Вінницька олігополія з великої дороги
04.11.2019   //   471 Переглядів

Тендерна колегія Антимонопольного комітету погодила «укравтодорівцям» виокремлення Вінницької області в монопольне «окормлєніє» одному угрупуванню.

Змова тендерної колегії АМКУ і «укравтодорівців» проявилась на трьох тендерах по ремонту дороги М-12 Стрий – Тернопіль — Кропивницький — Знам’янка (через м. Вінницю) загальною вартістю 352,90 млн грн. В останні пару років шляхоремонтні тендери на велетенські суми тут чітко розподілені між визначеними компаніями:

Тож спроби немісцевих шляховиків отримати частку тендерного пирога постійно натикаються на спротив. Цей спротив після «перезавантаження» Антимонопольного комітету вийшов на новий левел організованності.

По вказаним трьом тендерам Служба автодоріг Вінницької області (САД) виставила вимогу аби учасники торгів довели, що вони возитимуть асфальт з асфальтобетонного заводу (АБЗ), що вже на момент тендеру фактично розташований на відстані не більше 150 кілометрів від місця ремонту дороги.

Слово «фактично» виділено не даремно. АБЗ є стаціонарні та пересувні. Під час ремонту великих ділянок доріг робітники фізично віддаляються від встановлених у певних місцях заводів, тим самим ризикують віддалитись на відстань більшу ніж 150 кілометрів, визначену дорожньо-будівельними нормами (ДБН). І тому заводи доводиться пересувати.

Сам по собі АБЗ – це не ядерний реактор, а доволі проста конструкція з підігрівача та змішувача. Орендуєш для нього земельну ділянку, підключаєш до мереж, отримуєш екологічні дозволи «коптити небо» згідно державних норм – і працюй собі доки відстань до фактичного місця ремонту дозволяє.

Саме на такий сценарій і розрахувало НЕвінницька фірма ТОВ «Миколаївбудцентр», чий пересувний завод на момент оголошення тендеру знаходився в іншому місці, і який фірма збиралась привезти на орендовану ділянку у місті Бершадь у випадку перемоги на тендері.

Вимога про «фактичне» розташування АБЗ – забороняла такий сценарій, тобто примушувала «зальотних гастролерів» домовлятись з місцевими виробниками асфальту, які вже мають налагоджені стосунки з шляховими фірмами, що і монополізували дорожні підряди Вінничини.

Розуміючи нульову вірогідність того, що місцеві ремонтники своїми руками впустять на ринок конкурента, «Миколаївбудцентр» розцінив тендерну вимогу про «фактичне» розташування заводу на 150-кілометровій відстані як дискримінаційну по відношенню до самої фірми (не дає їй можливості рівноправно боротись за підряд) і антиконкурентну та збиткову по відношенню до самої держави, яка і фінансує цей ремонт (оскільки зменшуючи кількість учасників торгів, замовник зменшує шанси на активні торги на аукціоні, а відтак економію державних коштів).

Тепер увага. На той момент на тендери офіційно ще не подавалось жодної заявки. «Миколаївбудцентр» лише оскаржив в тендерній колегії АМКУ дискримінаційні вимоги замовника, спрямовані на зниження конкуренції. Тобто Антимонопольний комітет як орган, створений для захисту конкурентних правил гри, мав би оцінити чи спрямовані вимоги замовника на конкуренцію, чи на дискримінацію.

Так було б у будь-який з попередніх років. Але не після літа 2019 року, коли провели «перезавантаження» АМКУ.

Зараз Колегія у складі новобранців Піщанської, Нечитайло та Копайгори навпаки заслухала всі доводи Вінницької САД про те, як «укравтодорівці» у майбутньому не допустять «Миколаївбудцентр» до майбутнього аукціону. І 15 жовтня постановила залишити в силі вимогу щодо «фактичного» розташування АБЗ, бо скаржник не довіві неможливість виконати забаганки замовника.  І фактично під час розгляду скарги “Миколаївбудцентра” на дискримінаційні заточки у тендерній документації – перевірили відповідність ще не поданої заявки фірми вимогам ТД з дискримінаційними заточками.

Якнайкраще уявлення про цинізм тендерної колегії АМКУ  видно на «екологічному» аспекті заточок.

«Укравтодорівці» пред’явили листа від Департаменту екології Вінницької облдержадміністрації, у якому чиновники детально виписали як саме «Миколаївбудцентр» НЕ ОТРИМАЄ дозволу на викиди забруднюючих речовин в повітря асфальтобетонним заводом у Бершаді:

Цей дозвіл взагалі то видає Мінприроди, але відповідно до Порядку свої зауваження можуть висловлювати громадські організації, ці зауваження мають розглянути місцеві держадміністрації і повідомити про них Мінприроди протягом 30 днів. Також ще 15 днів має місцевий підрозділ Держсанепідслужби на вирішення можливості/неможливості надання такого дозволу. І якщо у місцевих «погоджувачів» будуть якісь зауваження, то Міністерство муситиме завернути подання «Миколаївбудцентра» на отримання екологічного дозволу. І те, що заявка заїжджих ремонтників вже викликала у місцевих чиновників питання/підозри «на предмет дотримання санітарно-захисної зони» зрозуміло з останнього абзацу листа ОДА:

Саме ці аргументи про те, що «ми цих зальотних все рівно викинемо» і стали головними для вердикту антимонопольників. Не вірите? Ось вам пост з нової фейсбучної сторінки АМКУ, де саме представники «конкурентного» відомства і пояснили свою логіку:

«Упродовж розгляду скарги Скаржник не пояснив та не довів яким чином забезпечить наявність бетонного заводу на необхідній відстані, з дотриманням усіх вимог чинного законодавства».

