Народження та життя цигаркової монополії
25.10.2019   //   4 Переглядів

Тютюновий трилер показав пряму залежність кримінальних та антимонопольних розслідувань в країні від зміни облич та настроїв у політичному істеблішменті.

Антимонопольний комітет оприлюднив повний текст рішення від 10 жовтня про накладення штрафу на чотирьох виробників цигарок та оптового торгівця «Тедіс Україна» (раніше фірма називалась «Мегаполіс Україна»). З оприлюднених у ньому даних та попередніх рішень АМКУ можемо реконструювати весь процес народження монополії, набуття ринкової влади та знищення конкуренції на ринку. Також розглянемо наслідки монополізації галузі.

«Мегаполіс» загарбав усіх

Історія почалась за часів президента Януковича. Саме при ньому в Україну зайшла російська компанія «Мегаполіс» Ігоря Кєсаєва і було створене ТОВ «Мегаполіс Україна».

Перша активність новачка почалась з купівлі ТОВ «Поділля-Тютюн», яке на той момент реалізовувало 10-15% всіх вироблених в Україні сигарет. На цю першу транзакцію в Україні дозвіл компанії надав Антимонопольний комітет, не побачивши в ній жодної загрози для конкуренції.

Потім у 2010-2011 роках були придбані компанії ТОВ «Донбаська Логістична Група» (Донецьк, засновниками на той час були екс-губернатор Сумської та Донецької областей Володимир Щербань, Олександр Зінченко, Олексій Клименко, Андрій Малафаєв ), ТОВ «Колумб Плюс» (Дніпропетровськ, Віталій Баралей, Олександр Міщенко, Олег Рощаховський, Роман Рибалко), ТОВ «Тютюн Дистрибьюшн» (Харків, мало право на торгівлю цигарками фабрики «Хамадей», Микола  і Ольга Благодатських), ТОВ «Українська Тютюнова Компанія-КР» (Кривий Ріг, Сергій Бугаєвський), та інші.

У цей же час до виробників почали надходити численні листи від дистриб’юторів з ініціативою припинення договорів поставки чи взагалі – виходу з тютюнового бізнесу. Листи мали нехарактерну схожість між собою та були надіслані майже в один часовий проміжок.

У результаті у «Мегаполісу» кількість складів зросла з 2 на початку 2011 р. до 25 на грудень 2011 року. Кількість працівників – з 264 до 2 932. Кількість транспортних засобів – з 0 до 444.

При цьому кількість оптових покупців тютюнової продукції у виробників зменшилась з 55 до 1.

Монополізація нікого не хвилювала

На кінець 2011 року АМКУ надав «Мегаполісу» дозвіл на придбання 10 дистриб’юторів, констатувавши, що в результаті такого придбання його частка на ринку не буде перевищувати 35%.

Думку виробників під час надання дозволу Комітет не питав. Та й самі виробники не висловлювали жодних занепокоєнь щодо монополізації ринку та не намагались цьому завадити. Жоден із виробників не намагався з’ясувати принаймні причини виходу інших дистриб’юторів із ринку.

У матеріалах і документах Асоціації «Укртютюн», створеної виробниками для представництва їх інтересів, за 2010 – 2011 роки відсутня будь-яка інформація щодо  зміни структури ринку, яка свідчила б про занепокоєність Асоціації його монополізацією. Хоча в інших питаннях при значно менших змінах Асоціація була та залишалась проактивною.

Боротьба за збереження монополії і профіти картелю

Починаючи з 2013 року, фабрики реалізували виключно через «Мегаполіс» понад 99% вироблених в Україні сигарет. Протягом 2012-2014 років прибутковість «Мегаполісу» зростала за рахунок збільшення торговельної націнки (абсолютні показники у рішенні АМКУ приховані як комерційна таємниця).

Інші компанії неодноразово зверталися до виробників із пропозиціями співпраці щодо прямих поставок сигарет без посередників і дистриб’юторів. Але отримували відписки щодо необхідності надання документів, проведення обговорень, зустрічей, переговорів… І зрештою прямі договори не укладались.

Врешті виробники все-таки сформулювали та виставили такі вимоги до потенційних дистриб’юторів. Але вони були настільки жорсткі, що їм не відповідав  жоден інший суб’єкт господарювання, в тому числі сам «Мегаполіс». Наприклад «можливість здійснення (прямої) поставки (доставки) сигарет не тільки у великі міста, а й у віддалені райони (селища міського типу та села)».

Незважаючи на те, що виробники знали про визнання у 2016 році «Тедісу» монополістом та його зловживання монопольним становищем, вони продовжували працювати виключно з ним та не укладали договори з жодними іншими компаніями.

