«Пакунки малюка»: що трапилось, хто винен та як бути?
29.07.2020   //   2 Переглядів

Анна Сулима, фахівець з публічних закупівель платформи «Ліги антитрасту»

Що трапилось?

У ЗМІ набирає розголосу ситуація з нестачею «пакунків малюка» та проблемами під час їх закупівель. Деякі медіа звинувачують Антимонопольний комітет у тому, що діти не отримують пелюшки та підгузки. Дехто шукає винних в ДУ «Професійні закупівлі», працівників якого навіть викликало на допит Державне бюро розслідування. Але що ж сталось насправді та хто винен?

Мова йде про процедуру закупівлі, оголошену ще 14.04.2020 Державною установою «Професійні закупівлі» на придбання 247 947 комплектів одноразової натуральної допомоги «пакунок малюка».

За можливість укласти рамкову угоду очікуваною вартістю 1 233 464 420 грн змагались одночасно 13 компаній. Але не поспішайте радіти високому рівню конкуренції на тендері. Адже  9 з 13 компаній скоріш за все змовники та планували лише імітувати конкурентний тендер. ЦЗО «Медичні закупівлі» вчасно помітили ознаки змови та, як відповідальний замовник, навіть звернулися до АМКУ із заявою. Поки про результати розгляду заяви АМКУ мовчить.

Крім звернення до АМКУ замовник також дискваліфікував 9 з 13 учасників за невідповідність їхніх пропозицій умовам тендерної документації, залишивши 4 компанії, з якими в подальшому повинен був би укласти рамкову угоду, якби не… Якби дискваліфіковані з тендеру компанії не подали скарги до тендерної Колегії АМКУ, в яких просили скасувати своє відхилення, а також дискваліфікувати з процедури інших чотирьох учасників.

За результатами розгляду скарг Тендерна Колегія встановила, що всі пропозиції допущених учасників не відповідали вимогам замовника. Та, відповідно до Закону «Про публічні закупівлі», у випадку відхилення всіх тендерних пропозицій, замовник зобов’язаний відмінити процедуру закупівлі. Що і сталось в даному випадку: колегія зобов’язала «Професійні закупівлі» відмінити процедуру, державна установа закупівлю відмінила, а батьки залишились без пакунків.

Хто винен?

Перша проблема: складні умови тендерної документації та великий обсяг закупівлі.

ДУ «Професійні закупівлі» проводило вказану процедуру в інтересах Міністерства соціальної політики, яке, в свою чергу, затверджувало умови тендерної документації. Розроблена і затверджена Мінсоцом тендерна документація містила дуже деталізовані вимоги до учасників процедури, велику кількість документів, які учасники повинні були надати на підтвердження відповідності як вимогам до учасника, так і технічним та якісним характеристикам товару. При цьому, перелік товарів для комплектування «пакунка малюка»  також затверджено наказом Міністерства соціальної політики України. Тож учасники мали надати документи на кожну з 32 одиниць товару, які входили в комплект, та на 247 947 комплектів. Спочатку, було зрозуміло, що бізнес з високою ймовірністю допустить багато помилок у сотнях документів, що і сталось.

Отже, Мінсоцполітики, розробляючи та затверджуючи документацію, не думав про те, як бізнес буде її виконувати, та з самого початок заклав ризик відміни надмірними, заплутаними та складними вимогами.

Друга проблема: неуважність бізнесу.

Дійсно, кожна з поданих пропозицій містила ряд недоліків – не надані документи на окремі позиції комплекту, не надано документи на підтвердження окремих характеристик, які встановив замовник тощо. Звичайно, сама документація була складною. Але ж бізнес, приймаючи участь в тендері на загальну суму 1,2 млрд. грн. мав би попіклуватись за правильне оформлення своїх документів.

Отже, бізнес, приймаючі участь в тендерах, досі не усвідомлює, що змагаються компанії між собою не тільки ціною та якістю продукції, а й фаховою роботою своїх консультантів-закупівельників. Якщо хочеш продавати державі свій товар – твоя команда повинна вміти готувати документи на тендер в суворій відповідності з вимогами замовника. І це не українська особливість, подібні правила існують у всьому розвиненому світі.

Проблема три: на розслідування та доведення тендерних змов витрачаються роки, а не дні.

П’ять  з дев’яти відхилених компаній вирішили не миритись з таким рішенням та подали скарги до тендерної Колегії АМКУ. При чому, деякі з цих компаній не оскаржували рішення замовника про відхилення їхніх пропозицій, а лише хотіли відмінити тендер. Розглянувши всі скарги, Колегія не мала іншого виходу, ніж, відповідно до норм Закону, зобов’язати замовника відмінити процедуру закупівлі, оскільки недоліки в документах були у всіх учасників. Якби була можливість оперативно розслідувати та довести змову, то недобросовісні учасники не мали б змоги оскаржити свою дискваліфікацію.

