«Привіт» олігархам від МВФ
Текст: Агія Загребельська, співзасновниця “Ліги антитрасту”, держуповноважена АМКУ у 2015-2019 рр.
Що у Меморандумі з Міжнародним валютним фондом зіпсувало настрій монополістам.
Демонополізація – один з найголовніших кроків, що віддаляє українців від гідного життя.
Ми переплачуємо монополістам та картелям за товари, що споживаємо кожного дня, в більшості навіть не знаючи про це. Малий та середній бізнес не витримує нечесне змагання з впливовими гравцями та закривається, консервуючи бідність. Для отримання зарплатні, за яку можна нагодувати та навчити дітей, українці вимушені їхати закордон, бо монополіст не цінує людський ресурс та не має потреби за нього конкурувати. Це все результат монополізації економіки та повальної безкарності для картелістів, що продукується слабкістю, безпорадністю та політичною залежністю найважливішого економічного регулятора країни – Антимонопольного комітету.
Є десятки світових прикладів, які доводять, що посилення інституційної спроможності та незалежності конкурентного відомства робило економічні дива, підвищувало рівень доходів населення, якість товарів та сприяло встановленню справедливих цін. Розумію, що у порівнянні, наприклад, і з США, де перші антимонопольні закони були прийняті у ХІХ сторіччі, ми є молодою в цьому сенсі країною. Але те, що за більш ніж два десятки років жоден президент та парламент не наважились посилити АМКУ та оголосити справжню війну монополіям – доведений факт. І виправдання щодо відсутності знань та досвіду в цьому питанні – безпідставні, бо різноманітні міжнародні організації не раз надавали конкретні, детальні та офіційні рекомендації нашим високопосадовцям, як впоратись з цим викликом. Однак, між впливовим монополістом та пересічним українцем держава тенденційно обирала першого. Рекомендації ігнорувались, а монополії забезпечували, щоб за таку бездіяльність чиновники не несли відповідальності.
Але все може змінитись. Бо саме зараз ми стали свідками важливого історичного моменту. Вперше в історії України реформа Антимонопольного комітету з’явилась в Меморандумі України з Міжнародним валютним фондом. І хочеться вірити, що через кілька років ми будемо згадувати ці дні як старт успішної антимонопольної реформи та українського економічного дива.
На відміну від наших можновладців, які пачками реєструють законопроекти про зміни до антимонопольних норм, що лише імітують реформу, залишаючи статус-кво, МВФ знає що робити. В Меморандумі викладений невеликий перелік нескладних заходів, виконання яких створить реальні можливості для позбавлення монополістів не тільки ринкової влади, а й політичного впливу.
Усвідомлюючи, що взяті на себе Україною зобов’язання в цій частині суттєво псують настрій перш за все олігархам, очікую, що найближчим часом повинна розпочатись дискридетаційна інформаційна компанія проти таких положень. Можуть використовуватись меседжі на кшалт «це тиск на бізнес», «посилання втручання держави у вільний ринок» тощо. Однак, це все неправда та маніпуляції. Й задля того, аби ми з вами не упустили такий крутий шанс та не дали нас знов ошукати, коротко та просто поясню, що означають такі положення Меморандуму.
Так, в розділі «Приватизація та реформування підприємств державної власності та ринків» Україна взяла на себе зобов’язання щодо прийняття законів, які посилять АМКУ відповідно до передових міжнародних практик. А саме:
- Забезпечити фінансову та операційну незалежність відомства.
Як є сьогодні:
Фінансування Комітету, рівень заробітних плат його працівників, штатна чисельність залежать від рішень різних міністерств та комітетів парламенту. За прийняття «незручного рішення» політики можуть легко карати АМКУ «гривнею». Також стабільно недофінансований АМКУ не представляє суттєвої загрози для впливових бізнесменів з монопольними надприбутками. Як результат, рівень заробітних плат в АМКУ один з найнижчих серед інших державних органів. Нестача паперу, офісної техніки, дискомфортні умови роботи – реальність, в якій живе конкурентне відомство країни останні роки. Занедбаний стан АМКУ забезпечує безперешкодний рух грошей з гаманців українців на рахунки монополістів.
Як повинно бути:
В розвиненому світі заробітні плати борців з монополіями одні з найвищих. Статті видатків на конкурентне відомство заплановані на роки вперед та серйозно захищені. Політики не можуть ситуативно впливати на скорочення фінансування відомства. Робота в подібних органах є престижною, відомства здатні наймати фахових працівників, проводити складні експертизи та дослідження. Боротьба з паразитуючими монополіями по-справжньому фінансується державою. І зобов’язання забезпечити це в Україні взяла на себе влада за Меморандумом.
- Забезпечити прозорість, конкурентність та захищеність Комітету від політичного втручання у процеси призначення та зняття з посади Голови АМКУ та Державних уповноважених.