Виробники отримали від співпраці з єдиним дистриб’ютором фінансові показники діяльності, нехарактерні для ринку з активною ціновою конкуренцією. Наприклад, вони змогли підвищувати ціни на сигарети власного виробництва та зберегти свої ринкові частки, незважаючи на падіння виробництва.

Спроби боротьби з монополістом

У квітні 2017 року виробники вперше почали укладати прямі договори з іншими компаніями. Це відбулось після гучних обшуків Генпрокуратури та Національної поліції в «Мегаполісі» та Антимонопольному комітеті, члени і керівник якого, за даними слідства, банально «дахували» монополію.

На жаль, правоохоронці не висловили  претензій до виробників. Тому поодинокі прямі договори між фабриками і іншими оптовиками суттєво не вплинули на структуру ринку. І станом на жовтень 2019 року виробники досі не припинили порушення.

Картель виробників та «Тедісу» продовжує діяти, в тому числі за рахунок недопуску виробниками інших учасників на ринок.

Що міг зробити АМКУ?

Як бачимо, перший, хто міг та повинен був зашкодити монополізації, але не зробив цього, Антимонопольний комітет України.

При цьому, Комітет не просто бездіяв, давши «Тедісу» можливість монополізувати ринок у 2010-2011 роках. А ще й займав проактивну позицію, надаючи дозволи на таку концентрацію. Хоча вже на момент надання дозволів було видно різке зростання частки та потужностей компанії, та раптове зникнення одного за одним з ринку конкурентів.

Система надання дозволів на концентрації існує задля недопущення монополізації. Це повинно економити час та ресурси держави на лікування монопольної хвороби, замінюючи її профілактикою. Натомість за два «дозвільних роки» за участі АМКУ була створена абсолютна монополія, знищити яку держава не може вже більше п’яти років. Та продовжує витрачати на цю боротьбу час та ресурси, що оплачуються з коштів платників податків.

Що могли зробити правоохоронці?

Очевидно, що на ситуацію могли та мали вплинути правоохоронні органи. Що підтверджується тим, що саме за рахунок їх втручання вперше за п‘ять років виробники почали укладати прямі договори.

Масові схожі листи дистриб’юторів про відмову від співпраці, продаж «Тедісом» більше 50% тютюнових виробів вроздріб через власні оптові склади, участь АМКУ в створенні та збереженні монопольного становища, мовчання виробників – все це повинно було їх зацікавити, в тому числі від них ми могли дізнатись про таємниці монопольного успіху та вони могли подати на той час такий необхідний від держави сигнал «не можна!».

Що могли зробити виробники цигарок?

Від транснаціональних компаній-виробників залежало та залежить досі, чи буде «Тедіс» монополістом. Враховуючи їх можливості, вони знали детально, що відбувається та прорахували наслідки. В 2011 році для них вже було зрозуміло, що на ринку створюється монополія. Але замість того, щоб цьому зашкодити, вони вирішили отримати свої профіти з процесу.

Виробники не просто мовчки за цим спостерігали, а й ставали співвласниками «Мегаполісу» та отримували свою частину його монопольних прибутків.

І навіть після зміни влади в країні, яка викликала спалах активності АМКУ в бік тютюнового монополіста, виробники не змінили своєї поведінки.

В 2016 році АМКУ надав виробникам рекомендації, створивши умови для м’якого (не стресового) вирішення проблеми без розслідувань та покарань. АМКУ рекомендував виробникам сформулювати та оприлюднити критерії до потенційних дистриб’юторів, що дозволило б вийти новим компаніям на ринок, створивши конкуренцію «Тедісу». Однак замість знищення монополії, виробники розробили такі критерії, яким не відповідав жоден потенційний учасник ринку.

Де справедливість?

Тим не менше можна погодитись із заявами окремих виробників щодо несправедливості звинувачень тільки виробників. Разом з ними на «лаві обвинувачених» повинні сидіти посадовці АМКУ та інших органів, що допустили, сприяли та були вигодонабувачами монополії. Дії посадовців повинні розглядатись, в окремому, кримінальному, процесі.

І наприкінець ще два коротких, але важливих висновки.

Історія «Тедісу» вчергове продемонструвала безправність малого та середнього бізнесу в країні. Малі фірми були найменш зацікавлені в монополізації та найбільш постраждали від неї. Однак інструментів вплинути на це, на відміну від великого бізнесу та чиновників, на жаль, не мали.

І друге, тютюновий трилер показує пряму залежність кримінальних та антимонопольних розслідувань в країні від зміни облич та настроїв у політичному істеблішменті.

Агія Загребельська, Юрій Ніколов