Ще в АМКУ «на голубом глазу» написали про «укравтодорівців» таке:

«Мета Замовника – розпочати та виконати ремонт доріг у встановлений термін. Водночас забезпечити якісний стан доріг після ремонту. Тобто ефективно та прозоро застосувати бюджетні кошти, дотримуючись усіх існуючих вимог нормативних документів і законодавства».

І саме ці заяви процитували антимонопольники у своєму негативному по відношенню до “зальотних” вироку:

Тобто диспозиція така: АМКУ вважає, що «укравтодорівці» хочуть не розпиляти, а ефективно і прозоро освоїти третину мільярда, а тому їх заточку зносити не треба, бо вони все рівно не пустять нікого до свого корита. Вінничину мають грабувати лише вінницькі.

Зрештою так і вийшло. Замовник допустив до тендеру намолену парочку – «Автостраду» та «Енергетично-дорожнє будівництво», а «Миколаївбудцентр» – відхилив. І що характерно – протокол про відхилення варягів в «Прозорро» сформовано 1 листопада. А самого протоколу з причинами відхиленням офіційно не оприлюднено досі.

Довідково про бенефіціарів вінницької олігополії

Від заснування системи «Прозорро» 87%  підрядів Служби автомобільних доріг у Вінницькій області на ремонт місцевих доріг отримали лише п’ять компаній: ТОВ «Спільне українсько-німецьке підприємство «Автострада», ДочП «Вінницький облавтодор», ТОВ «Шляхбуд» і ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво», ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна».

Підрядник Вартість угод, грн. Частка, %
ТОВ «СУНП «Автострада» 2 474 077 439 38
ДочП «Вінницький облавтодор» 1 269 988 878 20
ТОВ «Шляхбуд» 805 699 472 12
ТОВ «Енергетично-дорожнє будівництво» 762 504 741 12
ТОВ «СУАП «Інтервіас Україна» 318 169 511 5
ТОВ «Ростдорстрой» 302 432 790 5
ПрАТ «Хмельницьке ШБУ №56» 292 441 311 5
ТОВ «ШРБУ-48» 101 663 120 2
ПП «Автомагістраль» 87 624 778 1
ТОВ «БК «Дорлідер» 40 760 526 1
ТОВ «Віндор» 33 009 313 1
Усього: 6 488 371 878  

За даними аналітичного модуля, середня кількість учасників на аналізованих тендерах Вінницької САД становить 3,2. У 2019 році вона зросла порівняно з 2017-2018 роками. Але порівняно велика кількість конкурентів – це стале коло п’яти фірм, окрім яких ніхто на Вінничині підрядів на ремонт доріг не отримує.

Лідер «Автострада» розіграв більшість підрядів зі «Шляхбудом» та/або «Енергетично-дорожнім будівництвом». Львівська «Автострада» належить бізнесмену Максиму Шкілю, який також володіє ТОВ «Перша логістична компанія» і низкою фірм зі сфери видобутку граніту, а за часів Януковича курував західний напрямок «Молодих регіонів». Керує переможцем Анатолій Вакар, який раніше очолював Департамент ЖКГ, енергетики та інфраструктури Вінницької ОДА, а до того – нині ліквідоване Управління транспорту Вінницької ОДА.

Раніше засновником «Автостради» значився одесит Володимир Волощук, а до нього – португальська фірма «Цахаріас Інтернейшнл Проджектс» німця Вальтера Цахаріаса і ТОВ «МВ Інвест Груп» львів’янки Тетяни Василівни Шкіль, імовірно, матері Максима Шкіля.

Із 2017 року «Автострада» взяла підрядів на 3,08 млрд грн., переважно у Вінницької САД, менше у Черкаської САД і зовсім трохи у Мельниківської сільради Вінницької області.

Місцевий «Шляхбуд» належить Марії Ковальчук, Анатолію Малигіну, Петру Рудику, Анатолію Шереметі, Антону Піддубчаку, Олександру Пилявцю та Андрію Калінському. Із 2016 року фірма узяла підрядів на 1,90 млрд грн. Із них найбільше вона отримала у структурі Вінницької міськради та у Вінницької САД, а решту – в інших замовників.

Створена в 2017 році вінницька «Інтервіас Україна» працює на техніці, орендованій у «Шляхбуду». Вона належить австрійській фірмі «Котра Коттон Трейдінг Хандельсгезмбх» («Cotra Cotton Trading HandelsgmbH»). Зараз бенефіціаром значиться Олексій Цимбал із Відня, однак раніше, за даними «YouControl», ним була вінничанка Галина Семенова. Торік бухгалтеркою «Інтервіас Україна» певний час була Вікторія Красавіна, яка в 2016-2018 роках працювала головним спеціалістом Відділу комунального господарства Управління ЖКГ Департаменту ЖКГ, енергетики та інфраструктури Вінницької ОДА.

Власниками фірми «Енергетично-дорожнє будівництво» з Канева є кияни Володимир Хмарук, Андрій Косіцин, Юрій Клімов, Олександр Кіблик та Антоніна Жолобчук.

Із 2016 року фірма узяла підрядів на 1,75 млрд грн. Із них найбільше вона отримала у Вінницької САД і ПАТ «Укргазвидобування», а меншу кількість – у Хмельницької, Чернівецької, Рівненської та Житомирської САД, Рівненської та Вінницької ОДА.

Юрій Ніколов, Анна Сорока, «Наші гроші»