Отже, компанії, що брали участь у змові, доки АМКУ не доведе їх вину можуть оскаржувати тендер та добиватись його відміни. Ця проблема залишається невирішеною у всьому світі. Та конкурентні відомства навіть найрозвиненіших країн витрачають роки на доведення факту існування «закупівельного картелю». Тому на зазначене навряд чи можна було вплинути тоді. Але сьогодні Комітет може пришвидшити розслідування та суворо покарати псевдо конкурентів.

Що робити?

Є два вектори можливих заходів для вирішення проблеми, що склалась із «пакунками малюка»: короткостроковий та довгостроковий.

В короткостроковій перспективі можна спробувати вирішити ситуацію наступним чином:

– внести відповідні зміни до Постанови КМУ «Деякі питання реалізації пілотного проекту із надання при народженні дитини одноразової натуральної допомоги «пакунок малюка» від 20.06.2018 № 512 та відновити практику закупівель пакунків малюка через Управління ООН з обслуговування проектів. Такий шлях вирішення проблеми передбачає здійснення закупівель цих товарів через міжнародних партнерів – структур Організації Об’єднаних Націй. Фінансування такого проекту з 2018 по 2020 роки проводилось так само з коштів державного та місцевих бюджетів, однак передбачало спрощений порядок проведення закупівель та допомогу організації під час їх здійснення.

Плюсом обрання такого шляху є можливість без довгих дискусій та розмірковувань швидко вирішити проблему з відсутністю пакунків.

Мінус – точковість цього заходу. Він не вирішує проблему із закупівлею пакунків вцілому, адже ми як незалежна держава повинні мати здатність самостійно без втручання міжнародних організацій вирішувати питання нашої соціальної політики та забезпечувати новонароджених дітей та їх батьків необхідною допомогою. Отже, навіть якщо ми підемо по цьому шляху, в подальшому все одно проблематику із закупівлями пакунків малюка належить вирішити.

– змінити «пакунок малюка» на грошову компенсацію.

Цей шлях має також свої «плюси – мінуси». Так, він передбачає, що батьки новонародженої дитини, крім одноразової допомоги по народженню дитини, отримають також і певну суму коштів (аналогічну вартості «бебі-бокса»), за яку зможуть самостійно придбати всі необхідні для дитини у перші дні життя речі. Прибічники такої позиції акцентують увагу на тому, що часто товари з комплекту по тим чи іншим причинам підходять не всім малюкам, або ці товари недостатньо високої якості, як би хотілось батькам. Тому, можливість самостійно вибрати речі, індивідуально для кожного випадку, для багатьох видається кращою ідеєю, ніж укомплектовані пакунки. Крім цього, це виключає «посередників» у русі бюджетних коштів від держави до батьків, що зводить нанівець всі корупційні ризики, пов’язані з тендерними закупівлями пакунків. Тим більш ми знаємо успішні приклади перетворення «натуральної» допомоги в грошову, як то закупівля медичних візків для людей, що обмежені в русі внаслідок певних хвороб. З моменту, коли пацієнти почали отримувати замість візків гроші для їх закупівлі, держава забула про проблеми із закупівлями візків та пов’язані з ними корупційні скандали.

Однак, нажаль, такий інструмент має і свої мінуси. Менш забезпечені та соціально незахищені верстви населення можуть використати ці кошти не для закупівлі речей для дитини, а на інші, власні (іноді маргінальні) потреби. Надання такій категорії населення замість грошей – підгузків, пелюшок та інших товарів, що входять до комплекту «пакунку малюка», гарантує забезпечення немовлят необхідними саме їм речами, що важко гарантувати при видачі цієї допомоги грошима.

Щодо довгострокової перспективи вирішення проблем з «бебі-боксами» (і не тільки), у випадку, якщо порядок закупівель залишиться незмінним, то маємо такі поради:

Замовникам – максимально спрощувати документацію, не вимагати інформацію та документи, без яких можна обійтись, та розширити в документації приклади та переліки формальних помилок, допущення яких не слугуватиме підставою для дискваліфікації учасника;

Бізнесу – уважніше відноситись до підготовки документів на тендер, та в ідеалі мати в штаті або наймати сторонніх фахівців для цієї роботи;

АМКУ – оперативно звершити розслідування та суворо покарати змовників, публічно відзвітувавши про це, щоб іншим «не повадно було»;

Правоохоронним органам – провести розслідування, знайти координаторів «великої дев’ятки», з’ясувати чи не було направлено їх умисел на заволодіння державними коштами, кваліфікувати їх дії та домогтись справедливості в суді.

Тож як бачимо заручниками бюрократичних процесів стали малюки, які не зможуть отримати важливі товари, що значно б спростили перші місяці життя їхнім батькам.

Важко визначити, хто саме винен у зриві закупівлі – чи то замовник, який встановив захмарні вимоги та величезний обсяг закупівлі, чи то учасники, які діяли виключно в своїх комерційних інтересах і, ймовірно, не завжди чесним шляхом, однак рішення Колегії АМКУ це всього на всього очікуваний та закономірний результат всіх дій і рішень, що приймались в межах цієї закупівлі.

Сподіваємось, що ця історія стане не стільки приводом вигукнути «зрада», скільки уроком для всіх.