Як цивілізовано продати частину імперії Фірташа: американський приклад Disney
09.09.2019   //   32 Переглядів

Автор публікації – колишня держуповноважена АМКУ Агія Загребельська.

Справа добривної монополії Фірташа зіграла одну важливу роль в історії українського антитрасту, запустивши дискусію: «як продавати бізнес монополістів»?

Для багатьох стало відкриттям, що за 25-річну історію існування Антимонопольного комітету України був тільки один примусовий поділ – мережі молокозаводів в Донецькій області в 1995 році. А ще Україна ніколи не мала і досі не має жодної нормативної бази, яка б встановлювала правила такого поділу. При цьому поділ та продаж мільйонних та мільярдних активів впливових зловживаючих монополістів без правил – це безлад, імітація, корупція, розкулачування, беззаконня та свавілля…Це що завгодно, крім цивілізованого антимонопольного процесу.

Антимонопольному комітету, перш за все його керівнику, про це точно відомо. Отже першим маркером відкриття Комітетом сезону полювання на зловживаючих монополістів буде прийняття правил: як ділити монополіста та як продавати активи в антимонопольному процесі.

Це непросто та просто одночасно. З одного боку ми будемо писати ці правила з чистого аркуша. Не маючи ще жодного досвіду, практики, помилок та успішних прикладів. З іншого, ми можемо навчатись на помилках більш розвинутих іноземних партнерів. Використати їх досвід, щоб прописати свою сучасну, відповідаючу нашим реаліям, ефективну, чесну та прозору модель.

Кілька днів тому Верховний суд США надав дозвіл компанії Disney на придбання студії Twenty-First Century Fox. Умова, за якої суд дав дозвіл на поглинання, була такою – Disney мав продати 22 регіональних спортивних телемережі, що належали Fox. Ця умова була виконана, частину мереж викупила компанія «Diamond Sports Group», ще частину – «Red Seam Holdings».

Подивимось, за якими правилами здійснювався продаж.

  1. Продається не просто юридична особа. Разом з нею продаються клієнтські бази, права оренди, торговельні знаки та найменування, рекламні буклети, слогани, меблі, обладнання, матеріали, ліцензії та дозволи, контракти, рахунки, кредитні записи, журнали тощо.
  2. Продавець Disney мав протягом 90 днів після придбання Fox знайти на свій розсуд одного або кількох покупців, прийнятних для США.
  3. Disney мав звичними та загальноприйнятими засобами повідомити всім, що продає активи (оголошення були оприлюднені у “Вашингтон пост”  і “Нью-Йорк таймс”, а не “Віснику Оклахомщини” пятим кеглем у розділі некрологів – НГ). Всім, хто цікавиться придбанням, Disney та Fox зобов’язані надати вичерпну інформацію та документи про активи та рішення, за яким вони продаються.
  4. Disney та Fox були зобов’язані надати суду та покупцям всю інформацію щодо персоналу, який був зайнятий на активі, що продається, щоб покупець безперешкодно міг запропонувати продовжити роботу. Disney та Fox не мали права втручатись в переговори покупця з працівниками.
  5. Disney та Fox мали гарантувати, що активи продаються в життєздатному стані та мають всі необхідні дозволи.
  6. Покупці повинні мали мати намір та всі можливості управляти цими активами та ефективно конкурувати. При цьому мали бути виключені всі можливі домовленості між покупцем та продавцем, які дали б змогу останньому в подальшому банкрутувати активи або іншим чином впливати на конкурентноздатність.
  7. Якщо протягом 90 днів якийсь актив не був би проданий та суд не погодився продовжити строк, то він призначив би особу від держави, яка продала б його замість Disney. За необхідності для цього він міг найняти інвестиційних банкірів, адвокатів тощо за кошти Disney.
  8. Всі перемовини з потенційними покупцями повинні фіксуватись письмово та зберігатись щонайменш рік. Уповноважений на продаж активу від держави повинен раз на місяць направляти в суд письмовий детальний звіт про свою роботу.
  9. Як тільки домовленості з потенційним покупцем були досягнуті, його данні направлялись в суд. Той, в свою чергу, з одного боку оприлюднював інформацію з пропозицією надавати заперечення за наявності. З іншого боку, міг направляти запити на отримання інформації та документів щодо особи покупця, що його цікавить.
  10. Поки тривав продаж активу, представник держави повинен був мати безперешкодний доступ до необхідної інформації та документів, їх копіюванню, опитування працівників, офіційних та неофіційних розмов з останніми, в тому числі під присягою тощо.

Це лише частина правил, завдяки яким держава забезпечує цивілізований, законний, справедливий та ринковий процес «примусового» продажу активів. І чим раніше ми напишемо такі правила для України, тим швидше почнемо демонополізацію та деолігархізацію, і тим вірогідніше, що за цими двома словами не буде ховатись звичайний «переділ власності».

Блог від: Агія Загребельська