараз. У разі, якщо це неможливо ні за яких умов, значить продовження перебування його на посаді до кінця строку означатиме для України втрату ще трьох дорогоцінних років. А разом з ними – втрату тисяч талановитих людей, науковців, бізнесменів, що поїдуть шукати щастя закордон. Сотень відкриттів та можливостей, що будуть упущені через їхню невигідність «супереліті». Покоління, що сьогодні навчається у старших класах, та дивлячись на життя закордоном, приймає рішення продовжувати життя там.

Володимиру Зеленському буде важко та майже неможливо довести зворотнє. Хоча на відміну від Януковича наприкінці 2013 та Порошенко на початку 2019 – він ще має маленький шанс. Хоча й надія на те, що він ним скористається, мізерна. Новорічне привітання президента як раз свідчить про те, що Зеленський поки не налаштований міняти устої, а намагатиметься вийти з кризи недовіри звичним для нього шляхом – шоу, популізм, вистави. І хоча зі стародавніх часів формула народної любові «хліба та видовищ» довела свою ефективність. Проте, на її початку стоїть «хліб».

Кінець 2020-го для мене асоціюється з картинками, коли багато українських родин купували мандарини тільки 31 грудня, щоб не встигли з’їсти до Нового року, бо купити знов грошей немає. З пенсіонерами, які на новорічній стіл купують один помідор та огірок, та не можуть собі дозволити навіть одну хурму. Бо частина грошей, що витрачали на їжу, підуть на більші комунальні тарифи. Бо ціна фруктів стала більшою, через те, що на митниці, як і раніше, вимагають хабарі за те, щоб пропустити фуру фруктів до 31 грудня, а не пізніше.

В підсумку, видовища президента не врятують, бо занадто гостро стоїть питання холодильника, і занадто яскраво випирає дефіцит справедливості.

Олігархи навряд чи добровільно поступляться своїми інтересами – їм треба відбити втрачені за пандемію можливості. Вони давно стали громадянами світу, що навіть більше за інших українців зневірились у заможному майбутньому батьківщини. Отже олігархи і далі сприйматимуть українську територію, як місце не для життя, а полювання, заробляння грошей. Щоб потім витрачати їх на комфортне життя у розвинених країнах світу.

Отже Володимиру Зеленському задля того, аби розвернутись знов до українців обличчям та повернути народну любов, треба буде розвернутись задом до «супереліти» та, не дивлячись на їх потужний супротив, ставити державну політику на інклюзивний шлях, де інтереси мільйонів превалюють над інтересами купки багатіїв.

Він занадто слабкий вже, щоб розпочати та виграти таку війну. Проте, в суспільстві ще є лідери, що згуртувавшись навколо нього, можуть відновити втрачені сили та наповнити печерські пагорби потужною енергією творців, а не шукачів ренти. Сьогодні вони не вірять президенту, проте він ще може зробити кроки, що відновлять цю довіру. Хоча б тому, що чергова дострокова зміна влади може бути несумісною з життям для ослабленої бездарним керуванням країни.

Блог від: Агія Загребельська