Купуй українське – плати українцям
23.06.2020   //   1 Переглядів

Чому пілотний проект Мінекономрозвитку по протекціоністських заходах для машинобудівельників виявився неправильним кроком.

Українському бізнесу складно. У нього немає інвестиційних нянь та справедливих судів. Чесна та прозора конкуренція для багатьох з них – омріяна розкіш. Замість підтримки та лояльності держава навіть в часи найважчої економічної кризи пропонує перевірки та тиск. Закордоном надають перевагу своїм виробникам та нам також не раді. Власники бізнесу втомлюються, долаючи одну за одною перешкоди. Та або працюють «ес юужуал» (хабарі, відкати, конверти), або, зібравши зароблене, виходять з бізнесу.

Нова влада за рік так і не змогла визначитись зі своєю позицією по відношенню до національних виробників. Все вирішується «кейс бай кейс». В одних напрямках влада вдає з себе закоренілого протекціоніста, по іншим ж публічно заявляє, що іноземні компанії краще за наші. Не виключенням є сфера публічних закупівель, на яких щорічно витрачається близько 15 % українського ВВП або більше 580 млрд. грн.

Не таємниця, що розвинений світ, хоча і вдає з себе неупередженого за національною ознакою арбітра, але все-таки використовує тендерні механізми для підтримки свого національного виробника. Законодавство США «купуй американське» яскраве тому підтвердження.

Однак, «не можна так просто взяти й підтримати». Це настільки чутливий та крихкий інструмент, що один невірний крок може перетворити ліки на отруту. Адже з одного боку запроваджені заходи не повинні порушувати міжнародні угоди та зобов’язання, що взяла на себе Україна перед іноземними партнерами. А таких чимало. І будемо відвертими, під час переможного селфі на підписанні чергової міжнародної угоди про відкриття ринків, думки чиновників про лайки частіше бувають важливішими від аналізу того, чи дзеркально ми з іноземною державою відкриваємо один для одного ринки державних закупівель. Та впевнена, ми знайдемо не один приклад того, як Україна щедро знімала бар’єри, у відповідь на більш стримані кроки на зустріч іноземного партнера.

З іншого боку, не варто забувати про те, що мова йде про наші гроші. Тобто у випадку запровадження недосконалої програми підтримки національних виробників через тендерний механізм, платити за помилки чиновників будемо ми. А рахунки будуть виписуватись на суми з дев’ятьма нулями. Отже помилка буде занадто коштовною, тим більш в часи великої рецесії.

Тому, задля уникнення подальших спекуляцій, розставлю крапки над «і». Чи вважаємо ми, що національного виробника Україна повинна підтримувати, в тому числі через механізм публічних закупівель? Однозначно так. Попри те, що ми заражені конкуренцією та справедливі бізнес змагання – наша мета та мрія одночасно, ми були та будемо за здоровий та корисний протекціонізм.

Наша логіка проста, її можна описати на прикладі стадіону.

Якщо попереду тебе глядачі один за одним встають зі своїх крісел, ти усвідомлюєш, що це неправильно і ні до чого хорошого не призведе, бо на якомусь етапі всі будуть стояти, і всім буде так само погано видно, але й на додаток ще не зручно (бо вже стоячи, а не сидячи). Але ти все одно рано чи пізно також встанеш. Бо залишаючись відданим своїм культурним принципам та здоровому глузду, ти будеш дивитись не на поле, а в кращому випадку на спини тих, хто попереду. Отже, будеш вимушений все одно встати, захищаючи власні інтереси у відповідь на подібні дії оточення. З державним протекціонізмом теж саме.

Але при цьому, ми впевнені, що він може йти на користь Україні лише у випадку поміркованого запровадження, попереднього аналізу, проведення всіх необхідних розрахунків та побудову точних прогнозів, після ретельної роботи над ризиками та мінімізації зловживань. Й звичайно виключно в тих напрямках, за якими українським бізнес в силу історичних, географічних або інших особливостей має значний потенціал до розвитку, та за умови відповідальної та соціально орієнтованої позиції самих виробників.

Саме тому нещодавно опублікований Міністерством економіки проект постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації пілотного проекту зі здійснення закупівель техніки галузі машинобудування з підтвердженим ступенем локалізації виробництва» ми оцінюємо як шкідливий, невірний, високоризикований та не розумний крок держави у цьому напрямку.

Так, проектом пропонується запровадження нового критерія оцінки тендерних пропозицій «локалізація виробництва». Спрощено – це те, скільки складових у витратній частині створення тієї чи іншої техніки у сфері машинобудування «родом з України». Якщо 35% та більше цих складових в техніці вироблені на митній території України, то учасник, запропонувавши такий товар на закупівлях здобуде перемогу навіть у випадках, якщо його ціна буде на 30% дорожча за ціну на іноземний аналогічний товар.

Який диявол криється в деталях?

  1. Проект постанови передбачає імперативні норми. Тобто замовники, органи державної влади, місцевого самоврядування та інші не зможуть обирати, чи є у них можливість та необхідність в рамках конкретної процедури застосовувати такий критерій;
  2. 35% будуть визначатись самим МЕРТом за непрозорою та незрозумілою для громадськості та конкурентів процедурою та без чітко визначеного переліку документів, яким останні будуть підтверджуватись;
  3. Проектом чітко не визначено, що мається на увазі під локалізацією виробництва: товару, партії товару чи просто виробничих баз суб’єкта;
  4. Проект передбачає ведення переліку тих, хто цю процедуру в Мінекономіки успішно пройшов, отже «привіт з минулого» у вигляді бюрократичних довідок про внесення в реєстр, які треба подати на тендер;
  5. Й взагалі 30% різниця в ціні техніки за 35% локалізації – очевидно занадто великий «подарунок» вітчизняним та менш ніж полувітчизняним виробникам, враховуючи те, що суми закупівель можуть рахуватись мільярдами наших податків.

Варіантів для маневрів та зловживань безліч. Й навіть ті національні виробники, що сьогодні можуть схвально сприйняти такі новели, з часом пожалкують про це, бо неодмінним результатом подібних нововведень стане новий левел нового виду корупції. А збільшення корупційних схем у сфері публічних закупівель ще в жодній країні не пішло на користь бізнесу в довгостроковій перспективі, навіть якщо на якомусь етапі він сам був їх активним учасником та вигодонабувачем.

Агія Загребельська, співзасновниця «Ліги антитрасту», держуповноважена АМКУ у 2015-2019 рр.

Анна Сулима, фахівець у сфері публічних закупівель платформи “Ліга антитрасту”

Вперше опубліковано в “Економічній правді