Як є сьогодні:
Голова АМКУ призначається та звільняється парламентом за поданням президента (за законом про АМКУ) або прем’єр-міністра (за Конституцією). Державні уповноважені призначаються президентом за поданням прем’єр-міністра. Жодних прозорих та конкурентних процедур відбору кандидатів та вимог, до їх бекграунду і знань в цій галузі немає. Як наслідок, тенденційно політики дістають чергових керівників АМКУ як «кроликів з капелюха» та громадськість дізнається про «нові обличчя» здебільшого вже після їх призначення. Це суттєво допомагає монополістам інтегрувати в АМКУ «своїх» людей або просто слабкі особистості, які не представлятимуть загрози. Звільнити «незручного» державного уповноваженого, який попри кулуарний процес призначення «помилково» потрапив в АМКУ, також просто. Як довів приклад останніх звільнень, для цього не потрібні жодні підстави. Президент одноособово просто приймає указ про звільнення.
Як повинно бути:
Будь-який фахівець у сфері антитрасту, не пов’язаний з жодним впливовим монополістом, повинен мати можливість позмагатись на чесному та прозорому конкурсі за право працювати в АМКУ. Громадськість має знати заздалегідь данні про кандидатів та спостерігати за проведенням конкурсу. Політики не повинні мати вирішального впливу на процес призначення керівників відомства. Державний уповноважений має бути впевнений, що за незручні для монополістів розслідування та голосування він не буде звільнений. Та строк його перебування на посаді не залежить від того, наскільки добре він здатен чути побажання з Банкової. Саме це є другим зобов’язанням, яке взяла на себе Україна за Меморандумом.
- Посилити повноваження АМКУ щодо проведення фізичних обшуків, конфіскації документів та забезпечення обміну інформацією з іншими правоохоронним органами.
Як є сьогодні:
Для того, щоб відшукати докази порушення Антимонопольний комітет направляє вимоги про надання документів та інформації «підозрюваним». Але ці вимоги можна ігнорувати, затягувати час надання відповідей або банально обманювати АМКУ. Звичайно, Комітет може покарати за таку поведінку. Але штрафи здебільшого складають кілька сотен тисяч гривень, та процес їх накладення і стягнення може тривати роками. Другий засіб збору інформації – перевірки, на які АМКУ можуть банально не допускати під різними приводами. Важливі для розслідування докази за час юридичних дискусій не складно знищити або вивезти в інше більш захищене місце.
Як повинно бути:
В розвиненому світі конкурентне відомство має повноваження примусово проникати в приміщення у випадку недопуску та за наявності відповідного рішення суду. Також є можливість знімати інформацію з каналів зв’язку та використовувати докази, здобуті під час здійснення оперативно-розшукових заходів. Антимонопольний орган або сам може їх проводити, або інший орган, що виконує оперативні функції, зобов’язаний для нього це виконувати. І саме це повинна зробити Україна відповідно до взятих за Меморандумом зобов’язань.
- Надати рішенням АМКУ статусу правозастосовних виконавчих документів, і таким чином, забезпечити відсутність необхідності використання судового процесу для забезпечення виконання рішень.
Як є сьогодні:
Антимонопольний комітет прийнявши рішення, наприклад, про накладення штрафу, отримує можливість його стягнути в примусовому порядку лише після двох судових процесів та шести інстанцій. Спочатку порушник може оскаржити рішення про накладення штрафу до суду. Та у разі поразки звернутись до апеляцій і в подальшому касації. Далі, за умови, якщо суд підтримав позицію АМКУ, Комітет не може одразу розпочати процедуру примусового стягнення через виконавчу службу. Натомість, АМКУ повинен вже сам звернутись до суду з позовом про стягнення штрафу, і прийняте судом рішення порушник знов може оскаржити до апеляційного та касаційного суду. Та лише після цього відомство отримує виконавчий документ та починається процес стягнення з порушника цих коштів. Зазвичай це триває кілька років. І саме така складна та довга процедура дає можливість порушникам перебудувати бізнес-модель та ухилитись від сплати штрафу.
Як повинно бути:
Рішення Комітету після закінчення процедури судового оскарження повинно мати статус виконавчого документа. Антимонопольний орган не має проходити повторно фактично судову перевірку рішення, замасковану під процедуру судового стягнення штрафу. Після неуспішного оскарження порушником рішення АМКУ має, не зволікаючи, розпочати процедуру примусового стягнення. І це четверте й останнє взяте Україною на себе зобов’язання.
********************
Якщо ми б виконали ці чотири пункти самі, то й в отриманні грошей від Міжнародного валютного фонду необхідності б не було. Натомість в українських президентів та парламентарів далі передвиборчих обіцянок демонополізації та деолігархізації справа не доходила. Сподіваюсь, що до обіцянок, даних Міжнародному валютному фонду, політики віднесуться сумлінніше. Й необхідність в майбутньому знов позичати в міжнародних інституціях гроші відпаде. Адже тих грошей, що ми переплачуємо внаслідок конкурентних порушень, більш ніж вистачить для життя «не в борг».
Агія Загребельська, вперше опубліковано у “Дзеркалі тижня”