Ефект Медведчука, або Чому набуття контролю над українськими телеканалами здійснюється в обхід АМКУ?
21.06.2020   //   81 Переглядів

Текст: Агія Загребельська, співзасновниця “Ліги антитрасту”, держуповноважена АМКУ у 2015-2019 рр.

Покупці і продавці «112 Україна», NewsOne та ZIK на жодну з транзакцій не отримували дозвіл в Антимонопольному комітеті України. Та за півтора року дослідження Комітет навіть не зміг визначитися, чи повинні вони взагалі були звертатися за дозволом.

Новина про наявність у структурі власності телеканалу «1+1» дружини Віктора Медведчука знов порушила питання «обхідних шляхів» для купівлі українських телеканалів без отримання дозволів від Антимонопольного комітету. В ситуації з «1+1» все більш-менш зрозуміло, адже за офіційними даними частка Оксани Марченко не перевищує 25 %, отже й дозвіл отримувати не було необхідності. Але з набуттям права власності народним депутатом Тарасом Козаком на телеканали NewsOne, «112 Україна» та ZIK усе настільки погано, що навіть не знаю, яке пояснення бездіяльності держави гірше: корупція чи повна беззубість.

Відповідно до звіту Тимчасової слідчої комісії парламенту щодо розслідування зміни власників інформаційних телеканалів та забезпечення протидії інформаційному впливу Російської Федерації, Тарас Козак набув контроль над інформаційними телеканалами:

  • NewsOne — 12.10.2018 шляхом купівлі-продажу ТОВ «Новини 24 години» у компанії АТ «МВ інвестмент аг» (Швейцарія);
  • «112 Україна» — у грудні 2018 року шляхом купівлі-продажу в Едуарда Катца (громадянин Німеччини, автомеханік);
  • ZIK — 13.06.2019 року шляхом купівлі-продажу ТОВ «Про радіо» у компанії «Ейблмарк лімітед» (Димінська Ж.П., Димінська О.І. та Димінська А.П.)

На жодну з цих транзакцій Козак та продавці не отримували дозволу в Антимонопольному комітеті України. Та за півтора року дослідження Комітет навіть не зміг визначитися, чи повинні вони взагалі були звертатися за дозволом.

Спочатку про те, чому це важливо.

Основна мета отримання дозволу в АМКУ на концентрацію (набуття контролю над бізнесом) — недопущення створення таким чином монополій. Тобто Антимонопольний комітет для прийняття рішення про дозвіл має вивчити стан конкуренції на задіяних ринках, структуру власності, джерела фінансування транзакції тощо. Та спрогнозувати, що буде, якщо потенційний набувач отримає новий актив. Якщо є загроза монополізації ринку — АМКУ може не надати дозвіл або надати його з певними зобов’язаннями, в тому числі структурними (наприклад, придбання ZIK можливе лише за умови відчуження NewsOne або «112 Україна»). Тобто механізм попереднього отримання дозволу на концентрацію дає можливість не допустити монополізації ринку, що є набагато менш затратним та ефективним, ніж боротися вже зі створеною монополією постфактум.

Отже, якщо би перед набуттям контролю Козак і продавці звернулися до АМКУ, то питання монополізації чи не монополізації ринку, а також дискусії про те, як його рахувати і які насправді частки компаній на ньому, вирішувалося до придбання, а не зараз. Придбання б не відбулося до кінця дослідження й доки АМКУ не визначився б зі своїм поглядом на конкуренцію на ньому та не зробив висновок, що для конкуренції ідей ця угода є безпечною.

Друга причина, чому це важливо, — законодавство про санкції. Кілька років тому в законі «Про захист економічної конкуренції» з’явилася нова норма, яка зобов’язує АМКУ закрити розгляд справи про концентрацію (не давати дозвіл), якщо остання заборонена відповідно до закону «Про санкції». Отже, якщо б норми закону були дотримані та покупець із продавцем звернулися за дозволом, то Комітет не надав би його. Та транзакція не відбулась би до того часу, доки АМКУ не переконався, що в ній не беруть участі підсанкційні суб’єкти.

«Невже можна так запросто обманювати державу, нахабно не ходити за дозволами та при цьому не понести жодної відповідальності?» — запитаєте ви.

В ідеальному світі, звісно, ні.

Розвинений світ, та Україна не виняток, передбачає відповідальність за подібні дії. За українським законодавством, на компанії, що не отримали дозволу, при тому що його наявність є обов’язковою, накладається штраф у розмірі до 5 % річного обороту. При цьому це не звільняє від обов’язку звернутися до АМКУ за дозволом, і за результатом АМКУ може його не надати із зазначених вище підстав.

Як же вдається Козаку за наявності такого резонансу уникати відповідальності, коли над справою працює не тільки Антимонопольний комітет, а й Тимчасова слідча комісія парламенту, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки, Державна фіскальна служба, Офіс Генерального прокурора, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро України та інші?

Річ у тім, що концентрацією, за українським законодавством, вважаються придбання, здійснені між суб’єктами, які мають фінансові показники діяльності, що перевищують встановлені законом мінімальні пороги. І якщо вартість активів Тараса Козака перевищує встановлену законом норму, то вартість активів та доходу продавців АМКУ та всі вищезазначені органи за півтора року так і не змогли з’ясувати.

Для більш яскравого сприйняття цього абсурду наведу цитату зі Звіту ТСК:

«Відповідно до наданих матеріалів Тимчасовій слідчій комісії, Антимонопольним комітетом України встановлено, що сукупна вартість активів кінцевого бенефіціарного власника досліджуваних телеканалів Тараса Романовича Козака  перевищує 4 мільйони євро. Але оскільки інші учасники зазначених транзакцій знаходяться за кордоном, тобто є закордонними резидентами, для встановлення повної картини вартості їх активів були направлені відповідні міжнародні запити та  була долучена Служба зовнішньої розвідки та Служба безпеки України.

На що Служба зовнішньої розвідки відповіддю від 13.08.2019 року  повідомила, що “…в однієї з кіпрських офшорних компаній, на які зареєстровані телеканали, наявні фінансові зобов’язання перед ВАТ ФК Банк “Открытие”, Російська Федерація”.

А Служба безпеки України в свою чергу повідомила, що “Тарас Козак дійсно пов’язаний з головою політради партії “Опозиційна платформа — За життя” Віктором Медведчуком”.

Всі іноземні компанії-резиденти, до яких Антимонопольним комітетом України були надіслані запити, від відповіді ухилилися, і всі запити повернулися назад».

Тому наші політики, чиновники та симпатики влади можуть скільки завгодно «пижитись», «тужитись» та вдавати із себе нові, сильні та принципові обличчя, що тільки й думають про те, як демонополізувати українську економіку та перемогти в інформаційній війні з державою-агресоркою. Але справжня ціна їхніх зусиль добре видима в подібних документах. Причому відчуття норми та розуміння, як має бути, настільки деформовано, що ТСК завершила свою роботу в цьому напрямі саме в цій точці та не посоромилася опублікувати Звіт із цими результатами.

Агія Загребельська, вперше опубліковано у «Детектор медіа»